Одним iз основних лейтмотивів майбутніх виборчих кампаній стане боротьба з ксенофобією та пропаганда толерантності, а політики конкуруватимуть між собою за пальму першості в цьому питанні.

Антон ПАВЛОВ

22 січня 2008 року народним депутатом України (БЮТ) Олександром Фельдманом було внесено і зареєстровано законопроект № 1395, що передбачає внесення змін до ст. 161 Кримінального кодексу України про посилення відповідальності за правопорушення на підставі расової, національної або релігійної ворожнечі. Цей проект успішно пройшов і був схвалений профільним комітетом парламенту. Буквально наступного дня було зареєстровано практично аналогічний президентський законопроект №1395-1, що передбачає внесення змін до цієї ж статті.

Варто відразу зауважити, що днями, 14 травня, Комітет по законодавчому забезпеченню правоохоронної діяльності схвалив поданий О. Фельдманом проект закону №1395.

Крім того, 27 березня у Верховній Раді було зареєстровано ще й законопроект № 2281 народного депутата (ПР) Ганни Герман, що передбачає зміни щодо посилення відповідальності за подібні правопорушення не лише до кримінального, але й до адміністративного кодексу.

Така активність у боротьбі з ксенофобією і нетерпимістю вельми показова. Варто зазначити, що ще у Верховній Раді V скликання депутат Олександр Фельдман вносив подібний законопроект № 2252 від 08.11. 2006, але тоді цей проект довго «відлежувався» на розгляді профільного комітету парламенту, а незабаром і сама Рада V скликання перестала існувати. А тепер, окрім БЮТ, не лише президентський Секретаріат, який раніше не був помічений у подібних законодавчих ініціативах, але й Партія регіонів занепокоїлася цією прогресивною проблематикою. Коротко, суть усіх трьох пропозицій зводиться до встановлення більшої відповідальності за розпалювання ворожнечі й дискримінацію за расовою, релігійною або національною ознакою. Зокрема, проектами законів пропонується збільшити суми штрафів до розміру від 50 до 1000 неоподатковуваних мінімумів або обмежувати свободу терміном до п’яти років, а за аналогічні дії, що супроводжуються насильством або важкими фізичними ушкодженнями — позбавленням волі від трьох до десяти років.

Ці факти вказують на те, що основними політичними силами під час майбутніх виборів активно експлуатуватиметься тема боротьби з ксенофобією, антифашистська риторика і просування ідей толерантності. Така тенденція, судячи з законотворчої активності, лише розвиватиметься.

Крім того, що антифашистська риторика активно розкручуватиметься під час виборчої кампанії, вона матиме два конкуруючі між собою вектори. По- перше, скерований лівими на націоналістичний табір, а по-друге, скерований націонал-демократами на проросійські сили, які й боротимуться за пальму першості в цьому питанні.

Таким чином, у результаті можна прогнозувати і боротьбу двох концепцій, умовно кажучи, «антифашистської» та «антиксенофобської». На практиці це означатиме, що політичні сили, які «осідлають» антифашистську тематику, розвиватимуть проблему в проросійському напрямку, а антиксенофоби — у проєвропейському. До перших слід зарахувати, передусім, комуністів і Партію регіонів, а до других — БЮТ і пропрезидентський блок.

Загалом варто зазначити, що посилення антиксенофобської риторики і пропаганда толерантності є позитивною тенденцією політичного процесу в Україні, а конкуренція, в тому числі в законодавчих ініціативах, сприятиме тому, що ця проблематика не буде вкотре відкладена у довгий ящик.

За матеріалами День