Виникла на Волині і Поділлі на початку XVI ст. невелика мусульманська громада, що складалася з полонених кримських татар, до початку XVII ст. почала відігравати все важливішу роль в житті Речі Посполитої.

Військові підрозділи польсько-литовських татар (липка), так звані хоругви, хоча і були нечисленними, але за рахунок хоробрості і військової майстерності отримали славу кращої легкої кавалерії в польській армії, яка застосовувалася для розвідки, виконувала функції дозору, служила як особиста охорона короля або командувача військом.

В кінці XVI ст. татарська кіннота широко використовувалася у військових кампаніях короля Стефана Баторія. У 1609–1611 рр. рота татар Богдана Турасовіча з 200 осіб і рота Ібрагіма Аслановича брали участь в облозі Смоленська. У 1620 році в складі польської армії був загін надвірних татар князя Самуіла Корецького, який брав участь в битві під Цецорою.

З початком повстання Богдана Хмельницького (1648) польські війська зазнавали однієї поразки за іншою. Це було викликано тим, що українські козаки, що традиційно воювали в пішому строю, отримали потужну опору кінної армії Кримського ханства.

Комбіновані удари запорізької піхоти і кримськотатарської кінноти в битвах під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями привели Польську державу на межу катастрофи. У цій ситуації польський король Ян Казимир змушений був брати на службу найманців з усієї Європи.

Особлива увага приділялася створенню загонів легкої кавалерії, в які охоче брали польсько-литовських татар. Військова служба в польській армії була надзвичайно престижна. Вона дозволяла сміливцям досить швидко дослужитися до офіцерського звання, що було серйозним просуванням соціальними сходами в державі, де походження і родовитість були основними мірилами успіху.

У переможній для поляків битві під Берестечком (1651) брали участь кілька татарських хоругв загальною чисельністю близько 1000 осіб. Їм довелося боротися не тільки проти українських козаків, а й проти своїх одновірців — кримських татар. За хоробрість, виявлену в битві, польський король Ян Казимир нагородив воїнів хоругви волинських татар (командир Мурза Богданович), надавши їм у безстрокове «годування» містечко Оратів і навколишні села (Брацлавське воєводство, нині Вінницька область).

Після тяжкої поразки польських військ в битві під Батогом (1652) кількість татарських хоругв у армії Речі Посполитої різко зросла. До кінця року на службі у короля було вже вісім татарських хоругв. Збереглися імена командирів цих військових підрозділів: Адам Тарашевський, Халембек Муравський, Мурза Богданович, Мехмет Челебі, Міхал Бидловський, Миколай Похойский, Мустафа Судич, Чімбайя Улан.

Після Переяславської ради союз Богдана Хмельницького з Кримським ханством був остаточно зруйнований. Це призвело до того, що частина кримських татар подалася на службу до короля Яна Казимира, тим самим поповнивши ряди легкої кавалерії, значно поріділої під час війни.

У 1655 році дві хоругви волинських татар під командуванням ротмістра Олександра Кричиньского і вже згаданого вище Мустафи Судича брали участь у кровопролитній битві під Охматовим. У цій битві вперше з початку війни армія Кримського хана виступила як союзник Польщі.

У щоденнику вітебського воєводи Яна Антонія Храповецького зберігся запис, датований 8 липня 1656 року, в якій ідеться про те, що в Польщу прибув татарський гінець, який повідомив, «що п’ятитисячна білгородська орда йде служити Його королівській милості, але деяка частина ногайців намагається їх зупинити… зараз вони вже пройшли Львів». У тому ж році хан Мехмед Гірей надіслав на допомогу королю Яну Казимиру загін з 2000 воїнів на чолі з агою Субханом Газі.

Участь Московської держави у війні проти Речі Посполитої в 1654 році призвела до вторгнення російських військ до Литви. Татарські села в цьому регіоні були спалені, господарства зруйновані. Це змусило велику частину липок мігрувати на Волинь і Поділля. Саме ці регіони в 50-ті роки XVII ст. стали «донорами» для легкої татарської кінноти, що служила в польській армії.

Якщо в 1651 році в королівській армії було 8 татарських хоругв і 980 вершників, то в 1655 їх було вже 11, а в 1659 — 23 хоругви, в яких значилося 2682 вершника. Збільшення чисельності і впливу татар викликало невдоволення у магнатів Речі Посполитої. У 1665 році стався бунт шляхти проти короля Яна Казимира (т. зв. «рокош Любомирського»). Серед інших умов заколотники вимагали розпуску татарських хоругв.
Король змушений був піти на поступки. В результаті на службі в польській армії залишилося тільки 8 татарських хоругв. Під тиском шляхти покровитель липок король Ян Казимир змушений був зректися престолу і виїхати до Франції. Новим королем був обраний Міхал Вишневецький. Знаючи про невдоволення мусульманського населення економічним становищем, яке погіршувалося, новий король поспішив підтвердити всі привілеї татарського населення. Але це не допомогло йому запобігти наступній грозі.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»