Ахтем Чийгоз в ООН: «Ми тут збираємося, щоб світ відповідав за розвиток корінних народів»

Ахтем Чийгоз в ООН: «Ми тут збираємося, щоб світ відповідав за розвиток корінних народів» © Служба новин ООН: Ахтем Чийгоз
18.04.2018
Оцініть статтю: 
(127 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Експерти ООН з прав людини регулярно надають інформацію про порушення прав людини в Криму, головним чином, прав кримських татар. Про нинішню ситуацію на півострові в штаб-квартирі ООН розповів Ахтем Чийгоз, заступник голови Меджлісу кримських татар. Він приїхав до Нью-Йорка, щоб взяти участь в сесії Форуму корінних народів.

Сайт ООН публікує інтерв’ю з Ахтемом Чийгоз (журналіст — Олена Вапнічна).

— Ми не просто корінний, ми державотворчий народ на території Криму. Тобто [я приїхав, щоб розповісти про] ситуацію, яка сьогодні склалася з нашим народом, про терор з боку Російської держави. Стоїть загроза існуванню нашого народу як корінного, йде монотонне видавлювання нас зі своєї історичної Батьківщини. На сьогодні, за різними оцінками, від 500 [тисяч] до мільйона осіб з материка, з Росії заселяються на територію Криму для того, щоб нівелювати роль кримських татар, щоб мати там під рукою лояльне населення. І цього мало: Російська Федерація монотонно знищує історичну пам’ять кримськотатарського народу, що має право на свою державність. Забороняються заходи щодо історичних дат, зокрема 18 травня 1944 року, коли депортували весь народ з території Криму. І в цьому відповідальність знову-таки насамперед Російської Федерації.

Я хотіла Вас запитати про історію Вашої родини, оскільки ми вже говоримо про історичне коріння. Можете розповісти?

— Так, мої батьки… На жаль, мама померла, поки я перебував у в’язниці. Батько живий, але теж зараз у Криму. Обоє батьків південнобережні. Ми ділимося на кілька етносів, у нас є степові — ногаї, як ми говоримо — кримські татари, є південнобережні — ялибойські ми їх називаємо. Так от, я належу саме до ялибойських, до південнобережних. Батько у мене алуштинський, мама корбекальська — теж поруч з Алуштою. Але дружина у мене — ногайка, степова, наша, корінна. Взагалі моя сім’я, звичайно, у складній ситуації, як і тисячі сімей кримських татар. Половина її зараз на окупованій території. А мене, як Вам відомо, не запитавши, вивезли з моєї Батьківщини. Обидва мої сини поїхали додому в Крим: одному 15 років, іншому 21. І незважаючи на всі ці ризики, які стоять перед моїми співвітчизниками під час відвідування дому, я радий, що мої діти не хочуть втрачати зв’язок зі своєю Батьківщиною.

Я не був підданий депортації за віком: народився і виріс вже у депортації, але всі 52 роки я жив з психологічною травмою, що мене звинувачували в зраді, мені не давали можливості довгі десятиліття повернутися додому, вже не кажучи про те, що народитися на своїй Батьківщині. У будинках моїх предків поселили зовсім чужих людей, зробили вигнанцями цілий народ.

А де Ви виросли?

— Я народився і виріс в Самарканді, Узбекистан.

І коли Ви змогли повернутися?

— Всі долі депортованих кримських татар дуже схожі. Першу спробу перебратися до Криму ми здійснили в 1979 році. Багато хто на хвилях тієї відлиги думали, що будуть деякі послаблення в режимах, санкціях, але всіх повторно депортували, караючи великими штрафами нібито за порушення паспортного режиму, а багатьох ще й саджали на рік-два. Так ось, наша сім’я з чотирьох дітей і батьків спробувала в’їхати до Криму — 24 години дали батькові на те, щоб покинути півострів. Ми вже не повернулися в Самарканд, а залишилися на Кубані і довгі 10 років чекали, коли зможемо повернутися на Батьківщину. І ось в 1989 році нам вдалося всупереч радянській владі, системі КДБ. З найактивнішою частиною нашого народу ми зробили перші спроби — почали повертатися на Батьківщину, і вони дали результат.

Як Ви підтримуєте зв’язок зі своїми співвітчизниками в Криму? Я знаю, що навіть спеціалісти ООН з прав людини туди не можуть потрапити, Меджліс заборонений Російською Федерацією. Звідки до Вас надходить інформація про ситуацію там?

— Не дивлячись на заборону Меджлісу, органи національного самоврядування кримськотатарського народу, обрані самим народом, продовжують функціонувати. Національний рух не припинився, не завмер. Був період такого «шокового» стану — це 2014 рік. Сьогодні практично всі ці активісти активно працюють, і у нас є тісний прямий зв’язок з ними, тому нам так легко моніторити щодня, щогодини всі процеси, які відбуваються в Криму.

Чи працюють якісь ЗМІ кримськотатарського народу в Криму? В ООН говорили про те, що вони і закриваються часто, і піддаються тиску.

— Сьогодні немає не тільки незалежних, але хоча б таких, що мають можливість хоч якимось чином подавати факти, що відповідають дійсності. Не залишилося таких ЗМІ. Але у нас дуже активізувалися громадянські журналісти. Це люди, які в таких тяжких умовах взяли на себе роль доносити до всього світу справжній стан справ з життя суспільства на території окупованого Криму.

Форум свого часу ухвалив Декларацію прав корінних народів, але наскільки я знаю, в Україні подібного закону немає. Які там перспективи? І наскільки він, власне, важливий? Чи можна буде його виконувати?

— Дійсно, ми готуємо зміни до Конституції України з приводу того, в чому і є сенс і цінність статусу корінного народу — бути господарями своєї землі, тобто визначення форм правління, форм державності. Але ось, як Ви сказали, захист законних прав — це те, з чим нам тільки належить визначитися в рамках Конституції. Мені сьогодні сподобався виступ екс-президента Генасамблеї, в якому він сказав, що одного розуміння проблем корінних народів мало — потрібно розробляти дієві механізми для реалізації їх прав. Думаю, зараз світ стоїть на порозі того, що такі потужні інститути, як ООН, теж повинні реформуватися. Ми тут збираємося не для того, щоб співати, танцювати і показувати свою самобутність. Ми тут збираємося для того, щоб світ відповідав за розвиток корінних народів.

 

 
 
Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.