Сто років тому, 6–7 серпня (24–25 липня) 1917-го, у Сімферополі відбувся І Кримськотатарський делегатський з’їзд, учасниками якого були представники низових організацій кримських татар. Захід завершився формуванням організованого кримськотатарського руху, головним презентантом якого стала партія «Міллі-Фірка» (укр. «Народна партія»).
Повалення самодержавства спричинило бурхливе розгортання національного руху всією територією імперії. Не стояв осторонь і Крим, де ще в березні почали створюватися різноманітні національні об’єднання. З усіх національних рухів найвпливовішою силою були кримські татари, які зайнялися організацією власної політичної сили. 25 (12) березня в Сімферополі був створений Тимчасовий кримсько-мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком). Він складався з 50 осіб на чолі з комісаром Духовного правління муфтієм Челібіджаном Челебієвим (Номаном Челебіджіханом — ред.), який нещодавно став першим народнообраним керівником мусульман Криму. Мусвиконком виконував роль вищого органу кримських татар, тобто сфокусував у своїй діяльності релігійну, духовну, економічну і політичну сфери життя всього народу. Також досить активно кримські татари брали участь у загальноросійських з’їздах мусульман. Так, наприклад, у травні для участі в роботі І Загальноросійського мусульманського з’їзду до Москви приїжджала делегація кримських татар, а через місяць інша кримськотатарська делегація завітала до Казані, де відбувся ІІ Загальноросійський мусульманський з’їзд.
Навесні та влітку в Криму була створена розгалужена мережа низових органів Мусвиконкому — 124 міських, повітових і волосних виконкомів, а також комітетів жінок та молоді. Центральними друкованими органами стали газети «Міллет» («Нація») та тижневик «Голос татар».
4 серпня (22 липня) 1917-го в газеті «Голос татар» був надрукований документ під назвою «Політична програма татарської демократії». Він складався з дев’яти промовистих пунктів. Насамперед, програма передбачала створення татарської національно-культурної автономної федеративної республіки у складі єдиної федеративної демократичної держави. Проголошувався курс на скасування всіх станових привілеїв та зрівняння у правах усіх національностей. Особливо підкреслювалося, що вся земля і так званий вакуфний фонд мають бути передані татарам, які працюють. У вакуфному фонді накопичувався прибуток, отриманий з земель, майна та особистих грошових внесків, переданих татарськими мешканцями півострова. Вакуфний фонд завжди спрямувався на благодійництво.
Окремим пунктом йшлося про організацію на півострові особливих суто татарських національних військових частин — так званих татарських ескадронів. Наприкінці документу містився заклик якнайшвидше скликати Всеросійські установчі збори, які повинні були законодавчо закріпити за татарами вищеназвані вимоги. Також татари запевняли Тимчасовий уряд в тому, що їх народ буде всебічно підтримувати центральну владу у виконанні всіх її заходів, спрямованих «на закріплення в країні законності». Адже, як зазначалося у документі, «саме Тимчасовий уряд й повинен був стояти на сторожі всіх загальнодержавних інтересів».
У липні 1917-го до півострова докотилася звістка про збройне зіткнення на вулицях Петрограда. Це призвело до того, що губернський комісар Тимчасового уряду Ніколай Богданов вирішив посилити тиск на лідерів різноманітних політичних партій та організацій й навіть заарештувати тих, кого вважав небезпечними, для збереження спокою в Сімферополі. Особливо небезпечним виглядав Челебіджан Челебієв, який гіпотетично міг би закликати татарські частини виступити проти Тимчасового уряду. Вранці 5 серпня (23 липня) силами сімферопольської контррозвідки Челебієва заарештували і перевезли до Севастополя.
Арешт муфтія викликав серед кримських татар величезне обурення й спричинив організований виступ проти органів Тимчасового уряду, котрі розміщувалися на півострові. Фактично, дії місцевої влади призвели до того самого виступу, якого вона хотіла уникнути.
Величезний натовп кримських татар оточив будинок тюрми з вимогами звільнити першого народнообраного муфтія Криму. Оскільки Челебієва у в’язниці не було, тюремна адміністрація відмовилася видати «злочинця» натовпу. Представники всіх 124 осередків Мусвиконку отримали наказ негайно їхати до столиці, де повинен був відбутися екстрений з’їзд кримськотатарських організацій.
Саме у Сімферополі 6–7 серпня (24–25 липня) 1917-го відбувся І Кримськотатарський делегатський з’їзд, робота якого була спрямована на узгодження співпраці органів міських та волосних відділень Мусвиконкому з демократичними та соціалістичними партіями. Наголошувалось на бажанні налагодити тісну співпрацю з Центральною Радою та Тимчасовим урядом. Адже налякані вибухом татарського незадоволення представники Тимчасового уряду в Таврійській губернії скасували наказ про арешт та звільнили заарештованого Челебієва.
Наміри щодо співробітництва з Центральною Радою були підкріплені офіційною делегацією, котру на початку серпня (наприкінці липня) Мусвиконком надіслав до Києва. Один із керівників руху Джаффер Сейдамет у власних споминах досить відверто описав той візит. Він констатував, що «анархія, котра оточувала нас з усіх боків, промовисто доказувала нам безпідставність наших намірів зберегти країну на договірній основі з росіянами, з російською владою. Це поставило нас перед необхідністю більш поглибленого вивчення національного руху українців».
