Серед більш як 30 учасників VI Міжнародної ісламознавчої школи, що проходила в Одесі на базі Ісламського культурного центру організації «Аль-Масар» з 30 червня до 5 липня, виступала й старший науковий працівник Львівського музею Івана Франка Соломія Вівчар, яка представила грунтовну доповідь про мусульманські мотиви в українській літературі, окресливши доволі масивний період часу — від Григорія Сковороди до Агатангела Кримського, згадавши в цьому контексті й Тараса Шевченка.

Як зазначила доповідачка, найбільш яскраво східна (ісламська) тематика почала проявлятися в українській літературі, починаючи з часів Романтизму (з 30-40-х років ХІХ ст.).

— Поетична творчість Тараса Шевченка (1814–1861) пройнята східними мотивами, найчастіше тюркськими. Дослідник Петро Кралюк (у статті «Тарас Шевченко та ісламська цивілізація») знаходить їх вже у ранній творчості Кобзаря, зокрема у його поезіях «Гамалія», «Іван Підкова» і драмі «Назар Стодоля» (у якій є цікава легенда про турецьку царицю, яка пожирає дітей). Поема «Гамалія» є розповіддю про похід козаків у турецькі землі, — відзначила Соломія Вівчар. — Мусульманські мотиви знаходимо і у знаменитій поемі «Кавказ», де «автор демонструє відверту симпатію до мусульманських народів Північного Кавказу. Йому імпонує те, що вони борються за свою свободу на своїй же землі, за свій хліб (чурек) і за свій будинок (саклю).

У живописній спадщині Тараса Шевченка також є багато східних мотивів, зокрема казахських (адже на території Казахстану він відбував своє заслання).

На думку дослідниці, причина того, що Кобзар прихильно ставився до Ісламу, обумовлено не лише несприйняттям поетом імперської політики Росії, у якій мусульманські народи були такими ж пригніченими, як і українці, але й широтою його світогляду і відкритістю до інших культур — як стверджує П. Кралюк, «він умів долати «рідні» міфи і стереотипи та пізнавати «чуже».