Хвиля арабської весни поширювалася близькосхідним регіоном, несучи за собою віяння сподівань сирійців на демократичні зміни і у їхній країні. На піднесенні цих настроїв сирійські підлітки міста Дараа написали на стінах антиурядові гасла. За це їх ув’язнили і в тюрмі жорстоко видерли нігті. З цієї жахливої миті стартувала сирійська революція, на бік якої став увесь демократичний світ, однак Росія і Китай, усупереч власним інтересам і законам формальної логіки, яскраво продемонстрували підтримку режиму.
Відтоді, як виникли революційні виступи, Росія прийняла бік президента Башара Асада. Свою позицію вона неодноразово демонструвала широкій громадськості: зокрема, у вересні 2011 р. Російська Федерація застосувала право вето у Радбезі ООН, допомігши сирійському режиму зміцнити свою міць. Опозиція відреагувала яскраво: у країні пройшла хвиля мітингів, що отримала назву «вівторок гніву», де активісти палили російські прапори, писали на плакатах антиросійські гасла тощо. Відчувши підтримку з боку Росії, Асад поспішив збільшити тенденції застосування насилля проти мирних мешканців: кількість щоденно вбитих і поранених невпинно зростала. Це посилило розкол у сирійській армії, де свідома частина вояків не захотіла воювати проти власної нації. Так виникла Вільна сирійська армія, активісти якої тепер гинуть як від рук офіційних воєнізованих сил, так і від дій «шабіха» (з араб. «привид» — провладні «цивільні», які вдають з себе терористичні групи, даючи можливість режиму сказати, що він бореться проти тероризму; саме «шабіха» часто стріляє в опозиційних демонстрантів, тоді як їхні кулі ніколи не спрямовуються проти проасадських мітингарів).
Такий поворот подій збурив увесь арабський регіон: Ліга Арабських Держав (ЛАД), тримаючи руку на пульсі сирійських подій, всіляко намагалася запобігти розгортанню кровопролиття. Для цього до Сирії була направлена група спостерігачів, робота яких не увінчалася успіхом. На жаль, вони стали не більш ніж свідками злочинів Асада, однак режим не дослухався до вимог ЛАД зупинити обстріли і вивести війська з окупованих міст. Спостерігачі покинули сирійську територію, а ЛАД, продовжуючи боротьбу за мир у Сирії, запропонувала ініціативу ООН щодо розгляду сирійського питання в Раді Безпеки ООН щодо зміни режиму Асада за єменським сценарієм. Росія, залишаючись вірною своєму незмінному курсу, вдруге наклала вето на прийняття спільної резолюції.
Позицію РФ знову підтримав і Китай, продемонструвавши всьому світові свою залежність від Російської Федерації. Вето РФ і Китаю надзвичайно потішило сирійський режим: із дня голосування щоденну кількість убитих перестали рахувати на десятки — відлік перейшов на сотні. Розпочалися обстріли опозиціонерів і просто мирних громадян із «катюш», застосовуються бомбардування, в хід пішли ракети. Фактично режим знищив один з оплотів опозиції — район Баба-Амр у місті Хомс. ООН не залишалася осторонь процесів, які мали місце. Зокрема, 16 лютого відбулося засідання Генеральної Асамблеї ООН, де 117 держав прийняли резолюцію в підтримку ініціативи ЛАД.
Наступним важливим кроком, який залишився мало зауваженим у російських та українських медіа стала телефонна розмова між президентом РФ Д. Медведєвим та королем Саудівської Аравії Абдулою бен Абдул Азізом ас-Саудом. Позиція монарха була доволі конкретною і твердою: він підкреслив, що арабський світ завжди вважав Росію своїм другом, однак не можна було застосовувати право вето, не порадившись з арабськими державами щодо їхньої позиції. Останньою суттєвою подією у розвитку сирійського питання стала конференція «Друзів сирійського народу» в Тунісі, що відбулася 24 лютого. На жаль, її результати не повністю задовольнили сподівання сирійської опозиції, а представники Саудівської Аравії покинули засідання, не дочекавшись бажаної і довгоочікуваної резолюції. Поки що режим Асада тріумфує, користуючись «парасолькою» РФ. Однак результатом позиції Росії стало суттєве погіршення її іміджу в очах мешканців Близькосхідного регіону, що неминуче позначиться на двосторонніх відносинах Федерації та арабських країн як у політичній, так і економічній сферах.