До Києва поїхали керівники Мусвиконкому Джаффер Сейдамет та Амет Озенбашли. Вони зустрілись із головою Центральної Ради Михайлом Грушевським, секретарем міжнаціональних справ Олександром Шульгіним та головою Генерального секретаріату Володимиром Винниченком й Симоном Петлюрою, брали участь у засіданнях Центральної Ради. Сейдамет був у захваті від постаті Грушевського, який «викликав подив та захоплення власною невтомимою діяльністю, знанням історії, стратегічним мисленням: він краще за інших міг поставити мету устремлінь й визначити найкороткіший шлях до неї». Підсумки поїздки кримських татар до Києва були викладені 11 серпня (29 липня) у газеті «Голос татар».
Делегація подала представникам Центральної Ради декілька записок. У першій, між іншим, висловлювалося прохання про підтримку їхнього прагнення до встановлення на півострові автономії і побажання щодо приєднання Криму до України. Центральній Раді також була представлена записка про створення на півострові мусульманського війська.
В Українській Центральній Раді на той час домінували політичні сили федералістського напряму. Обговоривши пропозиції мусульман щодо автономії, Генеральний секретаріат визнав небажаним порушувати це питання перед центральним урядом до вирішення подальшої долі територіальної автономії для самої України. Підсумком зустрічі стало те, що Центральна Рада визнала основним суб’єктом самовизначення в Криму саме кримськотатарський народ.
Проте найважливішим наслідком І Кримськотатарського делегатського з’їзду стало офіційне ухвалення Першої програми «Міллі-Фірка». Ця партія поступово оформлювалась з весни 1917-го та діяла у тісному зв’язку з Мусвиконкомом — дослідники досі висловлюють різні думки щодо початку суто партійної діяльності в середовищі кримських татар. У липні 1917-го кістяк партії склався остаточно. За даними тогочасної преси, чисельність партії становила майже 60 тис. осіб. Навіть якщо ця цифра й була перебільшеною, «Міллі-Фірка» ставала впливовою силою, з якою треба було рахуватися іншим політичним партіям, що діяли на півострові.
До першого складу ЦК партії «Міллі-Фірка» увійшли Челебіджан Челебієв, Джаффер Сейдамет, Асан-Сабрі Айвазов, Сеітджеліль Хаттатов, Амет Озенбашли, Джаффер Аблаєв, Абдул Хільмі (Ільмі). Її основне завдання — створити національно-культурну автономну Кримську державність.
Ухвалена на з’їзді Перша програма партії складалася з чотирьох частин — «Національно-правова сфера», «Про образ правління й громадянський обов’язок», «Про захист батьківщини та Держави» й «Аграрне та економічне питання».
Документ проголошував демократичні цінності, висловлював підтримку Тимчасовому уряду та відстоював ідеї якнайшвидшого скликання Всеросійських установчих зборів, котрі повинні були проголосити створення демократичної республіки. Що стосується державного устрою майбутньої країни, то, на думку авторів програми, нова держава мала стати демократичною федерацією, де народи та мови мали б рівні права. В преамбулі зазначалося, що майбутня країна повинна стати демократичною федерацією національностей, а кожна з народностей, які мешкають в ній, мати національну автономію. Далі було сказано: «Партія вимагає створення в Криму дійсно народної республіки в широкому смислі свободи дій всіх націй, які населяють Крим, як в національному, так й в культурному аспектах».
Федеративна структура держави передбачала свободу самовизначення автономних областей, котрі входили до неї, введення на території кожної з них діловодства рідною мовою в адміністративних, культурних та релігійних установах. Водночас громадяни, які не належали до корінного народу, мали одержати такі ж самі права, які кримськотатарська партія вимагала для татар. Проголошувалося парламентське правління та необхідність загальнонародного референдуму для прийняття майбутньої конституції нової держави.
Програма передбачала надання населенню права на безкоштовну загальну обов’язкову освіту, рівність всіх громадян перед законом та загальне рівне, пряме, таємне голосування на виборах для тих, кому виповнилося 20 років, свободу совісті та віросповідань, зібрань, свободу друку. Мали бути скасовані обмеження на розселення територією Росії (так звана «межа осілості»), обов’язковість отримання паспорту для від’їзду закордон та усі станові привілеї.
Заводи й фабрики Криму мали бути переданими у власність трудящих, прибуток, який вони надавали, потрібно було розподіляти між тими, хто на них працював. Земельне питання вирішувалося соціалізацією господарчих територій — земля мала переходити у власність селян без будь-якої виплати колишнім власникам. Так само до народних громад передавалося й все вакуфне майно.
З весни 1917-го на Кримському півострові повним ходом йшла підготовка до виборів до Установчих зборів. Проте поступовий розвиток демократичних перетворень був порушений звісткою про осінній більшовицький переворот. Всі партії та національні рухи, окрім більшовицької, виступили проти ескалації насилля в країні. У підсумку «Міллі-Фірка» ухвалила рішення сформувати на півострові власний орган державної влади і 9 грудня 1917-го у Бахчисараї розпочав свою роботу Курултай — Установчі збори кримськотатарського народу.
Источник: ДС
