Причини та наслідки ісламофобії в Західній Європі

Завідувач сектору східної філософії відділу релігієзнавства Інституту філософії НАН України, кандидат філософських наук Олег Ярош
21.05.2015
Оцініть статтю: 
(263 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

В Києві відбувся міжнародний круглий стіл «Депортований іслам», присвячений 71-й річниці депортації кримськотатарського народу. У заході прийняв участь завідувач сектору східної філософії відділу релігієзнавства Інституту філософії НАН України, кандидат філософських наук Олег Ярош. Експерт зробив повідомлення про причини та наслідки ісламофобії в Західній Європі, котре ми сьогодні пропонуємо до уваги наших читачів.

 За даними статистики, Західна Європа  це регіон, де найбільший процент населення має певні побоювання щодо ісламу та мусульман. А саме близько 70%, нагадаємо, що навіть в США він становить 47%. Отже саме в Західній Європі ми бачимо найбільший негатив до мусульман.

Негативну реакцію європейців викликають і мечеті, і все більша кількість людей в традиційному вбранні. За даними дослідницького центра «П’ю», в 2013 році у 32 країнах Європи фіксувалися випадки агресії, утисків, недоброзичливого ставлення до мусульман. В 19 країнах примусові виселення, напади на жінок, котрі носять хіджаб, навіть підпали мечетей. В 15 країнах фіксувалися перешкоджання діяльності мусульманських спільнот. В 2 країнах випадки суспільної ворожнечі  заворушення проти діяльності, пов’язаної з поверненням на іслам, і, в одній країні, агресія до європейців, що прийняли іслам.

Один з кричущих випадків  це вбивство на початку січня 2013 року в передмісті Афін молодого пакистанця. За цей злочин до довічного ув’язнення були засуджені двоє членів ультраправої партії «Золотий світанок», яка об’єднує неонацистську ідеологію з православ’ям. Нагадаю, в Греції більше ніж пів мільйона мусульман, це  4,7% населення країни, до речі, як у Франції. Чим більше мешкає в країні мусульман, тим частіше випадки агресії.

Деякі дослідники визначають, що ці цифри не є остаточними, оскільки 76% німецьких мусульман заявили, що вони не зазнають ніяких переслідувань, утисків, дифамації. Але цим цифрам теж не можна остаточно довіряти. Наприклад, якщо сомалійського мігранта зупиняє кожен поліцейський патруль, то частіше за все він це сприймає як природнє. Правозахисники так не вважають. Європейська практика свідчить, що чим більше мешкає в країні мусульман, тим частіші випадки агресії. Ще слід додати, що останні 4050 років мусульманські спільноти стали вагомим фактором суспільного життя, вони все більш активні в публічній сфері.

В німецькому Дрездені фіксується один з найвищих рівнів ісламофобії і тому не дивно, що саме там виник славнозвісний рух «Pegida» (Патріотичні європейці проти ісламізації Заходу). Перша маніфестація відбулась у жовтні 2014 року. Я був майже свідком її зародження. Це саксонський феномен, в Берліні, Дортмунді, Кельні вона не є такою масовою.

Безпосереднім поштовхом цього руху була демонстрація курдської робітничої партії, котра, як відомо, бореться з ісламською державою. В багатьох німецьких містах відбулися сутички між курдами, салафітами, чеченською громадою, представниками ахмадії. На цій хвилі, мовляв, мусульмани переносять свої проблеми на наші вулиці, активізувався рух «Pegida», багато членів якого є і членами ультраправих, неонацистських політичних партій. Цікаво, що його підтримують згідно соцопитувань 53% мешканців східної Німеччини і 48% західної. Але соціальна база цього руху обмежена  це середній и нижчий середній клас, мешканці східної Німеччини, переважно з Саксонії. А це регіон-де були сильно поширені комуністичні сентименти, а зараз неонацистські.

Як концептуалізувати ісламофобію? Відомий дослідник, син Мохаммада Асада, Талал Асад, говорячи про несприйняття мусульман Європою, розрізняє праву ксенофобію, яка ґрунтується на романтичному нативізмі, ідеї про те, що кожній людині при народжені притаманні ті чи інші якості, в залежності від походження, та ліберальний секулярізм. Це дві основні тенденції ісламофобії.

Каменем спотикання виступає наріжна для просвітництва ідея про універсальність людської природи і, відповідно до цього, універсальний характер прав людини. У випадку правого консерватизму ця ідея відкидається, у ліберальному секулярізмі  гіперболізується. Праві виступають проти ісламу, нібито він шкодить традиційним цінностям, соціальним зв’язкам, культурі. Бодай, мусульмани, що приїжджають до країн Європи, це маргінали, котрі не влаштовуються на роботу, вдаються до різних злочинів. Це побутова мотивація. Що стосується ліберального секуляризму, то там ідея більш «витончена». Вони нападають не на мігрантів, а адресують свою критику власне ісламу. Мовляв, іслам релігія нетолерантна, в ісламі не шануються права людини. Ліберали критикують ставлення до жінки в ісламі, вважаючи, що серед мусульман панує нерівність чоловіка та жінки.

Таким чином, консерватори наголошують, що мусульманська меншість несе загрозу європейській ідентичності, традиціям, соціальним інститутам, збільшує безробіття та злочинність. Секулярні ліберали роблять акцент на нетолерантності. І вони сходяться у тому, що мусульманська традиція не може існувати у незмінному вигляді у європейському соціокультурному середовищі, особливо в публічній сфері. Вони кажуть, хочете ставати європейцями, маєте змінитися, достотуватися до наших норм. Ви у нас гості. Цю ідею нещодавно висловив прем’єр-міністр Данії.

Однак основною ідеологемою об’єднаної Європи є гасло «Єдність у багатоманітності», тобто різні народи поділяють спільні норми та ідеали. Таким чином, щоб долучитися до цієї єдності та чи інша етнічна група має, по-перше, поділяти ці цінності, а саме свободу слова, рівність чоловіків та жінок, по-друге, шанувати, європейські культурні традиції, відмовитися від традиційного одягу, спроб побудувати мінарети в європейських містах, бо вони порушують, як вважається, традиційний ландшафт.

Талал Асад доволі скептично ставиться до можливості подолання ісламофобії та гармонійної інтеграції мусульман без шкоди для їх власної ідентичності. З іншого боку, є протилежна тенденція, політика мультикультуралізму, розбудови комплексного плюралістичного публічного простору, в якому можуть співіснувати різні традиції.

Це непроста задача і вона залежить не тільки від загальнодержавної політики, а й від муніципалітетів. Наприклад, в Берліні політика місцевої влади є досить ліберальною. Проводяться різноманітні заходи, спільні акції, муніципалітет сприяє релігійним організаціям, які, до речі, там є зареєстрованими як громадські. Але для того, щоб ця політика була ефективною, самі мусульманські організації мають бути також активними в публічній сфері, вони не мають замикатися в собі, створювати етнічні анклави. Мають користуватися усіма засобами, які надає західне, ліберальне, громадянське суспільство для того, щоб проводити свої інтереси. Наприклад, в Німеччині послідовники Саіда Мурсі займаються профілактикою підліткової злочинності в турецьких громадах. Навіть організовують курси ісламу і Корану у в’язницях. Цей суспільний активізм допомогає протидіяти певним негативним тенденціям як в самих мусульманських спільнотах, так і дозволяє мусульманам бути активно присутніми і впливати на процеси в публічній сфері, в громадянському суспільстві. Дякую за увагу!

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.