Цьогоріч Міжнародна ісламознавча школа вже вшосте збирала релігієзнавців, сходознавців, істориків, філософів, культурологів і соціологів для обміну думками та обговорення актуальних питань.
До одеського Ісламського культурного центру «Аль-Масар», якому цього разу випала честь приймати школу в своїх стінах, приїхала й викладач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського національного університету імені Івана Франка Богдана Сипко, доповідь якої було присвячено рішенню суду справедливості Європейського Союзу від 14 березня 2017 року в його французькому вимірі.
На основі нормативно-правових актів, судових матеріалів і преси дослідниця всебічно проаналізувала розгляд справ Асми Буняуї та Саміри Ашбіти, пояснення причин зведення французькою пресою всіх політичних, філософських і релігійних атрибутів до хіджабів, а також позиції мусульманських лідерів Франції.
— Усі без винятку провідні французькі видання (La Croix, Le Figaro, L’Express, Le Monde, Libération та Le Parisien) донесли до читачів інформацію, що «приватні підприємства відтепер зможуть за певних обставин забороняти своїм працівницям хіджаб, і це не буде дискримінацією». Зрозуміло, що рішення у такій інтерпретації викликало обурення мусульманської спільноти і за межами Європейського Союзу.
Богдана Сипко відзначила, що рішення від 14 березня 2017 року постулювалися, як прагнення поєднати свободу підприємництва та свободу віросповідання:
— Вільне сповідування релігії гарантувалося Загальною декларацією прав людини, ухваленою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. <…> Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод, затверджена у Римі 4 листопада 1950 року, теж містила статті, в яких гарантувалася свобода віросповідання та переконань. Але в одному з пунктів 9-ої статті є уточнення, що «свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб». Тобто у цьому пункті бачимо вияв ліберального принципу Джона Стюарта Мілля, що свобода однієї людини завершується там, де починається свобода іншої. Відтак, маніфестація релігійних переконань можлива лише у тому випадку, якщо вона не зачіпає поглядів іншої людини. У той же час 14 стаття Конвенції забороняла релігійну дискримінацію.
Дослідниця зазначила, що Суд справедливості виніс вердикти у двох окремих справах — француженки Асми Буняуї та бельгійки Саміри Ашбіти. Першу в позові проти компанії Micropole SA підтримала Асоціація захисту прав людини. Із матеріалів справи стає зрозуміло, що мадам Буняуї у жовтні 2007 року під час студентського ярмарку кар’єри зустріла представника компанії Micropole SA, який попередив її, що носіння хіджабу може становити проблему, якщо вона контактуватиме з клієнтами підприємства. Коли 4 лютого 2008 року вона прибула на стажування, то одягла бандану. 15 липня 2008 року компанія взяла її на посаду інженера на невизначений термін, але вже 15 червня 2009-го її попередили про звільнення, про що Астма Буняуї 22 червня отримала офіційного листа. У цьому документі зазначалося, що 15 травня працівниця відвідала клієнта, який поскаржився керівництву Micropole SA, що хустка мадам Буняуї заважала багатьом його співробітникам, і тому вони просили компанію, аби «наступного разу хіджабів не було». Представники Micropole SA підкреслили, що вже попереджали працівницю про цей помітний релігійний атрибут. Вже 8 вересня 2009 року Буняуї подала скаргу у французький суд нижчої інстанції, який 4 травня 2011-го ухвалив рішення, що Micropole SA має виплатити компенсацію за звільнення, але релігійної дискримінації не побачив. Тоді жінка звернулася до французьких апеляційного та касаційного судів, але ці інстанції підтвердили попереднє рішення. Врешті справу було передано Суду справедливості, який назвав рішення Micropole SA «суб’єктивним», а звільнення Асми Буняуї незаконним, оскільки «побажання клієнта не бачити працівників у хіджабі не є визначальною підставою для звільнення».
Як підкреслила Богдана Сипко, зовсім іншу конотацію несе рішення у справі Саміри Ашбіти, яку підтримував Центр рівних можливостей і боротьби з расизмом.
— 12 лютого 2003 року, уклавши контракт на невизначений термін, мадам Ашбіта почала працювати на рецепції G 4S Secure Solutions. У компанії діяло неписане правило — працівники не мали права демонструвати свою релігійну, політичну чи ідеологічну приналежність. Однак у квітні 2006-го Ашбіта повідомила керівництво, що з того часу носитиме хіджаб на робочому місці. Жінці пояснили, що це суперечить лінії компанії, але 15 травня вона повторила свою вимогу. Відповідно, аби внести ясність для інших працівників, 29 травня компанія змінила текст внутрішнього розпорядку, за яким з 13 червня 2006 року працівникам заборонено на робочому місці носити видимі політичні, філософські чи релігійні атрибути, а також здійснювати практику, яка з них витікає. Тому 12 червня 2006 року Саміру Ашбіту звільнили, але виплатили допомогу у розмірі заробітної плати за три місяці. Трудовий трибунал в Анвері відкинув її скаргу, оскільки йшлося не лише про релігійні, а й політичні та філософські атрибути, відповідно, факту дискримінації встановлено не було. Врешті, бельгійський касаційний суд передав справу на розгляд у Суд справедливості. Судова інстанція наголосила на «нейтральності» позиції G 4S Secure Solutions, оскільки цей принцип було поширено на всіх працівників. Якби не було положення про філософські та політичні переконання, то рішення Суду було б іншим. Тому звільнення Саміри Ашбіти назвали обґрунтованим і не побачили у ньому виявів прямої дискримінації. Але оптимальним варіантом було б запропонувати жінці альтернативну посаду, яка б не вимагала безпосереднього контакту з клієнтами, відтак не постраждало б нейтральне реноме компанії.
Проведений аналіз дозволив науковцю встановити, що за певних обставин (якщо принцип нейтральності прописаний у внутрішньому розпорядку) підприємство може заборонити своїм працівникам носити помітні релігійні, філософські чи політичні атрибути на робочому місці, але це правило повинно застосовуватися до всіх. У випадку непогодження працівника із цим правилом бажано перевести його на іншу посаду, де б він не контактував із клієнтами, у крайньому випадку — звільнити. Простого небажання клієнта звертатися до особи, яка носить помітні релігійні, філософські чи політичні атрибути, недостатньо для її звільнення.
Ці рішення стали прецедентом для країн ЄС і тому викликали надзвичайно жваве обговорення у Франції. Активне висвітлення рішень французькими ЗМІ лише у контексті «заборони хіджабів на підприємствах» пояснюється переважанням принципів лаїчності (від слова «лаіка» — світська людина, традиційно визначений рівень зануреності в релігійність — ред.) у Франції та тривалою дискусією про доцільність заборони помітних релігійних атрибутів у громадському просторі. У цьому вимірі відсутність реакції мусульманських лідерів Франції свідчить про те, що французький Іслам все більше пристосовується до світських реалій Республіки.
