Іслам як традиційна релігія Волині: Ювківці

Завдяки новітнім дослідженням уже досить багато відомо про культурну спадщину так званих «литовських татар» (татари-липки). Ця етнічна група мешкала з XV ст. на теренах сучасної Литви, Польщі, Білорусі й України. Є підстави вважати, що етнос, який традиційно сповідував сунітський Іслам, сформувався переважно із кримських татар і ногаїв. Одним із таких «мусульманських анклавів» на Західній Україні було село Ювківці (нині Білогірський район Хмельницької області), яке історично належить до так званої «Великої Волині».отчествами

Сьогодні, звісно, важко уявити, що в цьому регіоні майже 500 років постійно проживало мусульманське населення. Навіть дістатися до населеного пункту дуже складно, оскільки ґрунтові дороги, які ведуть в Ювківці, взимку перемітає снігом, а влітку часто розмиває дощами. Та й місцевого населення лишилося порівняно небагато, не більше сотні осіб. Дорогою можна побачити чимало закинутих дворів. Серед нечислених мешканців, переважно старшого покоління, ще досить багато людей зі специфічно мусульманськими іменами по батькові — Мустафаєвич, Сулейманович, Юсуфович та ін. Але фактично єдине, що сьогодні нагадує про ісламське минуле Ювківців, — це порівняно велике (60–70 поховань) татарське кладовище, розташоване в залісненому пагорбі на околиці села. Десь тут неподалік була й мечеть (як розповідають місцеві, «серед двох пагорбів»), але-де саме знаходилася ця споруда, яка діяла як мінімум до часів Першої світової війни, встановити поки не вдалося.

Як повідомляють польські й українські джерела тих часів, вперше «осідлі» татари з’явилися в Ювківцях (тоді — Івківців) десь на початку XVI ст. Вірогідно, це були полонені князем Василем-Костянтином Острозьким під Вишневцем (1512 рік) кримці, що замешкали й в Острозі. Маючи чимало привілеїв, які підтверджувалися польськими королями, татари належали до шляхти, а пізніше, вже в часи Російської імперії, тривалий час мали кріпаків. Родові прізвища ювківецьких татар, судячи з розвідок польського історика Станіслава Дзядулевича (1872 — 1943), мали досить різне походження. Так, Касимовичі походили від острозького татарина Касима, Ждановичі — від прийшлого зі степу ногая Ждана, Шахманцери (вочевидь, першопочатково «Шахмансури») — переселені з Литви. Походження деяких прізвищ іще потребує вивчення, наприклад, Ломінські (начебто від Ломак), Мухлінські (можливо, від Мухеддін) або Мухліо. Дехто Юсуф Мухліо, зокрема, був імамом місцевої мечеті в 1915 році. Особливо великим родом був рід Солтиків, який міг походити від Солтикана, сина Канчіма, який жив у першій половині XVI ст. Пізніше цей рід настільки розрісся, що вже наприкінці XVII ст. почали розрізняти «білих» і «чорних» Солтиків. Сьогодні серед нащадків ювківецьких татар прізвище Солтик зустрічається найчастіше. Вочевидь, хтось із цієї родини десь у 50-х роках XIX ст. був переписувачем «ювківецького хамаїлу» — молитовника, де вміщено сури з Корану й молитви арабською, а також у перекладах на татарську й розмовну українську мову тих часів (записану арабськими літерами). Цей унікальний документ нині зберігається як родинна реліквія у нащадків ювківецьких татар.

Примітна й родина Мілкомановичів, які в середині XVII ст. були імамами місцевих мечетей. Зокрема, Рамазан Мілкоманович у 1669 році був «муллою Острога»; пізніше частина родини оселилася в Ювківцях. Примітний також і рід Гасановичів (Хасановичів, Асановичів), який фігурує в джерелах XVIII ст. В різні періоди ці роди володіли землями в Ювківцях, а у період Речі Посполитої представляли окремі татарські загони (хоругви) на службі в князів Острозьких і Радзивілів.

