«Кримчакам та ногайцям прийшов час скинути ярмо рабства…»

«Кримчакам та ногайцям прийшов час скинути ярмо рабства…»
Палац в Криму
«Кримчакам та ногайцям прийшов час скинути ярмо рабства…»
Генерал П.Панін
«Кримчакам та ногайцям прийшов час скинути ярмо рабства…»
«Кримчакам та ногайцям прийшов час скинути ярмо рабства…»
29.06.2017
Оцініть статтю: 
(329 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

Російсько-турецька війна 1768–1774 років показала військову слабкість Османської імперії. Однак і Росія, яка ще повністю не оговталася від тягот Семирічної війни, спочатку не змогла домогтися рішучого успіху. Російські дипломати і військові були змушені хитрощами домагатися ослаблення Стамбула та його союзників — Кримського ханства і ногайських орд Північного Причорномор’я.

Незалежне Кримське ханство повинне було стати легкою здобиччю для Росії, що давно мріяла зайняти міцні позиції на півострові. Згідно з планом, розробленим у Петербурзі, кримського хана повинні були схилити до відмови від союзу з Османською імперією. Російську армію, що стояла проти турків, розділили на три, кожна з яких виконувала своє завдання. У 1769 році командувачем 2-ою армією, що діяла в межиріччі Дністра, Південного Бугу та Дніпра, був призначений генерал-аншеф граф Петро Панін, молодший брат впливового Катерининського вельможі і дипломата Нікіти Паніна. Він зробив блискучу військову кар’єру, особливо проявивши себе під час Семирічної війни, за що був призначений губернатором Східної Пруссії.

Перед призначенням на посаду командувача 2-ою армією генерал Панін отримав інструкції, згідно з якими повинен був почати листування з кримським ханом і впливовими представниками причорноморських і ногайських орд.

Від імені Катерини II 16 жовтня 1769 року було підготовлено рескрипт, в якому йшлося: «Не можно ли будет, при настоящих войны обстоятельствах, Крым и все татарские народы отвлечь от Оттоманской Порты внушением им мыслей к составлению у себя ни от кого не зависимого правительства, обещавая со своей стороны подавать им действительные к тому вспоможения».

У збереженому службовому журналі графа Паніна збереглося повідомлення про те, що до рескрипту були докладені спеціально підготовлені Колегією закордонних справ листи, адресовані кримському хану і «всім татарам». У майстерно підготовлених посланнях було багато приємних слів стосовно татар і ногайців, одночасно російські дипломати намагалися зіштовхнути лобом кримців з турками.

«Порта, присовокупя к своей державе крымцев и все ногайские народы не по праву войны или наследства, но своими ухищрениями, возлагает на них тягостное иго, уничижает их частою и по своим единственно прихотям сменою ханов и, получая от них истинные услуги и вспоможения, оставляет их без помощи, когда при военных обстоятельствах они сами принуждены опасаться неприятельского в свои земли нашествия», — йшлося в одному з листів, адресованих ногайцям і кримським татарам.

На вимогу Петра Паніна співробітник Колегії іноземних справ Веселицький-Божидарович підготував спеціальне «пояснення про стан і схильності кримських та інших народів». Цей документ, хоча і короткий за змістом, свідчить про відмінну обізнаність влади Петербурга про характер взаємин політичної еліти Кримського ханства.

«1. Крымские татары народ поселенный, живущий домами и, по удобному положению своего полуострова и плодоносию земли, упражняется в домостроительстве, в торговле, скотоводстве и хлебопашестве, в чем находя корысть свою, привык безропотно повиноваться всем налогам правительства, за что от прочих ногайских татар презирается.

2. Едичкульская на крымской степи кочующая орда, хотя начинает с нескольких лет привыкать к хлебопашеству, однако главной оной упражнение состоит в скотоводстве, в ловле звериной и грабеже смежных народов.

3. Едисанская орда, многолюдством своим всех прочих превосходившая, кочует по обоим берегам Днепра к Очакову и по Бугу к Днестру, а промыслы имеет те же самые, что и Едичкульская.

4. Чюмбулуцкая всех прочих ногайских орд малолюднее, кочует на степях к Кинбурну, промыслы имеет равные с Едичкульскою и Едисанскою ордами.

5. Буджакская или Белогородская поселена большими слободами, селами и деревнями по правому берегу Днестра к Дунаю, образ жизни имеет равный с крымскими татарами».

Веселицький-Божидарович також звертає увагу генерала Паніна на те, що Єдісанська і Буджацька орди неодноразово бунтували проти османського уряду і вже «висловлювали бажання віддатися Росії».

Російська інтрига з листами впливовим представникам Кримського ханства і ногайських орд призвела до зриву мобілізації на півострові і сум’яття серед правлячої еліти. У Стамбулі звинуватили у невдачах хана Девлета IV Гірея. Він був зміщений, а на його місце призначили Селіма III Гірея, який відмовився вести будь-які переговори з Росією щодо незалежності Криму. Одночасно з цим ногайські орди вийшли з підпорядкування Османській імперії і визнали свою залежність від Росії.

У Криму виникла проросійська партія, яку Петербург активно підживлював грошима, подарунками та обіцянками, кажучи, що «кримцям і ногайцям прийшов час скинути ярмо рабства». Росія вдало скористалася ситуацією, в 1771 році майже без бою зайнявши Крим. На мирних переговорах, що відбулися наступного року, російський уряд наполягав на незалежності Кримського ханства. Але Стамбул на поступки йти відмовився, і бойові дії поновилися знову.

Лише після чергової серії невдач османської армії і флоту в 1774 році був підписаний Кючук-Кайнарджийський мирний договір, за яким Крим формально став незалежним. Насправді Росія взяла під свій контроль стратегічно важливі пункти півострова: Керч та Єнікале. Після цього анексія Криму була лише питанням часу.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.