Дума про подільського еміра Тадж-ель-Фахра

Дума про подільського еміра Тадж-ель-Фахра
Арабський скакун (малюнок Ржевського)
Дума про подільського еміра Тадж-ель-Фахра
Ржевуський під час перебування на Сході
Дума про подільського еміра Тадж-ель-Фахра
Малюнок, зроблений рукою Ржевського
Дума про подільського еміра Тадж-ель-Фахра
Сторінка з щоденника Ржевуського
Дума про подільського еміра Тадж-ель-Фахра
Дума про подільського еміра Тадж-ель-Фахра
Дума про подільського еміра Тадж-ель-Фахра
Дума про подільського еміра Тадж-ель-Фахра
28.09.2016
Оцініть статтю: 
(481 оцінка)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

Епоха польського романтизму XIX ст. дала не тільки чудові зразки в літературі і мистецтві, а й породила цілу плеяду політиків і військових, які героїчно билися за незалежність своєї батьківщини. Особливістю епохи було захоплення Сходом, інтерес до древньої культури і традицій країн Ісламу.

У контексті вивчення польського орієнталізму надзвичайно цікавою є постать Вацлава Северина Ржевуцького, аристократа, бунтаря, революціонера. Він народився у Львові в 1784 році, в родині магнатів, тісно пов’язаних з Україною. У 1793 році російська імператриця Катерина ІІ конфіскувала значну частину майна батька Вацлава і навіть погрожувала арештом. Це змусило Ржевуцьких переїхати до Відня. В австрійській столиці Вацлав вивчав турецьку та арабську мови, познайомився з відомими в той час сходознавцями.

Інтерес до Сходу прищепив хлопчикові його дядько, граф Ян Потоцький, автор знаменитого пригодницького роману «Рукопис, знайдений у Сарагосі». Свого часу Потоцькому пощастило здійснити захопливу поїздку в Туніс, Єгипет і Марокко, розповіді про який розбурхували уяву юного Ржевуцького. У 1800 році Вацлав познайомився з бароном Йозефом фон Хаммер-Пургшталем, який незадовго перед цим повернувся з дворічної подорожі Нілом. Барон був дипломатом, мандрівником, знавцем і перекладачем з арабської, турецької та фарсі. Після їх зустрічі Ржевуцький твердий вирішив відправиться на Близький Схід.

У 1805 році Вацлав одружився на Розалії Любомирській, разом з якою він оселився у Савранському маєтку Подільської губернії. Саврань був маленьким степовим містечком на межі Дикого Поля. Ці землі ще пам’ятали татарські та ногайські стійбища, ватаги запорізького козацтва і грізну ходу яничар. На початку ХІХ ст. на землях степової України ще стояли руїни древніх мечетей і надгробні камені з висловами з Корану. Ржевуцький з інтересом слухав розповіді старожилів та вивчав стародавні камені.

Він захопився розведенням арабських коней, але йому хотілося побачити та оцінити їх на історичній батьківщині, в Аравії. Подорожі завадила війна в Європі. Ржевуцький вступив до австрійської армії, яка боролася з переможними військами Наполеона. Він відзначився в битві під Асперном, але потім пішов у відставку, не бажаючи продовжувати військову кар’єру.
У 1811 році Вацлав познайомився з адміралом османського флоту Раміз-пашею, який жив в еміграції, в Росії. Вони планували спільну поїздку країнами Сходу, але адмірал трагічно загинув і подорож довелося відкласти на кілька років. Збереглися спогади сучасника Ржевуцького про той період його життя в Україні.

«Мало хто знав про його (Ржевуцького) наміри. Але ті, хто знав, високо цінували його характер орієнталізм був його манією, арабський одяг, арабська прихильність до коней, суворий спосіб життя були дивацтвом і навіть чимось смішним, однак завдяки стільком чудовим якостям (характеру), інтелектуальному багатству це дивацтво тануло на очах. Прихильність звичаям, високий музичний талант, чудовий дар перекладу іноземних мов робили графа приємним і бажаним в кожному товаристві. Графа хвалили і критикували в салонах, але його обожнювали бідняки, поважали вчені і мислителі».

