Вплив ісламської філософії на західну культуру

1
Західна культура отримала величезну користь зі спадщини ісламської наукової думки
24.12.2009
Оцініть статтю: 
(295 оцінки)
oksana
Зображення користувача oksana.

Пропонуємо нашим читачам переклад статті Усмана Аміна (Osman Amin) «Вплив ісламської філософії на західну культуру» (Influence of Muslim Philosophy on the West), що була опублікована у журналі «Renaissance». Ця праця присвячена впливу арабських учених Середньовіччя (золотого часу мусульманської думки) на своїх європейських сучасників.

Культурні відносини між мусульманським світом і християнською Європою у Середні віки були встановлені завдяки вивченню і перекладу праць ісламських учених християнськими вченими.

Переклад праць арабських учених на латинь у першу чергу пов'язаний з ім'ям теолога Раймонда, що служив архієпископом іспанського міста Толедо у 1130-1150 рр. У Толедо мусульмани жили пліч-о-пліч із християнами у самому центрі міста і брали найактивнішу участь в інтелектуальному житті один одного. Архієпископ створив у місті бюро перекладів, яке займалося перекладом арабських шедеврів науки на латинь. Серед перекладених робіт були арабські версії творів Арістотеля, оригінальні праці Аль-Фарабі, Авіценни, Ібн Рушта.

Переклади арабських праць на латинь стали інтелектуальним досягненням для всієї Європи. Таким чином, границі поглядів західних мислителів розширилися й ісламська думка набула важливого значення у їхньому житті.

Значний вплив Аль-Фарабі на середньовічну філософію зараз є визнаним фактом серед західних мислителів. Його «Книга про розум і науку» була перекладена на латинь і введена для обов'язкового вивчення у християнських школах. Багато вчених використали у своїх дослідженнях цю працю, такі як Роджер Бекон (1214-1280), Раймонд Луллі (1235-1315) та інші.

Британський історик Фармер Х.Г. у своїй книзі «Історія арабської музики XIII століття» показав, що книга Аль-Фарабі мала величезне значення для європейських дослідників в області музики. На його думку, значення цієї книги полягає в тому, що вона привернула увагу західних мислителів до ісламської науки. Фармер дійшов висновку, що книга арабського філософа дозволила багатьом ученим, які стікалися з усієї Європи в мусульманську Іспанію, ознайомитися з працями таких видатних учених як Аль-Кінді, Аль-Фарабі, Ібн Сіна, Ібн Рушд.

Відомий дослідник спадщини Спінози, С. Дунін-Барковський у своїх роботах показує, що погляди Аль-Фарабі також мали великий вплив на івритських філософів Середньовіччя. Він вважає, що ідеї Аль-Фарабі вплинули на Спінозу саме через єврейських мислителів, таких як Маймоніди і Леві Бен-Герсон. Дійсно, кожний читач «Трактату про вдосконалення розуму» Спінози може помітити вражаючу схожість поглядів автора з ідеями Аль-Фарабі, викладених у «Книзі про те, що потрібно знати для вивчення філософії». Послідовність ідей обох авторів схожа, і навіть кінцеві висновки двох книг однакові, а саме - «людського розуму достатньо для досягнення віри у Всевишнього».

Не минуло і століття після перших перекладів робіт ісламських учених, як європейські мислителі вибрали вчення Ібн Сіни зразком ісламської філософії. Гундіссалівус (ісп. богослов) переклав на латинь «Книгу зцілення», а Херард із Кремони працював над перекладом «Канону лікарської науки», що став основним посібником з медицини для європейських навчальних закладів у XIII-XVII ст. Завдяки цій книзі Ібн Сіна досяг такого авторитету на Заході, що Данте ставив його в один ряд із такими давньогрецькими майстрами медицини як Гіппократ і Галенус, а Скалігер (франц. богослов XVI ст.) оцінював філософське вчення ісламського вченого вище давньогрецьких медиків.

У серії своїх досліджень французький філософ XX століття професор Гілсон спробував пояснити ступінь впливу вчення Ібн Сіни на європейську середньовічну філософську думку. Він показав тісний зв'язок між вченням перського вченого і теологів школи Августина і стверджував, що західна філософія XIII століття представляла собою ніщо інше, як синтез поглядів Арістотеля, Ібн Сіни та Ібн Рушта. Послідовники Августина зверталися до спадщини цих видатних авторів за новими ідеями, які дозволили їм довести до закінченого вигляду свої доктрини. Наприклад, вони запозичили в Ібн Сіни концепцію «активного інтелекту». Гілсон запропонував назвати цю тенденцію у європейській філософській думці «Авіценнійським августинізмом» (L'Augustinisme Avicennisant). Після Гілсона багато західних учених приділяли велику увагу цій тематиці і вивчали вплив арабської філософії багатьох мислителів схоластів, які не були послідовниками Августина. У 1934 році Пір де Во опублікував свою працю «Латинський Авіценнізм у XII-XIII ст.». У своєму дослідженні він показав, з якою спрагою християнські теологи ковтали ідеї ісламської філософії, використовуючи її як джерело натхнення. Крім них, були ті християнські мислителі, які стали послідовниками доктрин Ібн Сіни, навіть якщо вони відрізнялися від християнських вірувань.