Здається, що Росія зіграла у свої ворота. Виникає логічне запитання, що змушує її йти супроти цілого демократичного світу, втрачати власний вплив на Близькому Сході, зокрема у Перській затоці, і брати на себе відповідальність за смерті тисяч мирних сирійців? Причин існує чимало, однак аналітики групують їх за наступними напрямами:
— вибори у Росії: існує думка, що Росія глибоко зацікавлена у нестабільності в Сирії, оскільки у великих містах Росії проходять багаточисельні антипутінські виступи. Тому Росія сподівається відволікти увагу демократичного світу від власних подій, зосередивши акценти на сирійських обстрілах. Окрім того, В. Путін намагається «пограти м’язами» напередодні виборів, продемонструвавши власному електорату свій вплив і можливість Росії під його керівництвом блокувати глобальні процеси.
— «хто наступний?» Росія розглядає демократизаційні процеси на Близькому Сході як змову західних держав проти усталених порядків. «Арабська весна» їй асоціюється із хвилею транзитних змін у Східній Європі на зорі розпаду СРСР, а також кольоровими революціями на пострадянському просторі. Очільникам РФ стає зрозумілим, що їхня держава неминуче зустрінеться з подібними змінами. Побутує навіть думка, що повалення сирійського режиму, яке вже не за горами, потягне за собою хвилю арабської весни на Іран, а наступною державою, що знемагатиме від очікувань демократизації стане саме Росія. За таких умов Росія бажає хоча б відтягнути у часі неминучі зміни, а тому для неї кожен сирійський опозиціонер чи звичайний мешканець на мітингу — учасник «західної змови», з якою треба боротися. Ймовірно, що, на думку РФ, Абу Азізі з Тунісу, який вчинив акт самоспалення, протестуючи проти режиму, і цим спровокував арабську весну,— не звичайний продавець овочів, а щонайменше — агент ЦРУ;
— «свояк свояка бачить здалеку»: Росія схильна підтримувати тих керівників держав, яких демократична частина світу без перебільшення вважає диктаторами — у цьому переліку М. Каддафі, Б. Асад, Х. Мубарак та інші. Очевидно, чинне російське керівництво проводить між ними і собою певні аналогії і знаходить більше подібностей, ніж відмінностей. Відтак, вважає за потрібне підтримати «своїх»;
— військовий інтерес: у Сирії наявні російські військові бази і сирійська опозиція не протестувала проти їхньої присутності. Відтак, офіційний Кремль міг би успішно продовжити закріплюватися на Близькому Сході й за зміни режиму. Утім, збройні конфлікти приносять окремим російським фінансовим групам, що пов’язані з торгівлею зброєю, чималий дохід. Він зростає прямо пропорційно до тривалості конфлікту і кількості жертв.
За таких умов аналітики поки що прогнозують два можливих сценарії розв’язку сирійських подій.
1. Оптимістичний: конфлікт буде припинено, а режим Асада усунено за подібним з єменським сценарієм, за умов добровільної зміни позиції Росії. Такий варіант можливий, якщо новим президентом Росії стане В.Путін, який після виборів уже не матиме потреби зайве демонструвати свою політичну міць. У випадку виникнення реакції на вибори у самій Росії і наявність антипутінських виступів та перспективного проведення нових виборів із новими кандидатами, Росія не матиме зацікавленості й часу займатися сирійським питанням. А тим часом для Сирії буде підшукана кандидатура президента, яка влаштовуватиме усіх: і сирійських громадян, і Захід, і оновлену Росію. Звичайно, кривавий Асад за жодних умов більше не може бути таким претендентом.
