У Трускавці 5 липня почала роботу ювілейна X Школа ісламознавчих досліджень, її тема цього року — «Іслам як релігія і наука». Організатори заходу — Громадська спілка «Всеукраїнська асоціація «Альраід», Український центр ісламознавчих досліджень, Міжнародний інститут ісламської думки (International Institute of Islamic Thought) та Інститут інтеграції знань (Institute of Knowledge Integration) — створили всі умови, щоб кілька десятків науковців з України та інших країн мали змогу п’ять днів обмінюватися думками, ділитися результатами досліджень, обговорити спільні проєкти.
Словами традиційного мусульманського вітання з побажаннями миру відкрив школу шейх Саід Ісмагілов — голова Українського центру ісламознавчих досліджень, кандидат наук. Він нагадав учасникам її історію, розповівши про доробок і досягнення її слухачів і лекторів, і надав слово голові Всеукраїнської асоціації «Альраід», члену Українського центру з фатв і досліджень, магістру шаріатських наук Сейрану Арифову. Шейх Сейран став одним із доповідачів першої секції — «Іслам і глобальні процеси».
У перший день учасники прослухали кілька лекцій. Так, Роман Назаренко, докторант Тілбурзького університету (Нідерланди), викладач Українського католицького університету (УКУ) виступив із доповіддю «Орієнталізм, стереотипи та Дісней: приклад історії про Аладдіна» та презентував свою книгу «Несподіваний іслам».
Наталія Малиновська, кандидатка політичних наук (НУ «Острозька академія») прочитала лекцію «Природа ісламського фемінізму у працях „західних“ та „східних“ науковців». Також пані Наталя презентувала свою книгу «Жіночий емірат? Політикині мусульманського світу».
Доповідь Григорія Маврова, магістра ісламознавства Університету ім. Хамада бін Халіфа (Катар) мала назву «Дебаты о йоге среди современных исламских ученых» (рос. мовою), а Сейран Арифов презентував свою книгу «Шаріат і політика».
У вечірньому лекторіумі кандидат історичних наук, доцент Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України Ігор Козловський розпочав цикл бесід «Медицина пророка Мухаммада».
Деякі учасники школи поділилися своїми враженнями та думками щодо її актуальности.
Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, завідувач відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Г. Сковороди НАН України:
— Це вже десята школа, тобто це вже стало традицією: збирати навколо ісламознавчих тем провідних науковців України, запрошуючи представників інших традицій з інших країн. У цій, десятій, школі беруть участь і турецькі учасники, й американські, і науковці з Азербайджану й Польщі… І головне, що ця наукова спільнота стає з року в рік потужнішою: зростають нові науковці, стають кандидатами, докторами наук. А тема школи, ісламознавство, стає цікавою українському суспільству, бо мусульмани здавна є складовою релігійного ландшафту нашої країни, й без них сьогодні уявити релігійну Україну неможливо. І це не тільки тому, що [після окупації] з Криму, з захоплених територій Донецької та Луганської областей підтягнулися мусульмани — ми знаємо, що приїхало понад 50 тисяч людей, — а тому, що іслам завжди супроводжував українську історію. Про це довгий час «забували», не згадували, затушовували, не казали про близькість того ж кримськотатарського й українського народів, про близькість ісламу і християнства — тобто це не мало працювати в цій ось імперській концепції «русского мира», де інакший, інший, завжди розглядався як ворог, і це розділяло наше суспільство. Я думаю, що настали зовсім інші часи й, навпаки, треба шукати те, що зближує різні традиції та різні народи, різні мови й культури. І школа — це абсолютно прекрасний приклад того, як у межах однієї теми можуть порозумітися люди дуже різних національностей і релігійних поглядів. Я вважаю, що в цієї школи є майбутнє, і дуже тішуся, що в ній бере участь молодь. Знаєте, сьогодні з таким «древнім аксакалом» релігієзнавства, яким фактично є Анатолій Колодний у свої 84 роки, ну й ми з Козловським, — сміється пані Людмила, — поруч на школі молоді дослідники. І це дуже приємно, що приєднуються вчені, цікавляться. Це означає, що в цієї науки є майбутнє. І я дуже хочу, щоб більше й більше людей руйнувало ті стереотипи стосовно мусульман, які нам нав’язували стільки років, щоб ми розуміли: ми живемо в поліконфесійній державі Україна, і тут не має бути ворогів. Тут ми всі маємо об’єднатися, щоб побудувати нормальну, демократичну, вільну, самодостатню країну.