Доказом впливу Ібн Сіни на середньовічну Європу можуть бути нападки з боку Гійома д'Оверна (париж. єпископ XIII ст.) проти Арістотеля і його прихильників - Ібн Сіни, Рушда, Газалі. У своїх книгах теолог згадав Ібн Сіну близько 40 разів, у деяких випадках виступаючи проти нього, у деяких посилаючись на його визначення і приклади. Він запозичує відмінність між «сутністю» й «існуванням» Ібн Сіни і його логічний висновок про те, що душа сама може усвідомлювати себе, не звертаючись до тіла, висловлений у «Книзі зцілення» і «Книзі вказівок і наставлянь».

Роджер Бекон був справжнім представником вчення, яке Гілсон називав «авіценнійським августинізмом». Він побачив в Ібн Сіні великого лідера арабської науки, і філософом, якого можна порівнювати лише з Арістотелем. Бекон захоплювався доказами ісламського мислителя про божественне створення світу, безсмертя душі, існування ангелів, воскресіння і стан щастя у потойбічному світі. Немає сумнівів у тому, що Ібн Сіна своїми працями збагатив науку і філософію свого часу такою значною мірою, що це зробило його одним зі світил людської думки.

Що ж стосується Ібн Рушда, то можна побачити, що його коментарі до творів Арістотеля викликали величезний захват у Європі, тому Данте назвав його «Великим коментатором». Добре відомо, що вчені зі школи міста Падови (італ.) були затятими послідовниками доктрини, а Цігер де Брабан очолював французьку школу Ібн Рушда у XIII столітті. Доктрини Ібн Рушда продовжували видаватися у підручниках з філософії, викладатися практично у всіх університетах Європи у XIII-XVII ст.

Дослідники вчення Спінози вважають, що погляди івритського філософа на основні питання філософії, релігії, богослов'я дуже схожі з поглядами Аль-Фарабі й Ібн Рушда. Скоріше всього Спіноза ознайомився з ісламською філософією завдяки працям Маймонідів і івритського фізика Йозефа дель Медіго, одного з послідовників школи Ібн Рушда у XVII столітті.

Нарешті, потрібно сказати, що івритська філософія багато в чому зобов'язана арабській філософії. Досить сказати, що праці Арістотеля не були перекладені на іврит, а єврейські філософи задовольнялися конспектами і коментарями арабських мислителів. Західні мислителі з'ясували, що іудейські теологи йшли слідами ісламських філософів, і ще до Маймонідів деякі їхні мислителі у своїх творах запозичили ісламські методи й ідеї. Незважаючи на критику поглядів ісламських філософів, книга Маймоніда «Путівник для розгублених» поза всяким сумнівом показує важливий вплив ісламської науки на єврейську наукову думку.

Насправді, не хочеться, щоб хтось думав, що ми невиправдано вихваляємо досягнення мусульман у науці й філософії, ми всього лише привели деякі витримки з праць західних учених середньовіччя й сучасності, які писали про ісламських мислителів. Виходячи з їхніх свідчень, можна дійти висновку, що західна культура отримала величезну користь зі спадщини ісламської наукової думки.

Тепер, коли доктрини ісламської філософії здобули гідне вивчення й оцінку, коли її багатюща спадщина стала доступною широкій громадськості, ми вправі вказати на важливе місце мусульманської філософії в інтелектуальній спадщині людства.

Усман АМІН (Osman Amin), журнал «Renaissance»

За матеріалами Інфо-Іслам

Посилання на тему:

Новини

Бі-Бі-Сі зняла телесеріал про «золоту добу» ісламської культури

Статті

Ібн Фарис: філолог між знанням і вірою

Забутий батько політекономії, соціології та політології. Ібн Хальдун про причини занепаду цивілізацій

Економічні погляди Ібн Таймійі

Економічні ідеї аль-Газалі

Світло зі Сходу. Європейський Ренесанс як породження мусульманської культури

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.