2.Песимістичний: якщо збройне винищення режимом сирійських громадян триватиме і надалі, а глобальні гравці не застосовуватимуть радикальних заходів, у Сирії можливе розв’язання громадянської війни, яка триватиме роками. Причиною цьому стануть сирійські поділи на релігійній та національній основах, оскільки правлячий клан Асада належить до шиїтсько-алавіської гілки ісламу, тоді як переважна більшість громадян Сирії — мусульмани-сунніти. Не варто забувати і про чисельні християнські меншини, присутність друзів, язидів та інших релігійних груп. Аналітики і самі сирійці надзвичайно побоюються можливого розвитку цього сценарію, оскільки він несе загрозу серйозної дестабілізації близькосхідного регіону, а, відтак, всієї міжнародної системи.
На жаль, щоденне зволікання у прийнятті конкретного рішення з усунення сирійського режиму у той чи інший спосіб найжорстокіше позначається на житті звичайних мирних сирійців. За висновками міжнародних правозахисних організацій, вже загинуло понад 7000 мешканців, а сотні тисяч отримали поранення та стали політв’язнями. Шокуючі кадри знущань і терору над дітьми, жінками, молоддю і немічними літніми людьми, які ми можемо бачити на всіх міжнародних каналах телебачення (за винятком сирійського державного ТВ і деяких російських медіа), змушують задуматися над залишками чогось гуманного і хоча б трохи морального у тих, хто стверджує, що в Сирії діють деякі бойові терористичні угруповання, з якими начебто бореться влада. Коли така псевдоборотьба водночас ведеться у багатьох провінціях країни, а під звуки обстрілів жилих кварталів влада проводить «референдум» по зміні конституції (26 лютого), тоді стає зрозумілим, що настільки багато терористів бути не може. Насправді має місце винищення режимом усього народу — історичного сирійського народу, який прагне свободи.
До речi
Рада міністрів закордонних справ Євросоюзу, що засідала вчора в Брюсселі, ухвалила постанову щодо Сирії, яка містить нові обмежувальні заходи проти режиму Дамаска. Представники Євросоюзу повідомляють, що нові санкції проти Дамаска стосуються Центробанку країни, а також деяких членів кабінету міністрів. Окрім того, ЄС заборонить торгівлю золотом та іншими дорогоцінними металами із сирійськими держустановами. Також запровадять заборону на вантажні авіаперевезення із Сирії. Ці заходи наберуть чинності цього тижня. Повністю постанову буде оприлюднено найближчим часом. Водночас Рада ООН з прав людини вважає гуманітарну ситуацію в Сирії критичною і закликає Дамаск негайно надати допомогу жителям, які потерпіли під час безладів, що тривають вже майже рік. «Ми сподіваємося на позитивну реакцію сирійської влади, аби дістати можливість надати допомогу всім потерпілим», — сказала голова Ради ООН з прав людини Лаура Лассерре вчора на відкритті 19-ої сесії Ради. Міжнародна спільнота тим часом не полишає спроб вплинути на позицію РФ і КНР. Президент Франції Ніколя Саркозі запевнив у понеділок, що Захід і далі переконує Росію та Китай підтримати ініціативи ЛАД. Виступаючи в ефірі радіостанції RTL, Саркозі заявив, що РФ і КНР «зазнають тиску» на міжнародному рівні з цього питання. Саркозі вкотре наголосив, що президент Сирії Башар Асад має відмовитися від влади. «Асад мусить піти. Його дискваліфіковано. Не можна продовжувати знищувати власний народ», — сказав президент Франції.
Фарід АЛВАШ, доктор філософії, журналіст
За матеріалами газети «День»
Посилання на тему:
Новини
Сирійці провели акцію протесту біля Посольства і Консульства Російської Федерації в Україні
Сирійські хакери достукалися до Посольства РФ в Україні
«Брати-мусульмани» закликали бойкотувати російські і китайські товари
Статті
Фіаско: роздуми з приводу близькосхідної політики Росії
