У листопаді 1830 року в Польщі розпочалося повстання з метою відновлення незалежности країни. Російська армія, що стояла там, була деморалізована й не чинила повстанцям серйозного опору. На початку зими повстання охопило не тільки Польщу, а й території, що входили до колишньої Речі Посполитої: Литву, Білорусь та Україну. На правобережній Україні польська шляхта з давніх-давен володіла землями, замками та маєтками. Утрата незалежності внаслідок трьох розділів Польської держави у другій половині XVIII ст. боляче вдарила по самолюбству знаті, що звикла розв’язувати європейські проблеми на засіданнях Сейму.
Весною 1831 року за наказом польського уряду війська під орудою генерала Юзефа Дверницького ввігналися на Волинь з метою організації масового повстання. На їхню підтримку чекала не тільки численна польська шляхта, а й український люд, що страждав від національного гніту з боку царського уряду. Але похід шеститисячного корпусу Дверницького скінчився невдачею: у бою біля селища Боремель (нинішня Рівненська область) він зазнав поразки; залишки польських військ відступили на територію Австрії.
Ця невдача не похитнула рішучости правобережної шляхти зняти повстання. Особливо потужний був рух на Поділлі, де за короткий час удалося створити центр повстанських. Керівником повстанців тут призначено 80-річного генерала Бенедикта Колишка, що брав участь у війнах із Росією ще в кінці XVIII ст. Ще однією помітною постаттю був граф Вацлав Северин Жевуський, відомий в арабських країнах як емір Тадж аль-Фахр — знаменитий сходознавець, автор щоденника, що в ньому описав свої мандри Близьким Сходом (див. нашу статтю про нього).
На момент війни Жевуський був власником великого маєтку в Саврані (нині місто на Одещині), завідчиком породистих арабських скакунів. Цей маєток сучасники описували як традиційний арабський будинок, де стіни розписані цитатами з Корану, на підлозі лежали східні килими, а у дворі стояв бедуїнський намет — у ньому «подільський емір» любив проводити літні вечори.
Коли почалося повстання граф Северин зі своїх надвірних козаків, здебільшого українців, організував загін, що невдовзі став повноцінним полком із 800 душ. З ним він приєднався до війська генерала Колишка.
На початку травня 1831 року чисельність повстанських військ на Поділлі збільшилася до 7000 душ. Колишко планував розпочати наступ на Київ, та його плани було порушило прибуття російських військ під орудою генерала Л. Рота, що вони перед тим дислокувалися в Бессарабії.
2 травня 1831 року під Дашевом сталася битва між російським і польсько-українським військами. Ця битва докладно описана у «Військовій енциклопедії» І. Ситіна:
«По выходе из Городка головной дивизион был атакован и опрокинут мятежниками, но Рот встретил поляков картечным огнем, чем принудил их отступить; Одесский уланский полк прошел Городок в направлении на Дашев и выстроился влево от большой дороги. По первому пушечному выстрелу мятежники поспешили из Дашева и стройно развернулись против Рота. На их правом фланге находилась густая пехотная колонна — до 1000 человек, имевшая впереди себя 4 орудия; центр и левое крыло с 3 артиллерийскими орудиями построены были в 2 линии развернутым фронтом и с надлежащими интервалами.
Между тем, подоспели Харьковский и Вознесенский уланские полки; Рот, поставив первый на левом фланге, против сомкнутой колонны, Рейтерна же с 2 драгунскими полками — против центра и левого фланга — немедленно двинулся вперед. Начался ряд атак, в которых особенно отличился Харьковский уланский полк, но и мятежники защищались мужественно, отступали в порядке и опрокинутые неоднократно возобновляли нападение. Трофеями русских стали 4 орудия неприятеля. Наконец, неприятельская конница, начала отходить. Пехота мятежников, оставшись одна, была атакована уланами и частью положена на месте, частью захвачена в плен с оставшимися тремя орудиями».
Загін Северина Жевуського взяв активну участь у битві під Дашевом, але був розбитий. Одразу після бою почалися пошуки тіл загиблих, та тіла графа Жевуського не знайдено — це зродило безліч чуток і легенд. Знаменитий польський поет Юліуш Словацький написав поему, присвячену «подільському емірові», висунувши версію, що Жевуський не загинув, а зміг покинути поле бою:
Эмир, когда смолкла пальба в окруженье,
Последним, отчаясь, покинул сраженье.
Упрек хоть единый?.. Всю саблю щербины
Покрыли, как четки жемчужин!
Когда покидал он край милый родимый,
Встал месяц багровый в тиши нелюдимой.
«Лети без дороги, мой конь быстроногий,
В краю отдохнешь ты в турецком…»
У поемі граф Северин не дістається Османської імперії, а гине в дорозі від руки найманого вбивці, посланого за наказом російського царя. За іншими версіями, емір Тадж аль-Фахр не тільки дістався Стамбула, а й став активним учасником суспільно-політичного життя Близького Сходу. Непрямо про те, що граф вижив, свідчить і подорож до Стамбула його дружини Розалії Жевуської, здійснена 1836 року.
Розалія була помітною постаттю в житті тодішньої Європи, власницею знаменитого салону у Відні, що його відвідували всі провідні політики, дипломати, письменники та філософи. Салон «уславився як перший у Європі за розумом, люб’язністю та освітою його відвідувачів». Натомість графиня Жевуська не поділяла захоплень свого чоловіка, пов’язаних з ісламським світом. Ще дивовижнішою виглядає її подорож до Стамбула лише за кілька років після таємничого зникнення її чоловіка.
