Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин

Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин
Антон Дубішин, 24.03.2017 р., ІКЦ м. Києва
Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин
Тетяна Євлоєва, Антон Дубішин та Тетяна Щербак, ІКЦ м. Києва, 24.03.2017 р.
Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин
Антон Дубішин, Тарік Сархан та Ігор Степурін
Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин
Фото на згадку. Антон Дубішин в ІКЦ м. Києва 24.03.2017 р. Праворуч мама Антона Дубішина — пані Наталя
Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин
Фото на згадку. Антон Дубішин в ІКЦ м. Києва 24.03.2017 р.
Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин
Фото на згадку. Антон Дубішин в ІКЦ м. Києва 24.03.2017 р.
Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин
Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин
Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин
Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин
Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин
Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога? — Антон Дубішин
27.03.2017
Оцініть статтю: 
(27 оцінки)
Власкор
Зображення користувача Власкор.

Днями в Ісламському культурному центрі м. Києва, як і анонсував Іслам в Україні, відбулася зустріч з надцікавою людиною, що є для багатьох з нас прикладом нескореності перед випробовуваннями долі, мужності, віри в Бога та людяності  волонтером та благодійником Антоном Дубішиним

На зустріч з послідовниками Ісламу Антон приїхав у супроводі своєї мами Наталі  надзвичайної жінки, уособлення материнської любові, відданості і віри, яка попри умовляння медиків відмовитися від хворої дитини все своє життя присвятила синові, виховуючи й навчаючи його.

Антон Дубішин розповів учасникам зустрічі про те, з чим довелося стикнутися їхній родині, про переживання й образи в дитинстві, про хибні діагнози й прогнози лікарів щодо його інтелектуально-мнестичних здібностей.

Те, що майже до п’ятнадцяти років Антон як клеймо носив діагноз «дебілізм» (ступінь олігофренії, розумової відсталості, зумовленої вадами розвитку), тільки свідчить про рівень «професіоналізму» лікарів, адже невиліковний спадковий синдром Вердніга-Гофмана не супроводжується розумовою відсталістю! Далі було «веселіше»: у підлітковому віці медики діагноз «дебільність» зняли, а хлопцю надійшла повістка з військкомату!

 Шкода, що не взяли в армію!  зараз сміється, розповідаючи, хлопець.

Але нашій армії, хоч і опосередковано, Антон служить: згуртувавшися з іншими однодумцями він як волонтер збирає кошти на допомогу військовим в АТО, вихованцям інтернату для слабочуючих, дітям з ВІЛ/СНІД з дитбудинку «Берізка». За свою пенсію Антон водить АТОвців на більярд у розважальний центр, пригощає піцою, чаєм. Починаючи з 2014 року  постійний гість у військових шпиталях.

 Коли до воєнного шпиталю почали привозити ампутантів, ми з мамою вирішили їх підтримати, зв’язалися з волонтерами, накупили ліків та перев’язувального матеріалу, передали. Потім я неодноразово приїздив і з мамою, і з друзями-візочниками, влаштовуємо для них концерти «Особливі для особливих»!  розповів Антон.  Коли мене запитують: «Навіщо ви їдете, допомагаєте іншим, тоді як вам самим допомагати треба?», я відповідаю: «Це моє життя, я  особистість і сам для себе ухвалюю рішення»

Дуже багато Антон робить для того, аби людей з особливими потребами сприймали як рівних:

 Коли я був малим, діти у дворі не хотіли зі мною гратися,  пригадує Антон.  Ігнорували мене й проходили повз. Мені тоді хотілося кричати їм: «Гей, ви! Я живий! Зі мною теж можна гуляти!..». Я не розумів, чому мене не сприймають як людину Потім поставив собі запитання: «А чи потрібен я цьому суспільству» і пішов проти правил, проти системи  почав брати участь у благодійних акціях, спілкуватись з тими, хто вважає себе чимось обділеним. Я дійшов висновку, що суспільство прийматиме вас тоді, коли ви самі почнете приймати себе, повірите в свої сили й можливості. Я думаю, варто показувати себе, виходити до людей і говорити їм: «Я  такий самий, як ти. Можливо, фізично можу менше, але, повір, всередині ми однакові».

Благодійник їздить на зустрічі зі злочинцями, намагаючись дати їм зрозуміти цінність чесного життя й задоволення від служіння суспільству:

 Був нещодавно у Лук’янівському СІЗО, «побазарили», планую поїздку до в’язниці у Борисполі, їздив і в реабілітаційні центри для нарко- та алкозалежних.

Антон Дубішин  не позбавлений й літературного обдарування, вже вийшло дві збірки його віршів, зараз він працює над книгою прози

Цитуючи вислів волонтера, який той виголосив під час зустрічі, «Бог не покарав мене, а благословив», присутня на зустрічі Ольга Абдалла підкреслила:

 Ось головне! Якби ж і я могла так само ставитися до свого життя та випробовувань! Завжди пам’ятати, що Бог любить нас і благословляє! Наше завдання  прийняти з вдячністю, як Аюб (Іов з Старому Завіті), як багато інших І як Антон! Дякую тобі, дорогий друже!

