Хто на Близькому Сході підтримує нашу країну у російсько-українській війні

Хто на Близькому Сході підтримує нашу країну у російсько-українській війні
Хто на Близькому Сході підтримує нашу країну у російсько-українській війні
21.03.2022
Оцініть статтю: 
(252 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Відомий український експерт, директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос у своєму матеріалі «Чому вторгнення Росії в Україну викликає занепокоєння в арабських країнах» для «Дзеркала тижня» проаналізував ставлення різних країн арабського світу до повномасштабного російського вторгнення в Україну. Наводимо текст повністю.

Ми, мусульмани України, захищаємо свою державу і маємо право,
яке дав нам Всевишній, захищатися від зовнішньої агресії.

Зі звернення шейха Саїда Ісмагілова, муфтія Духовного управління
мусульман України «Умма», до мусульман Сирії

 

На четвертий тиждень війни арабський світ продовжує зберігати вдавану нейтральність. Якщо брати до уваги голосування на ГА ООН щодо резолюції, котра засуджує агресію Росії проти України, то картина така: країни Затоки — Саудівська Аравія, ОАЕ, Ємен, Катар, Бахрейн — її підтримали. У Східному Середземномор’ї резолюцію підтримали Йорданія — відданий союзник США, а також Ліван. Останній потерпає від політичної й економічної кризи та диктату «Хезболли» і публічно демонструє ознаки солідарності з Україною — як-то, наприклад, підсвічення будинків кольорами українського національного прапора. У Північній Африці за резолюцію проголосували Єгипет, Туніс та Лівія. Результативне голосування Каїра — важливий сигнал, але припускаю, що головні міркування були пов’язані з проблемою продовольчої безпеки. Про це поговоримо трохи нижче.

Алжир, чий уряд доволі тісно пов’язаний із російськими військовими планами, — згадаймо, наприклад, спільні навчання в Північній Осетії восени минулого року, під час голосування утримався. Марокко, країна, що перебуває в конфлікті з Алжиром, не голосувала зовсім. Також утрималися під час голосування Ірак та Іран. Останній, звісно, не арабська держава, але, з огляду на іранський вплив у регіоні, знехтувати позицією Тегерана не можна. В цій країні, до речі, спостерігається розкол політичних еліт у питанні російської агресії. Реакція колишнього президента Ірану Махмуда Ахмадінеджада вже стала вірусною. У своєму твітері він написав про український народ і ЗСУ: «Ваш достойний та майже неперевершений спротив розкрив сатанинські змови ворогів людства. Повірте, що велика іранська нація стоїть поруч із вами, захоплюючись цією героїчною заповзятістю». Ні, він не перестав бути ісламістом і ворогом США та Ізраїлю, але щирість його реакції створює певний когнітивний дисонанс. Проти війни в Україні однозначно висловилася іранська опозиція всередині країни та прибічники шаха Пехлеві за кордоном. Натомість нинішнє керівництво демонструє лояльність Росії. А керівництво Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) взагалі пустилося берега. Втім, Іранові є чим зайнятися: нинішнє іранське керівництво зацікавлене у відновленні ядерної угоди і нервує через російський намір ув’язати угоду з санкціями.

Єдина країна арабського світу, котра проголосувала проти, — асадистська Сирія. Не думаю, що хтось здивований цією позицією. Зрештою, Башар Асад зобов’язаний Путіну своїм перебуванням при владі і є відданим підданим російського тирана. Сирійський кейс важливий ще й у контексті появи численних повідомлень та навіть офіційних заяв про готовність найманців із Близького Сходу воювати на боці Росії проти нашої країни. Називалися різні цифри — від п’ятисот до двадцяти, а то й сорока тисяч можливих сирійських комбатантів. Схожі заяви робилися, до речі, і з боку ліванської «Хезболли», але там це, швидше, скидалося на гру на камеру, ніж на щось серйозне.

Експерти скептично розцінюють можливість відправлення численного контингенту в Україну і ще скептичніше ставляться до його здатності вести наступальні дії в українських умовах. Власне, в армії Асада немає стільки підготовлених вояків, а зменшення військового контингенту бодай на тисячу може створити критичну ситуацію на фронті. Не забуваймо, що війна в Сирії не завершилася, хоч і вщухла. Щоб не бути голослівним: щойно почалися розмови про перекидання асадитів до України, як активізувалися бойовики «Ісламської держави», що завдали кілька чутливих ударів. Тож не все так однозначно.

Привертає до себе увагу й активна протидія планам мобілізації найманців із боку арабських громадських організацій та релігійних діячів. У численних проповідях авторитетні ісламські вчені закликають мусульман не брати участі у війні проти України, оскільки це суперечить приписам святого Корану. Є численні заяви представників арабських діаспор в Україні до громадян своїх країн із закликом утриматися від участі у війні. Інакше кажучи, громадянське суспільство працює.

Не можу не торкнутися такого важливого моменту як настрої на так званій арабській вулиці, або, іншими словами, громадська думка. Тут, слід визнати, не все так добре. Антиамериканські, антизахідні наративи доволі успішно функціонують і мають чимало прихильників. Тут нам згадують і участь в операції в Іраку, і твіти Зеленського про ракети, які падають на Ізраїль, і розмови про перенесення посольства в Єрусалим (неправдиві насправді). Порівнюють цю ситуацію з сирійською й наголошують на відмінностях у ставленні до біженців. Це традиційна антиколоніальна, антизахідна риторика, в якій Росія посідає місце такого собі антиважеля західному експансіонізму. Та водночас повідомляють і про українські прапори в Секторі Газа, і про підтримку палестинцями Західного Берегу нашої боротьби. Я щиро вдячний і тим палестинцям, які віддано працюють на інформаційному фронті, висвітлюючи події в Україні на численних арабських каналах, і тим, котрі із хірургічним скальпелем рятують у шпиталях українців. «Ми маємо розуміти, що лише рішуча боротьба, така, яку демонструють українці, може привернути увагу та прихильність усього світу до нашої палестинської проблеми», — пишуть вони в соціальних мережах.

Із глобальних питань, які дедалі більше стають актуальними для Близького Сходу в контексті війни, звісно, на чільне місце виходить продовольча безпека. У разі провалу посівної та неврожаю очікується різкий стрибок цін на зерно, а це може призвести до дестабілізації в регіоні. Досить згадати, що «Арабська весна» була спричинена неврожаєм 2010 року. Неважко уявити, що може статися року нинішнього.

Чим довше триває конфлікт, тим більше стає зрозуміло, що просто відсидітися не вдасться. В арабських країнах визнають очевидний факт, що російське вторгнення в Україну стало поворотним пунктом дотеперішньої системи безпеки. Це важко усвідомити, а тим більше — адекватно на це відреагувати. Але доведеться.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.