«Zincir: ланки пам’ятi»

Це — рядки з вірша, який в 1966 році написав поет Борис Чічібабін, присвятивши його трагедії депортації кримськотатарського народу. Сьогодні слова митця сприймаються з особливою гостротою…

До Дня скорботи та пам’яті жертв геноциду (депортації) кримськотатарського народу, скоєного тоталітарним режимом 18 травня 1944 року, в Музеї Івана Гончара відкрито виставку — інсталяцію «Zincir: ланки пам’ятi». Перші відвідувачі та представники ЗМІ побачили експозицію ввечері 15 травня.

Авторами проекту, ідеологами та натхненниками були відомий художнік - кераміст Рустем Скібін та етнограф Ульвіє Аблаєва, яка створила і концепт виставки, і є її куратором. Багато експонатів надали зі своїх приватних зібрань колекціонери, зокрема присутні на виставці Ібрагім Ібрагімов, Арфан Кудусов та інші.

Співорганізаторами виставки виступили Меджліс кримськотатарського народу, громадська організація «Ель-Чєбєр», і Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара», в одному з залів якого і розмістилася експозиція.

Рустем Скибин розповів, що ця виставка презентована в рамках проекту «Zincir», що в перекладі з кримськотатарської означає «ланцюг», «ланка ланцюга», що є дуже символічним для народу:

— Дуже часто цей знак зустрічається в фольклорі і ми взяли його в якості символу, такого собі елементу, що нас поєднує й не дозволяє розірвати зв’язок ані з Кримом, ані з народом, ані з історією чи культурою.

Як зазначив заступник гендиректора музею Ігор Поживайло, ця виставка ще раз примушує замислитись на суттю того, що відбулось з кримськими татарами:

— Дуже добре, що тут, на цій виставці, в такому невеличкому просторі, така велика концентрація інформації, кристалізація історичної пам’яті. Окрім давніх культурних, мистецьких речей, предметів ужитку ми бачімо й грандіозні цифри, грандіозну статистику та документи, що наочно демонструють нам, що ж відбувалося насправді, що допомагає нам збагнути, зрозуміти ці не лише те, що відбувалося, а й спрогнозувати, що може відбутися… Ми, українці, завжди співчували і підтримували кримських татар — але, мабуть не до глибини наших клітин усвідомлюючи ту трагедію, яка добралась незабаром і до українського народу. Так само було захоплено, відібрано, анексовано території; так само проти цієї живої тканини народу було здійснено акт вандалізму — на всіх рівнях. І мені здається, що Майдан, (що повстав проти цього - ред.) він не завершився, він існує на різних рівнях. І це явище не пересічне, це явище історичне, культурне. І на Майдані ми зібрали колекцію — зокрема, дуже багато касок з символікою кримськотатарського народу, яку наносили на шоломи, малювали на касках українці — з одного боку — Тризуб, і іншого — тамга. І у цьому симбіозі, у цій синергії є і сила наша, і шлях до виходу з ситуації. Це час випробувань для кожного з нас, але вони нас об’єднали. Раніше, на жаль, континентальна Україна не дуже звертала увагу на проблеми кримських татар, на історичні нюанси, історичний драматизм. Зараз же ми зі всією повнотою усвідомили, що це — частина нашої драми, нашої історії. Тому ми разом переможемо, без сумніву. Наші народи об’єднуються — і я переконаний, що нас чекає світле, процвітаюче майбутнє.

Етнограф Ульвіє Аблаєва в свойому виступі торкнулася болісних для кожного кримського татарина подій, спростувала радянську статистику, яка применшувала людські втрати серед депортованих під час примусового переселення й нагадала про цілеспрямоване знищення жителів Арабатської Стрілки, яких просто завантажили на баржі і втопили в Азовському морі — це сталося через те, що виконавці злочинного наказу поквапились відзвітувати перед Кремлем про завершення операції з очищення Криму від «зрадників», але виявилося, що забули про поселення рибалок й енкаведістським катам довелося терміново виправляти помилку.