Цікаво простежити, як змінювалася чисельність ювківецьких татар. У 1864–1865 рр. краєзнавець Лука Рафальський нарахував тут 90 чоловіків-татар; в 1886 році тут мешкало 233 «магометанина», як чоловіків, так і жінок. Закарія Казакевич, ювківецький татарин, у 1909 році писав в оренбурзьку газету «Вакит» («Час»), що в Ювківцях мешкає близько 300 мусульман, які, за його свідченням, уже не знають татарської мови, а ще часто переходять у християнство в силу відсутності освічених імамів (за переклад цього листа з татарської дякую Рефату Абдужемілеву — М. Я). Архівні джерела 1911 року фіксують цифру в 340 мусульман в Острозі та Ювківцях загалом.

Після подій Першої світової війни й більшовицької революції релігійна діяльність ювківецьких мусульман практично не згадується. Відомо лише, що 1942 році частину місцевого населення з Ювківців виселили нацисти, утворивши тут німецьку колонію «Сонячна долина». Чи всі місцеві, які пережили війну, сюди повернулися, сказати важко, але, як свідчать спогади остарбайтера Ісіда Ждановича, татари були виселені разом із українцями й поляками.

Історія зберегла імена деяких ювківецьких татар. Кімал Йосипович Акмалович (народився 1896 року) був офіцером царської армії, пізніше мешкав на Полтавщині. 1938 року репресований НКВС, у 1956 році — реабілітований. Тут, у Ювківцях, народився Мустафа Закарієвич (Захарович) Козакевич (1901 — 1969), випускник Чеського політехнічного інституту, етнограф, один з найвідоміших дослідників традиційного житлово-господарського будiвництва на Полiссі. Саме Мустафа Козакевич ще в радянські часи чи не вперше почав вживати термін «українське Полісся», відокремлюючи його від «білоруського». Чимало вихідців із Ювківців нині живуть далеко від батьківщини, тож простежити їхні подальші шляхи складно.

Окремий історичний об’єкт — це уже згадане ювківецьке кладовище. Найраніші могили належать до кінця ХІХ ст.; також збережено декілька поховань більш ранніх часів. Цікаво, що ці старі поховання вирізняються на фоні сучасної практики тюркських народів і багато в чому ближчі до ранньоісламського ритуалу (який нині практикується, наприклад, у Саудівській Аравії). Фактично могила обмежується кам’яним насипом, який вміщено між двома невеликими камінцями на початку й в кінці. На фоні чорнозему це каміння дещо вирізняється, вочевидь, його привозили спеціально з обрядовою метою. Такого роду поховання свідчать про дотримання відповідних вимог шаріату до висоти могили, які пізніше почали втлумачуватися дещо вільніше. Так, пам’ятники ХХ ст. уже є вищими й мають специфічні написи арабською і російською мовами. Вгорі вирізблено півмісяць і зірку (розташовані горизонтально, типово для татар-липків), інколи на камені трапляються й вирізблені квіти. Практично на всіх могилах арабомовні написи ідентичні: «Калям Шаріф» («Шляхетне Слово», тобто Коран), далі «Аузу бі-Ллягі міна ш-шайтані р-раджім» («Шукаю захисту в Бога від шайтана каменованого»), «Бісміллягі р-Рахмані р-Рахім» («Ім’ям Бога Милостивого, Милосердного»), «Ля іляга ілля Лла, Мухаммадан Расулу Лла» («Немає божества, крім Бога, Мухаммад — Посланець Божий»). Вже нижче зазначене ім’я покійного, дата народження й смерті, а також напис «Мир праху твоему». Приблизно такі ж пам’ятники зустрічаються й на татарських кладовищах у Литві, Польщі й Білорусі. Є на кладовищі й могили татар, які жили далеко від Ювківців (наприклад, у Ковелі). Напис на одному з пам’ятників засвідчує, що тут похований «мулла Ювковецкий», але розібрати його ім’я неможливо. Кладовище досі функціонує й доглядається сучасниками, тож залишається чи не єдиним подібним мусульманським об’єктом в регіоні.

Історія Ювківців потребує більш детального вивчення, передусім на основі архівних джерел. Але навіть ті факти, які збережені, свідчать про те, що нехай і невелика кількісно, але дуже тривала ісламська присутність в регіоні дозволяє розглядати Іслам як традиційну релігію Волині поряд із християнством та юдаїзмом.