Ржевуцький часто навідувався у свій будинок в Кременці. У ньому він влаштував їдальню для бідних ліцеїстів. Щодня в ній харчувалося 1215 осіб. Однак далеко не всім подобалася ексцентричність графа. Автор мемуарів Стецький не без уїдливості писав: «Бачили Вацлава Ржевуцького, який їсть і спить поруч з арабськими кіньми, манери у нього турецькі. Читає Коран, стіни арабською в’яззю списав, гостей пригощає водою і файкою. На круту Замкову гору виїжджає верхом запитує вчених, які народи тут в ІІІ столітті християнської ери кочували. А тим часом кидає спис, пише арії (оперні) і заглядає в пулярес, де разом з мініатюрою дружини тримає мініатюру своєї кобили».
У січні 1817 року, взявши з собою 10 козаків-охоронців, лікаря і декількох слуг, Ржевуцький виїхав до Стамбула, а потім на кораблі в Сирію.Російський посол в Османській імперії граф Григорій Строганов допоміг Ржевуцькому отримати у турецької влади необхідні для подорожі документи.

У своїх щоденниках Вацлав описав абсолютно фантастичні пригоди, в які важко було б повірити, якби не свідчення європейських дипломатів, які перебували в цей же час на Близькому Сході. Своєю базою Ржевуцький зробив Алеппо, звідки зі своїми супутниками він здійснював багатомісячні походи в Ліван, Палестину, Ірак та Аравію. Завдяки знанню арабської та турецької мов він без проблем спілкувався з місцевим населенням. Одягався як араб, їв і пив як араб, читав Коран і дотримувався мусульманських постів. За три роки він встиг і повоювати, і навіть побувати в полоні у ваххабітів.

Ржевуцький купив ціле стадо (понад 130) арабських скакунів, щоб поліпшити породу європейських коней. Своєю хоробрістю він заслужив повагу і довіру вождів арабських племен. Від них він отримав своє друге ім’я Тадж-ель-Фахр  Увінчаний Славою. Його другом став емір племені Федан, ібн-Душ, який організував на честь Ржевуцького пишне свято за участю 2000 бедуїнів. Під час бенкету гостям представили польського графа, назвавши його при цьому еміром 13 арабських племен.

Але одного разу східна казка закінчилася. Тадж-ель-Фахр вплутався в арабську політику, брав участь у підготовці повстання в Алеппо. Його оголосили в розшук. Він змушений був тікати верхи через всю Анатолію. В Європу Ржевуцький зміг привезти лише 70 арабських скакунів. На трирічні подорож на Схід романтичний граф витратив половину своїх статків.
Після повернення в Україну свій маєток в Саврані Ржевуцький перебудував у вигляді оазису посеред пустелі. Влітку він часто жив в бедуїнському шатрі, а за його арабськими кіньми доглядав справжній найнятий для цього кочівник. За свідченням очевидців, він не пив алкоголь, постився, читав Коран і навіть хотів побудувати в Саврані мечеть, але проти цього виступив місцевий ксьондз. Ще одним захопленням Ржевуцького стало козацтво та українські народні пісні, які постійно звучали в садибі подільського еміра.

У 1831 році все Поділля було охоплене повстанням. Польська шляхта вирішила дати бій російському царизму. Вихор війни захопив і Вацлава Ржевуцького. Він організував зі своєї надвірної варти загін у дві сотні козаків і з ними вирушив на війну. Повстанці діяли партизанськими методами, завдаючи ударів по невеликих групах російських військ. 14 травня 1831 року Вацлав Ржевуцький повів своїх козаків в останній бій.

У битві під Дашевом він пропав безвісти. Тіло його знайти не вдалося. Деякі свідки говорили про те, що бачили, як граф впав мертвий з коня, інші твердили про те, що він загинув, намагаючись перейти кордон. Але найромантичнішим є оповідання сучасного арабського письменника Ахмеда Назмі про те, що Тадж-ель-Фахр дістався до свого маєтку, прихопив там двох арабських коней і на них домчав до Аравії, де і закінчив свої дні в оточенні бедуїнів.

Подільському еміру присвячували вірші та пісні, а польський поет Юліуш Словацький написав навіть цілу поему «Дума про Вацлава Ржевуцького». Про нього в своїх спогадах часто згадував ще один романтик Сходу, творець османського козацтва Михайло Чайковський.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.