Звертає на себе увагу лише такий факт: як нагадала пані Ульвіє, задля виконання брудної роботи з фронту було відкликано кілька десятків солдатів, які прибували на півострів, підступно пояснюючі, що це — задня допомоги місцевому населенні у сільськогосподарських роботах та відновленні — і кримські татари радо приймали їх в своїх оселях, за законами гостинності, притаманними народу, ділилися останнім. І ті ж люди, як щойно кушкували щире частування, в один момент, отримавши наказ, безжально повикидали татар з осель.

Присутній на відкриті виставки голова Меджлісу Рефат Чубаров нагадав про історію депортації, коли весь кримськотатарський народ було викинуто з осель і відправлено у заслання поза межі Криму і, на відміну від інших депортованих народів, яким після смерті Сталіна та у часи так званої «відлиги» було дозволено повернутися в рідні місця, кримським татарам повернення на півострів довелося чекати півстоліття, до розвалу радянської імперії. Але найстрашніше, на думку Чубарова — навіть не заслання і не фізична смерть, а те, що радянська влада спотворювала історію, знищувала культуру, мову та пам’ять народу, адже, якщо хтось втрачає свою історичну пам’ять — його вже вбито:

-І Гітлер, і Сталін (а сьогодні — Путін) — все, що вони робили і все, що робиться зараз, нелюдське і йде через вбивство історичної пам’яті. Як тільки депортували кримських татар, через рік перейменували тисячі топонімів, знесли всі мусульманські кладовища, намагалися і майже заборонили терміни, якими визначалися господарські якісь цикли або дії — і все це для того, щоб не залишилося пам’яті про кримських татар, яких вони звідти вигнали. Сьогодні в Криму заборонили відзначати трагічну дату для кримських татар дату — 18 травня.

Концепція сьогоднішня російська така: «Ну, не потрібно завжди озиратися назад, ну не потрібно постійно оживлювати ті рани, які у вас боліли — треба йти вперед», — але ж ми розуміємо, чому саме вони так говорять і головне — чому вони так роблять — вони це роблять, щоб ми з вами не пам’ятали, що з нами було. Легко с тими, хто не пам’ятає свою долю — тим більш, трагічну, оскільки ті, які не пам’ятають — вони не замислюються над тим, що сьогодні діється. І якщо здійсніться те, чого бажають окупаційні сили в Криму — щоб кримські татари забули свою трагедію, то це означатиме, що вони знищили кримських татар, чого вони хочуть. Вони хочуть отримати купу людей, які не знають своеї історії, ене знають того, що сталося з їхньою рідною землею, і найголовніше — що вони хочуть отримати купу людей, яка не буде думати про те, що з ними сьогодні діється і хто в цьому винен.

Я провожу ці паралелі, мені боляче — але це відповідає дійсності. Всі ті народі, які були депортовані, і сьогодні входять до складу Російської держави — з ними вже провели цей етап: і балкари, і чеченці, і калмики — вони не виходять на масові заходи для того, аби вшанувати пам’ять жертв депортацій своїх народів. Їм вже давно доказали і вбили в голови, що про це треба забути.

Тепер вони мають намір зробити це з кримськими татарами на окупованій кримській землі. Я впевнений, що все це їм просто не вдасться зробити. Не вдасться зробити тому, що ми цього не дозволимо. Але ж ви знаєте, як вони дуже детально, дуже ретельно зберігають своє — своє не російське, а своє імперське для того, щоб і надалі знищувати ті народи, які потрапляють в полон цієї імперської російської ідеології.

-В двадцятому сторіччі людство стикнулося з таким явищем, як цілеспрямоване знищення народів. От коли нелюди або якійсь режим ставить за мету знищити якійсь народ, він обирае, як на того нелюда, два ефективні шляхи: перший — це фізичне знищення людей. Але вони розуміють, що цього буває недостатньо — і тому за фізичнім знищенням вони прагнуть знищити і історичну пам’ять. Як тільки хтось втрачає свою історичну пам’ять — то він вмирає, його вже вбили.