Під час VI Міжнародної школи ісламознавства, що проходила в Одесі на базі Ісламського культурного центру з 30 червня до 5 липня 2017 року, крім багатьох цікавих лекцій та доповідей, відбулася і презентація нової книги відомого азербайджанського вченого-історика і політолога Теймура Атаєва «Кавказькі колізії Росії», в якій охоплено історичний період, починаючи від Петра I до Йосипа Сталіна. Видання можна вважати продовженням (другою частиною) недавньої праці цього ж автора — «З історії геополітичної боротьби за території Росії, України, Білорусі та Прибалтики» (від прийняття на Русі християнства до Петра I).
Як учасник Школи я отримала від автора примірник цієї книги, яка відразу мене зацікавила. Розпочала читати я її ще в Одесі у вільний від лекцій час. У праці викладено багато, здебільшого маловідомих в Україні фактів, тому після прочитання, я відчула потребу про це розповісти.
Книга пана Атаєва — історична монографія, написана живою і легкою мовою, тому захоплює читача з перших сторінок і не відпускає аж до завершення останнього абзацу.
Автор зібрав і пропрацював величезну кількість матеріалу, про що свідчить не тільки глибина тексту, а й бібліографія в кінці кожного розділу. Адже в Україні повної і достовірної інформації про події останніх століть на Кавказі, на території якого перетнулися інтереси Російської імперії та інших держав, дуже мало. Тим більше, що в ній відображаються і важливі епізоди з історії самої України (у взаємозв’язку з тим, що відбувалося на Південному Кавказі).
Стосовно політики Російської імперії щодо переселення вірменського населення Персії на Південний Кавказ автор застосовує формулювання «створення християнського поясу безпеки на Кавказі». Раніше натрапляти на таку характеристику ситуації мені не доводилося, а цей цікавий термін найточніше відображає історичні реалії того часу.
Концепція автора про геополітичні ігри теж виглядає дуже нестандартно. З нею можна погоджуватися або не погоджуватися, однак вона має чітке обґрунтування. Використовуючи різні джерела, автор логічно підтверджує свої тези.
На мою думку, опис розвитку світової нафтової промисловості в прив’язці до висвітлюваного в напрямі Кавказького регіону, є одним з найцікавіших і найважливіших стрижнів праці. А факти про нафтові промисли на Каспійському морі наприкінці XIX століття, представлені паном Атаєвим, не можуть не викликати в українського читача асоціацій з подіями нашої історії. Адже в кінці XIX — початку XX століть у нас також добували нафту: у містечку Борислав біля Львова було, можливо, найбільше родовище нафти в Австрійській імперії. Робітники, які працювали на цих нафтових промислах, перебували у таких самих страшних умовах життя, як і їх товариші на Каспії. Український письменник і мислитель Іван Франко відобразив той період у багатьох своїх художніх творах, таких як «Бориславські оповідання», «Борислав сміється», «Boa constrictor» та ін. (об’єднані вони у «Бориславський цикл» і написані в стилі реалізму/натуралізму).
Версія розвалу Російської імперії, подана у книзі, також дуже цікава. Автор наводить досить переконливі докази впливу зовнішніх сил на Імперію. Хоча, звичайно, мало місце і її сильне розхитування зсередини, тим більше, що вона ставала нежиттєздатною, а Іван Франко називав її «темне царство». На жаль, з трансформацією на початку 1920-х років Російської імперії в СРСР ситуація стала ще гіршою. Але зрештою технологічно просунутий тоталітаризм через 70 років морально збанкрутував і впав.
Отже, концепція автора, заснована на свіжому погляді на низку історичних подій, не може не привернути уваги. Зокрема, він дуже цікаво описує (з посиланнями на джерела) технологію спланованих єврейських погромів у портових містах України і Ростова-на-Дону.
Деякі розділи книги українському читачеві, можливо, доведеться перечитати ще раз, щоб розібратися у новій багатогранній інформації. Але уважне знайомство з ними дозволяє поглянути на низку історичних епізодів кінця XIX — початку ХХ століть з іншого боку, наприклад, на події, які ми завжди розглядали як геноцид вірмен в Туреччині.
У висновку мені хотілося б подякувати Теймурові Атаєву за таке цікаве дослідження, яке побачило світ в результаті кропіткої роботи, і побажати йому подальших творчих успіхів. Будемо сподіватися, книга отримає продовження, і ми матимемо нагоду ознайомитися з ходом розвитку драматичних подій на Кавказі в другій половині ХХ століття, що дасть привід для цікавих історичних дискусій.
