До початку Х століття найсильнішою державою Східної Європи стає Русь зі столицею в Києві. Занепад Хозарського каганату приводить до поступової зміни геополітичної ситуації в регіоні. Протягом століть сусідні з Руссю народи відмовляються від язичництва і приймають християнство (чехи, угорці, поляки) або Іслам (булгари). Перед київськими князями постає проблема вибору не тільки релігії, а й вектора, який визначить розвиток величезної держави на століття вперед.
Історія прийняття християнства князем Володимиром Святославичем описана в «Повісті минулих літ». Вибір, зроблений київським князем у 988 році, був обумовлений політичними причинами, а не пошуком істинної віри. Слід сказати, що сусідня з Руссю Волзька Булгарія, згідно з автором повісті, першою в 986 році зробила спробу вивести русичів «з мороку язичництва». Ось як про це пише літописець Нестор: «Прийшли болгари віри магометанської, говорячи: «Ти, князю, мудрий і тямущий, а не знаєш закону, увіруй в закон наш і поклонися Магомету». І запитав Володимир: «Яка ж ваша віра?». Вони ж відповіли: «Віруємо Богу, і вчить нас Магомет так: робити обрізання, не їсти свинини, не пити вина, зате по смерті, каже, можна творити блуд з дружинами. Дасть Магомет кожному по сімдесят жінок красивих, й обере одну з них найкрасивішу, і перекладе на неї красу всіх; та й буде йому дружиною. Тут же, каже, слід віддаватися блуду. Якщо хто бідний на цьому світі, то й на тому», та іншу всіляку брехню говорили, про яку й писати соромно. Володимир же слухав їх, так як сам любив жінок і всілякий блуд; тому й слухав їх всмак. Але ось що було йому не до вподоби: обрізання, й утримання від свинячого м’яса, а про пиття, навпаки, сказав він: «Русі є веселість пити: не можемо без того бути».
З цієї наївної розповіді видно дуже поверхове ознайомлення автора з Ісламом. Однією з головних причин, що спонукали Володимира прийняти православ’я, Нестор називає пишність і багатство православного обряду.
Ряд мусульманських літераторів ХІІ-ХІІІ століть (Шараф аз-Заман Тахір ал-Марвазі і Мухаммад Ауфі) наводять відомості про те, що спочатку Русь прийняла Іслам. Цієї точки зору дотримувався також відомий український історик Омелян Пріцак. У своїй роботі «Походження Русі» він пише: «Достовірне арабське джерело (ал-Марвазі, приблизно 1120 р.) повідомляє, що Володимир сам прийняв іслам (під час новгородського правління). Якби він залишився в Новгороді, то, найімовірніше, ввів би там тюркську версію ісламу і таким чином північна частина східних слов’ян тюркізувалась би, як це сталося з волзькими булгарами. Однак Володимир перейшов до Києва, змінивши „півмісяць“ на „сонце“ Константинополя, де був змушений змінити іслам на грецьке християнство».
Ймовірно, протягом перших кількох століть після прийняття русичами християнства, ставлення до Ісламу і мусульманам було достатньо лояльним. На початку XII століття в Києві існувала велика мусульманська громада. Про це повідомляє у своїх записках мандрівник з Аль-Андалусії (Іспанія) Абу Хамід ал-Гарнаті. «І прибув я в місто слов’ян, яке називають „Гор[од] Куйа“ (Київ). А в ньому тисячі „магрібінців“, з вигляду тюрків, що говорять азербайджанською мовою і стріли мечуть, як тюрки. І відомі вони в цій країні під ім’ям беджн[ак]. І зустрів я людину з багдадців, якого звуть Карім ібн Файруз ал-Джаухарі, він був одружений на [дочці] одного з цих мусульман. Я влаштував цим мусульманам п’ятничну молитву й навчив їх хутбі, а вони не знали п’ятничної молитви».
Беджнак − це добре відомі за літописами Київської Русі печеніги. Цей тюркський народ прийняв Іслам на початку ХІ століття. Арабський письменник ал-Бекрі так описав цю подію: «І розповідали багато мусульман, бувалих в полоні в Константинополі, що печеніги дотримувалися віри маджусів. Але після 400-го року хіджри (1 009 рік) трапився у них полонений з мусульман, вчений богослов, який і пояснив іслам деяким з них, внаслідок чого ті і прийняли його. І наміри їх були щирі, і стала поширюватися між ними пропаганда ісламу. Інші ж, що не прийняли іслам, засуджували їх за це, і справа кінчилася війною. Бог же дав перемогу мусульманам, хоча їх було лише близько 12 000, а невірних вдвічі більше. І вони (мусульмани) вбивали їх, і ті, що залишилися в живих, прийняли іслам. І всі вони тепер мусульмани, і у них є вчені і правники та читці Корану».
Печеніги протягом майже цілого століття воювали з Руссю. В ХІ столітті частина з них увійшла до об’єднання тюркських племен чорні клобуки, які перейшли на службу до київських князів. Виходячи з наведеного вище повідомлення ал-Гарнаті, можна зробити висновок, що Київ у ХІІ столітті був містом, в якому уживалися християнство та Іслам, причому, кількість мусульман обчислювалася багатьма тисячами. Ймовірно, в той період в столиці Русі була і своя мечеть.
Археологічні розкопки, проведені на території Києва, свідчать про те, що місто мало інтенсивні торговельні зв’язки з ісламськими державами. Одних тільки арабських дирхемів було знайдено в Києві близько 11 000, що значно більше знахідок західноєвропейських і візантійських монет разом узятих.
Найближчим ісламським сусідом Русі була Волзька Булгарія. Протягом декількох сторіч взаємини між двома країнами були досить убрані: періоди миру змінювалися тривалими війнами. Але з часом неприязнь змінилася повагою. Це добре видно на прикладі літописів. Якщо в ХІ столітті чернець Печерського монастиря Нестор пише про мусульман, що «віра їх ображає небо і землю», приписуючи їм безліч різних вад, то вже в ХІІІ столітті інший літописець зі співчуттям повідомляє про ті лиха, які звалилися на землю Волзької Булгарії в результаті навали монголів: «тоє ж осені придоша з восточнıх країн у Болгарьскую землю безбожніі Татари і взяша славний Великий місто Болгарьский й ізбіша оруж’єм і старця і до юного і до сущаго немовляти і взяша товару безліч, а місто їх пожгоша вогнем і всю землю їх пленіша».
Не пощадили монголо-татари і Київську Русь. Під час вторгнення були розгромлені практично всі великі міста, зокрема й Київ. Протягом довгого часу після навали на землях України зникає згадка про Іслам і мусульман.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