Руслан Халіков, релігієзнавець:
— Десята школа особлива передусім тим, що вона ювілейна. І це означає, що вже десять років є тенденція до дослідження та популяризації ісламознавства, та, відповідно, це вже не просто поодинока ініціатива, а сталий тренд. І дуже гарно, що є така відкрита, публічна потужна команда, яка готова проводити ці школи. І ми бачимо, що є щораз більше досягнень серед учасників, а не тільки серед лекторів. У людей виходять статті, книги, з’явилися вже два ісламознавчі журнали за час проведення школи. Перший, журнал «Аль-Калям» — власне перше українське академічне видання ісламознавчої тематики. Другий журнал заснований не в рамках цієї школи, а в Острозі — як окреме ісламознавче видання, що претендує на наукометричність, відповідає вимогам міністерства освіти тощо. Тобто є науковим журналом, але його редактори та автори — учасники цих літніх шкіл різних років. І важливо підтримувати цю школу як майданчик, де відбувається зростання ісламознавства.
Професор Університету державної фіскальної служби України Геннадій Христокін, релігієзнавець, доктор філософських наук, уже вдруге бере участь в Школі ісламознавства:
— Ця школа для мене цікава тим, що її основна тема пов’язана із взаємодією релігії та науки — це дуже цікава та актуальна тема. Сьогодні вона особливо актуальна для ісламу, багато сучасних мусульманських богословів порушують її, розкриваючи такий тренд, таку методологію, такий підхід, [що показує] можливість взаємодії та діалогу між наукою і релігією <…>. Моя позиція, про яку я доповідатиму тут, що такий діалог можливий на основі філософських методологій. Тобто потрібно залучати філософські методології для богословських студій. Усі учасники школи, як на мене, представляють таку позицію, досить виважену методологічно, яка показує, що ісламознавство — це науковий сучасний тренд. Він інтегрований і в релігієзнавство, і в мусульманську теологію, і ці дві гілки дослідження — академічне релігієзнавство та ісламознавство, з одного боку, та богословське ісламознавство — вони надзвичайно тісно співпрацюють у діалозі, у виданні журналів, статей, монографій. Тут немає ніякого особливого конфлікту. Тому це так важливо й актуально.
Вадим Слюсар, доктор філософських наук, Житомирський державний університет ім. Івана Франка:
— Насамперед — чому потрібні такі школи. Торік ми мусили проводити IX школу в онлайн-режимі — і учасників було багато, тобто людям важливе спілкування. На сьогодні дуже багато з’явилося досліджень з ісламознавства. Особливо враховуємо, що Україна є на лінії трьох цивілізацій, одна з яких — ісламська. Відбувається потужна взаємодія — і в культурному плані, і в політичному. Надзвичайно важливе переосмислення ролі й місця ісламу в українському суспільстві, в українській історії. Варто позбуватися багатьох стереотипів, особливо коли говоримо про політизацію історії та представлення її як вічної ворожнечі між українцями та іншими сусідами, забуваючи про моменти й військової взаємодії, і політичної, і культурної. Також важливо, що школа по суті працює цілий рік, бо після того, як ми завершуємо її, ми завжди спілкуємося, ділимося якоюсь інформацією. У когось є цікаві дослідження, виходять спільні статті. Наприклад, у мене вийшла спільно з Маріушем Маршевським (доктор філософії, Польща. — Ред.) стаття про PR-діяльність релігійних організацій, і я думаю, що в цьому напрямку продовжимо дослідження. Учасники школи допомагають одне одному. По-перше, створюють якісь нові проєкти в рамках школи, в акредитаціях, у проведенні лекцій запрошених професорів. Так, у нас, у ЖДУ, був цікавий науковий семінар за участи професора Київського національного університету Алли Бойко — «Релігійна журналістика». І тепер ми бачимо, що вони відкривають магістратуру за цим напрямком. Наша магістратура також має певну орієнтованість на дослідження релігії. Ми обмінюємося певними проєктами, досвідом проведення заходів, тому я вважаю, що ця школа надзвичайно важлива. Один з учасників школи, Михайло Якубович — головний редактор журналу «Вісник ЖДУ з філософських наук», тобто взаємодія відбувається не тільки під час школи. Школа — це лише презентація досягнень, того, що напрацьовано за рік.
