Крим у період громадянської війни 1918–1920 рр. Частина друга

Крим у період громадянської війни 1918–1920 рр. Частина друга
Генерал Денікін і командування Добровольчої армії
Крим у період громадянської війни 1918–1920 рр. Частина друга
Англійські танки для армії Денікіна
Крим у період громадянської війни 1918–1920 рр. Частина друга
Військові кораблі в Севастопольській бухті
Крим у період громадянської війни 1918–1920 рр. Частина друга
Крим у період громадянської війни 1918–1920 рр. Частина друга
Крим у період громадянської війни 1918–1920 рр. Частина друга
21.11.2017
Оцініть статтю: 
(11 оцінки)
Александр Степа...
Зображення користувача Александр Степанченко.

У 1917 році в Криму проживало 808 903 особи 34 національностей. З них росіян та українців було 309 785 (49,4% всього населення). Татар і турків 216 968 (26,8%), євреїв і кримчаків 68 159 (8,4%), німців 41 374 (5,1%), греків 20 124 (2,5%), вірмен 16 907 (2, 1%), болгар 13 220 (1,6%), поляків 11 760 (1,5%), караїмів 9 078 (1,1%), інших (молдаван, естонців, чехів, циганів, італійців та ін.) 11 526 (1,5%).

Такий строкатий національний склад сформувався в результаті активної колонізаторської політики царської Росії. В період революції і громадянської війни жодна група населення Криму не могла домінувати без підтримки інших націй, які проживали на півострові. Саме тому політичні партії Криму орієнтувалися на зовнішню підтримку, насамперед військову.

Війська держав Антанти, що висадилися у Криму, були нечисленні. На початку 1919 року їх кількість трохи перевищувала 5 тис. осіб. Крим разом з усією Україною входив до складу зони впливу Франції. Англія претендувала на Кавказ і Кубань. Війська союзників у Криму, фактично, займалися грабунком військового і цивільного майна. Зокрема, вони викрали частину кораблів Чорноморського флоту, розмістивши їх під наглядом своєї ескадри в Мармуровому морі. Крім того, з Криму всього за кілька місяців окупації було вивезено різного майна на суму близько 5 млрд рублів.

Жителі півострова вкрай вороже сприймали присутність іноземних військ на своїй території. Непоодинокими були випадки нападів на військові патрулі, було навіть кілька випадків обстрілу кораблів Антанти в бухті Севастополя. Кримські татари після відставки уряду генерала С. Сулькевича були позбавлені можливості впливати на політику другого крайового уряду С. Крима. Саме тому вони відмовлялися служити в Добровольчої армії і пасивно протидіяли військам Антанти.

Більшовицька армія підійшла до Перекопу 29 березня 1919 року. На чолі червоних частин був відомий більшовик-революціонер П. Дибенко. Всього за п’ять днів йому вдалося пробити слабку оборону півострова і почати просування вглиб Криму. Союзники в допомогу Добровольчій армії змогли виділити лише один батальйон грецьких солдатів. Але цього було надто мало. Французькі війська під впливом комуністичної пропаганди взагалі відмовлялися виступати на фронт. Більш того, 20 квітня на французьких бойових кораблях «Мірабо», «Жане Барт» і «Франс» були підняті червоні прапори.

Провал іноземної інтервенції показав, що західні країни не готові воювати за інтереси білої Росії. При цьому вони надавали всіляку підтримку Добровольчій армії, поставляючи зброю, боєприпаси, спорядження і військову техніку. Одна тільки Англія направила на підтримку білогвардійських військ в першій половині 1919-го 200 тис. комплектів обмундирування, 2 тис. кулеметів, 500 млн патронів.

Але все це не допомогло військам Денікіна утримати Крим. Союзники ще задовго до підходу Червоної армії почали евакуацію Сімферополя. До початку травня 1919 року весь півострів був вже у руках більшовиків. Разом із французами поїхав і глава крайового уряду С. Крим. Міністром зовнішніх зносин М. Вінавером була складена «Довідка про діяльність Кримського уряду і причини його падіння», в якій він зазначав:

«Добровольча армія не могла надіслати до Криму більш-менш значних сил, а за якістю своєю загони, надіслані до Криму, особливо в Ялту, були такі, що своєю поведінкою викликали обурення з боку всього мирного населення. Загони ці вважали, що мають право взяти в свої руки розправу з тими, кого вони визнавали більшовиками, і самовільними вбивствами, арештами, розгромом друкарні газети „Прибой“ викликали у всьому населенні Криму вкрай недружнє ставлення. Репресій з боку командування Добровольчої армії, незважаючи на наполягання Уряду, не було».

Більшовики у Криму також протрималися недовго. Генерал Денікін зміг перегрупувати свої сили і почати новий наступ. В кінці червня 1919-го Добровольча армія знову зайняла Крим. Цього разу прихильники «єдіной і нєдєлімой Росії» змогли встановити на півострові досить міцний режим, який базувався на потужному репресивному апараті.

Воєнні дії літа та осені 1919 року характеризувалися тим, що обидві залучені у війну сторони через обмеженість ресурсів не мали можливості створювати суцільну лінію фронту. Це змушувало їх діяти ударними групами на вузьких ділянках. Така тактика вимагала, за свідченням одного з учасників громадянської війни, «застосовувати широкий маневр замість лінійного просування, відучувати війська від шкідливої ​​звички обов’язкового збереження ліктьовий зв’язку, від боязні відкритих просторів на своїх флангах».

Спочатку успіхи Денікіна були вражаючими. Добровольча армія змогла зайняти, крім Криму, більшу частину України, Північний Кавказ, область війська Донського і вийти на Волгу. 12 серпня Денікін віддав наказ про перехід білих армій у наступ на всіх фронтах. До кінця місяця денікінцям вдалося взяти Одесу, Київ і Харків. Потім були взяті Білгород і Курськ. Основною метою Денікіна було захоплення Москви. Але з середини жовтня його війська опинилися під потужним тиском Червоної армії, яка перейшла в контрнаступ.
Не маючи оперативних резервів, білі війська почали стрімко відкочуватися назад. До початку 1920 року Добровольча армія втратила Київ, Донбас, Дон і відступила у напрямку до Криму і Кубані. Контрудари Денікіна не принесли бажаного результату. У березні була втрачена Кубань.

Крим прикривав корпус генерала Слащова. На той момент його чисельність становила 3–4 тис. осіб, також у білих було близько 50 знарядь і 5 бронепоїздів. Якби більшовики правильно оцінили бойові можливості корпусу Слащова, то Крим можна було взяти ще на початку 1920 року. З іншого боку, сам Слащов був енергійним і хоробрим командиром, який з малими силами зумів організувати оборону півострова.

На кримському напрямку білим протистояла 13-та більшовицька армія. В її складі було чотири стрілецькі дивізії і одна кавалерійська бригада. Командування червоних розділило свої сили, намагаючись атакувати Слащова одночасно і на Чонгарі, і на Перекопі. Добровольчі частини встигли закріпитися у Криму і тому без проблем змогли відбити слабкі удари червоних. У березні в Крим з Новоросійська евакуювалися всі основні сили білих. Новим командувачем Добровольчої армії став генерал барон П. Врангель. Починалася нова воєнна кампанія, в якій Криму належало зіграти вирішальну роль.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.