В’ячеслав Швед: Політичний іслам є визначальним виразом цивілізаційних устремлінь ісламського суспільства

В’ячеслав Швед: Політичний іслам є визначальним виразом цивілізаційних устремлінь ісламського суспільства
18.06.2015
Оцініть статтю: 
(494 оцінки)
Власкор
Зображення користувача Власкор.

Цієї весни у Києві відбувся круглий стіл «Сучасні трансформаційні процеси в ісламському світі: виклики, проблеми, перспективи», який організували відділ історії країн Азії та Африки ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України» та Український центр ісламознавчих досліджень. У заході взяв участь доцент Інституту всесвітньої історії НАНУ В’ячеслав Швед. Він виступив зі своєю доповіддю «Політичний іслам на роздоріжжі: можливі сценарії розвитку у постреволюційний період». Пропонуємо нашим читачам її скорочений варіант.

— Доля політичного ісламу в арабському світі після спаду першої хвилі революційних потрясінь, що прокотилась від Лівії до Ємену, знаходиться сьогодні в центрі уваги як науковців, так і політиків. Це пояснюється тим, що перший етап арабської революції, який отримав назву «арабська весна», мав головну особливість  провідну роль в її розгортанні та перебігу мали рухи та партії політичного ісламу. Також принципово важливо, що у цей час відбулося виокремлення самобутнього ісламського демократичного проекту, який зародився, передусім, у надрах панарабської асоціації «Брати-мусульмани», у лавах таких політичних партій, як туніська «Ан-Нагда», єгипетська Партія свободи і справедливості та деяких інших.

Перший наступ арабської революції було відбито. Свою негативну роль відіграли численні помилки та прорахунки, які були зроблені носіями поміркованого ісламу. Вони не мали належного політичного досвіду, їм бракувало досвідчених фахівців, політичних менеджерів вищої та середньої ланки. Характерними рисами цих партій були відсутність політичної гнучкості, відданість консервативній традиції та догматизму, дотримання застарілого світогляду, який вже не дотягував до потреб та сподівань, зумовивших «арабську весну». Не відбулось остаточного розмежування у лавах партій поміркованого ісламу між справжніми його прихильниками та тими, хто тяжів до радикального ісламу.

Надзвичайно важливу роль у тимчасовій поразці ісламського демократичного проекту відіграли арабські монархії Затоки на чолі із Саудівською Аравією. Зазначені автократичні консервативні режими побачили у широкому розповсюдженні впливу поміркованого політичного ісламу велику загрозу для подальшого існування монархічних режимів у своїх країнах. Адже поміркований іслам утверджував виборність державної влади, існування та діяльність політичних партій, що суперечило основам режимів зони Затоки. Саме тому аравійські монархії, передусім Саудівська Аравія, Об’єднані Емірати та інші, об’єднали свої зусилля для насильницького відсторонення від влади в Єгипті президента М. Мурсі та «Братів-мусульман», визначивши їх терористичною організацією так само, як Хезболлу і Аль-Каїду.

Звертає на себе увагу й те, що інформаційна й науково-аналітична машина, що існує в цих країнах сьогодні знаходиться в авангарді ідеологічного наступу на політичний іслам, намагається його дискредитувати та витіснити з інтелектуального дискурсу у просторі арабського світу. Тон задав відомий «мозковий танк» в Об’єднаних Арабських Еміратах  Еміратський центр стратегічних досліджень та аналізу, який видав арабською та англійською мовами монографічне дослідження «Ісламські політичні рухи та влада в арабському світі». Головною своєю метою колектив авторів визначив вивчення політичного зростання ісламістів під час так званої «арабської весни» та аналіз досвіду перебування ісламських політичних партій у владі. Наголос зроблено на демонстрації «негативного ефекту та наслідків зусиль ісламістів щодо ін’єкції релігії у політичну практику та політизацію релігії, які призвели до зростання релігійної та політичної поляризації у низці арабських країн та підірвали зусилля розбудувати національний консенсус, такий необхідний для досягнення миру, економічного розвитку, соціальної справедливості та демократичних трансформацій».

Серед головних аргументів, які використовуються нині у тих арабських ЗМІ, які контролюють Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати, слід виокремити такі:

 намагання довести, що у потоці релігійного екстремізму саме «Брати-мусульмани» передували Ісламській державі. Так, колишній генеральний менеджер каналу новин інформаційного об’єднання «Аль-Аравія» Аб. аль-Рашед стверджує, що «перша конфронтація з релігійними екстремістами в Саудівській Аравії відбулась через 17 років після утворення Держави Саудідів. Вони були відомі як Братство і передували ІДІЛу у своєму екстремізмові та жорстокості».

 спекулюють на тому, що деякі лідери Ісламської держави входили в свій час до структур «Братів-мусульман». Про це, наприклад, розповідає саудівський журналіст та експерт з питань ісламських рухів та ісламського фундаменталізму М. Аль-Зейді.

 усі терористичні опції протягом останнього часу списуються на «політичний іслам», який своїми експериментами загрожує власним народам, стабільним інститутам влади, толерантній та відкритій культурі.

Таким чином, ми бачимо, що такі аргументи у переважній своїй більшості абсолютно надумані, свідомо ігнорується те, що до політичного ісламу належать різноманітні рухи, які в тій чи іншій формі виражають сподівання та потреби різних соціальних груп у різних країнах ісламського світу. Політичному ісламу притаманно багатоманітність ісламістських рухів, він не є якоюсь єдиною ідеологією, яку слід сприймати або відкидати як одне ціле. У ньому є як ісламський радикалізм, так й ісламський лібералізм, які відомий західний фахівець з політичного ісламу Г. Фуллер визначає, як «ісламістські полярності». Також свідомо замовчується й те, що визначальною особливістю першого етапу «арабської весни», який закінчився відстороненням від влади єгипетського президента М. Мурсі, стало виокремлення самобутнього ісламського демократичного проекту, з яким пов’язані великі сподівання та унікальний демократичний транзит арабського світу.

Отже, політичний іслам в арабському світі опинився сьогодні на роздоріжжі, його прихильники постали перед необхідністю серйозного переосмислення отриманих суворих уроків та визначення найбільш оптимальних сценаріїв його подальшого розвитку, які б відповідали головним потребам та викликам арабського суспільства у ХХІ столітті.

У цьому контексті потрібно відзначити, що незважаючи на нинішні випробовування, політичний іслам нерозривно пов’язаний із подальшим розвитком арабського світу. Таке ствердження базується на тому, що саме іслам, у якому в закодованому стані сконцентровано цивілізаційно-культурну матрицю арабського світу, його ціннісні орієнтири, історичний досвід та генетичну пам’ять, став єдиною потужною силою, що була здатна сколихнути широкі верстви народів регіону на нову революційну хвилю  Арабське пробудження або «арабську весну». Іслам став найпотужнішим двигуном та мобілізатором, надав сучасним арабським революціям ціннісно-програмні установки переформування арабського суспільства відповідно до викликів ХХІ ст. та необхідністю подолання вікової відсталості арабського світу, його прориву до передових рубежів сучасного розвитку.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.