 Сьогодні познайомилася з чудовою людиною  Антоном Дубішиним. Людиною з великої літери, яка, незважаючи на своє становище, займається волонтерством і допомагає багатьом людям. З Людиною, яка не втратила інтерес до життя і не опустила руки. З Людиною, яка задоволена своїм життям і вдячна Богу за все, що вона маєЗ Людиною, яка переконана, що її призначення в цьому житті  допомагати і бути корисним людям. У нього є, чому повчитися нам усім. Дай Бог йому здоров’я та успіхів у всіх його справах! Амінь!  написала інша присутня на заході дівчина.

На зустріч з Антоном Дубішиним до Ісламського культурного центру прийшли не лише мусульмани, було багато небайдужих, соціально активних киян-послідовників інших релігій. Серед них і директор видавництва «Мистецтво», засновник «Самміт-Книга», голова ревізійної комісії в Українській асоціації видавців та книгоросповсюджувачів, член правління Української бібліотечної асоціації Ігор Степурін, якій поділився своїми враженнями на сторінці в соцмережі Facebook:

 Двогодинна зустріч з чудовим мотиваційним оратором, поетом, волонтером Антоном Дубишіним в Ісламському культурному центрі зарядила всіх присутніх позитивною енергією добра і любові до навколишнього світу і залишила в душі дуже позитивні і світлі емоції. Читали вірші з перших двох книг Антона, поговорили про видання третьої книги до «Книжкового арсеналу» і про можливе внесення Антона в книгу Рекордів України. Тепер справа за Національним реєстром рекордів,  зокрема, написав Ігор Степурін, який також подякував за організацію цієї зустрічі завідувачу відділу культури Сходу та Ісламу Громадської спілки «Всеукраїнська асоціація «Альраід» Таріку Сархану.

Після зустрічі з мусульманами ДУМУ «Умма» та іншими відвідувачами Ісламського культурного центру м. Києва свій відгук написав і сам Антон Дубішин:

 Перше, що мені сподобалося, це добрі і відкриті серця людей, а також їх менталітет. Всі вітали «Салям алейкум», посміхалися. Потім (на моє особисте прохання) Тарік завіз мене всередину мечеті. Чистота, порядок, скромність, вірші з Корану  цілком нормальна обстановка для проведення проповідей і молитов. Нічого страшного і лякливого немає,  розвіює стереотипні уявлення про мечеті Антон.

Щодо самої зустрічі, то волонтер назвав її «мотиваційна бесіда» й підкреслив ту повагу, з якою присутні поставилися до неї:

 Під час розмови зауважив одну річ: тиша. Всі так уважно слухали, що можна було почути комарика

Тепер про серйозне. Вночі знову прийшли думки. Ви довірили своїм дітям котика і ті почали його ділити між собою: один тягне за лапи, інший за хвіст, третій за голову. Спостерігаючи за цим, ви жалієте цю нещасну істоту. А уявіть собі, як на це дивиться Бог! Він довірив Своїм послідовникам Закон і Писання (Тору, Біблію, Коран) для того, щоб вони вчили простих людей і говорили про любов Бога до них. Замість цього починається гра «Перетягни мене». Кожне вчення починає тягнути людину на свій бік і при цьому обливає брудом конкурентів. Запитання: хлопці, ви в своєму розумі? Бог  єдиний!!! Наше завдання (як вчителів)  навчити і піднести людям Його Слово,  підкреслює, зокрема, Антон.  Країна Ізраїль процвітає завдяки іудаїзму. Туреччина, Саудівська Аравія, Палестина процвітають завдяки Ісламу. Немає дитбудинків, інтернатів, жебраків, будинків для людей похилого віку, бідності, корупції тощо. Запитання: чому ми, християни, не можемо жити так  за Біблією? Чому в наших храмах повно срібла і золота, а під ними сидять жебраки? Чому з в’язниці звільняють політиків, заплативши при цьому круглу суму, а дітки з інвалідністю та сироти існують в дитбудинках, живучи по 10 чоловік в кімнаті? Чому ми просимо допомоги у Європи, маючи величезні ресурси країни? Може, нам всім пора навчиться жити за законом Бога, який Він дав нам через Ісуса? Може, почнемо бути християнами, а не «християнами»? Сподіваюся, ви зрозумієте мене не тілом, а душею і серцем. Слава єдиному Богу!

Гроші на волонтерські потреби Антона охочі можуть перераховувати на картку Приватбанку: 5168-7572-1844-5502 Дубішина Наталія Григорівна.

ВІДЕО  за посиланням.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.