У Києві, у Музеї Шевченка 12 вересня 2020 року, у День українського кіно, відбулась церемонія нагородження лауреатів премії імені Василя Стуса.
Організатори премії імені Василя Стуса — Український ПЕН, Києво-Могилянська бізнес-школа і видавництво «Дух і Літера».
Премію імені Василя Стуса щорічно вручають літераторам, митцям, режисерам, музикантам, менеджерам у царині культури за визначні внески в українську культуру і стійкість громадянської позиції.
Кандидатів на здобуття премії цього року визначало журі у такому складі: Мирослав Маринович — голова журі, публіцист, член-засновник Української Гельсінської групи, почесний президент Українського ПЕН; Влад Троїцький — театральний режисер, засновник Центру сучасного мистецтва «ДАХ», лауреат премії імені Василя Стуса 2019 року; Андрій Курков — український письменник, президент Українського ПЕН; Богуміла Бердиховська — публіцист, керівник департаменту стипендій Національного центру культури у Варшаві; Оля Гнатюк — дослідник, професор НаУКМА і Варшавського університету, віце-президент Українського ПЕН; Юрій Прохасько — есеїст, перекладач; Олександр Саврук — декан Києво-Могилянської бізнес-школи; Елеонора Соловей — літературознавець; Дмитро Стус — директор Музею імені Шевченка; Леонід Фінберг — головний редактор видавництва «Дух і Літера», член Виконавчої ради Українського ПЕН.
Цьогоріч премію отримав український актор і режисер кримськотатарського походження Ахтем Сеітаблаєв. Це ще одна заслужена нагорода у його скарбничці відзнак.
Ахтем Сеітаблаєв — відомий своїми режисерськими роботами, зокрема як автор таких фільмів як «Хайтарма» (де він також знявся в ролі Амет-Хана Султана), «Чужа молитва», «Кіборги» та інші.
Останнім часом український режисер кримськотатарського походження працював над створенням стрічки «Номери» за п’єсою Олега Сенцова.
В акторському доробку Ахтема ролі у понад 25 фільмах і серіалах, зокрема головна роль у фільмі Нарімана Алієва «Додому».
Ахтем Сеітаблаєв на своїй сторінці в соцмережі Фейсбук опублікував стенограму своєї промови на церемонії нагородження, у якій він, привітав колег-кінематографістів з Днем українського кіно і подякував усім, хто підтримував його впродовж життя, допомагав його становленню як особистості і митця, а також щиро поділився своїми спогадами і почуттями через несправедливе звинувачення його народу.
«…Сьогодні День Українського кіно. Поздоровляю своїх колег, всіх присутніх у цьому залі і вірю, що кіно в Україні набуде сталого розвитку і незалежно від зміни прізвищ у державних кабінетах буде мати і сьогодення, і майбутнє…
Події 14-го року під час Революції Гідності та окупації Криму в лютому 14-го, яку я бачив на власні очі, тому що в ці дні був там, вкотре переконали мене в тому, що Культура — потужний інструментарій, який включає в себе і освіту з самого дитинства, і кіно, і театр, і книги, і образотворче мистецтво — все те, чому людина радо дивується, чим надихається, захоплюється і згодом навчається розрізняти, що є прекрасним, а що — ні, що є добро і-де ховається зло. Саме культура дає можливість дізнатися про різноманіття життя, про себе, про людей, про особистостей…
Я майже нічого не знав про Василя Стуса, допоки не приїхав до України, допоки не зустрів своїх вчителів — і по життю, і з професії. Був вражений його історією життя і загибелі, його мужністю і безкомпромісністю до несправедливості, його любов’ю до своєї землі і його поезією… Я і досі не уявляю, як йому вдалося побороти свій страх перед молохом радянської влади. Можливо, це йому вдалося зокрема і тому, що він вірив у те, що робив і створював; вірив у те, що він — не на самоті, що є люди, які його підтримують, вірять у нього і яким не байдуже, яким є різниця між «створювати» і «руйнувати»; є різниця, яку назву має вулиця, на якій мешкають їхні діти і батьки, навіть якщо вона освітлена й заасфальтована; є різниця, що вважати рідним і що — ворожим, які з великою гідністю і мужністю відстоюють свої сенси і цінності.
Багатьом з нас набагато легше жити, відстоювати свою гідність і життя своєї землі, своїх дітей тому, що був і є Василь Стус, народився і живе серед усіх нас — Птах його душі.
Велика честь для мене у День Українського кіно, у свої 47 років отримати цю відзнаку з ім’ям Поета — Василя Стуса. Надзвичайно вдячний кожному з вас, хто прийшов мене підтримати…<…> Дякую всім тим, кому не байдуже! <…> Уклін і велика подяка Людині, його життю і його поезії — дякую Вам, Василю Стус!
P. S. Наступного року в Бахчисараї!»
