У кінці XIV століття хан Золотої Орди Тохтамиш зазнав кілька жорстоких поразок від військ еміра Тимура. Утративши престол, він мусив тікати до Києва та просити допомоги й підтримки у великого князя литовського Вітовта. З ним до Литви пішло його військо разом із сім’ями.
Нащадки воїнів Тохтамиша заклали основу субетнічної групи, відомої як польсько-литовські татари.
На думку деяких істориків, узагалі на землі Великого князівства Литовського переселилося до 40 тисяч вихідців із Золотої Орди. Мабуть, це число трохи перебільшене, але не піддають сумнівам факт появи значного числа мусульман, що розселилися смугою в районі замків Тракай, Вільно, Ковно, Ліде, Крево, Новогрудок і Гродно. Вітовт навмисно створював оборонний пояс із мусульман, що мали боронити Литву від наїзду Тевтонського ордена.
1399 року татари Тохтамиша спільно з військом Великого князівства Литовського брали участь у битві на Ворсклі з армією золотоординського воєначальника Едигея. Вітовт, що перед цим тільки перемагав у численних битвах, самовпевнено кинувся в атаку, потрапив у засідку й був обложений. Побачивши, до чого воно йде, Тохтамиш повів свій корпус геть ще перед тим, як литвинів облягли.
Велика частина татар Тохтамиша повернулася до Литви. А сам золотоординський емір вирішив боротися за владу в Орді. Саме тому він відрядив своїх синів до великого князя московського Василя Дмитровичу. Але становище московського князя було хитке. Він загруз у міжусобних чварах і конфліктах із золотоординською елітою. Кінець-кінцем те, що він прихистив Тохтамишевичів спричинило навалу військ Едигея.
Серед синів Тохтамиша найвпливовіший був Джелал ад-Дін. Він недовго затримався в Москві, вважавши, що найбільшу підтримку йому зможе надати тільки Вітовт.
У Литві керівна еліта прийняла Джелал ад-Діна як рівного. Вітовт хотів використовувати татар не тільки для того, щоб мати свого кандидата на золотоординський престол, а ще як військову силу проти могутньої держави хрестоносців — Тевтонського ордену.
1409 року почалася Велика війна між Польським королівством і Великим князівством Литовським з одного боку й Тевтонським орденом з другого. Ця війна стала апогеєм тривалого протистояння за володіння землями південної Балтики.
Великий магістр Тевтонського ордену Ульрих фон Юнгінген, підтриманий кількома європейськими державами, зібрав велике військо, до 15 тисяч вояків. Об’єднане польсько-литовське військо мало хіба на кілька тисяч душ більше. Значну частину цього війська становили вихідці з Галичини, Поділля, Білої Руси та Смоленщини. Армію очолювали польський король Володислав Ягайло та великий князь литовський Вітовт. До складу об’єднаного війська ввійшов і тритисячний татарський корпус під орудою Джелал ад-Діна.
Участь у битві мусульманських воїнів мала показати тевтонцям, що за спиною Польщі та Литви стоїть могутня Золота Орда, що її ореол слави ще не згас в очах європейців.
Розробляючи план бою, союзники вирішили скористатися досвідом, накопиченим татарами за багато століть участи у військових походах. Лицарі Тевтонського ордену не були обізнані з тактичними хитрощами золотоординців. Можливо, план бою, з огляду на його специфіку, запропонував сам Джелал ад-Дін, що брав участь у нараді командування союзних військ напередодні кампанії.
Польський історик Ян Длугош відзначав, що після наради Вітовт, «великий князь Литви, вирушає до Литви з татарським ханом, що його всю зиму й майже до свята Івана Хрестителя утримував у своїй країні з усіма його людьми та дружинами». Мабуть, Вітовт дуже хотів, щоб загін Джелал ад-Діна взяв участь у найважливішій битві цієї війни.
15 липня 1410 року два війська зійшлися в бою під містечком Ґрюнвальд. Бій почався атакою татарської кінноти, що була розташована на правому фланзі союзного війська разом з литовськими хоругвами. Наскочивши на тевтонців, корпус Джелал ад-Діна раптом повернув назад. У погоню кинулися важкоозброєні тевтонські лицарі. Таким чином вони порушили ряди й розтягнули свої війська на кілька миль. Литовська кавалерія також почала відступати.
У цей час бій розпочав правий фланг війська, що ним керував польський король Володислав Ягайло. За короткий час поляки витратили всі свої резерви, кидавши їх раз по раз у бій. У цей критичний момент татарська й литовська кіннота, повернувшись на поле битви, обійшла з флангу тевтонську армію та замкнула кільце оточення, з’єднавшись з поляками.
Джелал ад-Дін удерся в саму гущу бою та особисто вбив великого магістра Тевтонського ордену Ульриха фон Юнгінгена. У бою загинуло все командування хрестоносців. Лише невелика частина тевтонського війська змогла вийти з оточення.
Після перемоги в Ґрюнвальдській битві союзна армія спробувала з наскоку захопити столицю Тевтонського ордену, Марієнбург. Але фортеця хрестоносців була добре укріплена, а поляки й литовці під час облоги діяли без згоди. Та кінець війни був прирішений. Підписавши мирну угоду, Тевтонський орден мусив відмовитися від важливих територій на південному узбережжі Балтики. Його військова міць та авторитет були дуже підірвані.
Після успіху під Ґрюнвальдом Джелал ад-Дін отримав шанс стати ханом Золотої Орди. Він здійснює похід до Криму, де створює свою базу. До нього стікаються численні прихильники, незадоволені Едигеєм. У кінці 1411 року Джелал ад-Дін захопив владу в Орді. Імовірно, новий хан спробував стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію, зміцнивши одноосібну владу, але ці зусилля стикалися з опором розділеної на ворожі угруповання еліти.
Крім Едигея новий хан мав безліч супротивників у найближчому оточенні. Поміж них найнебезпечнішим виявився його рідний брат Керім-Бердей. У вересні 1412 року герой Ґрюнвальдської битви Джелал ад-Дін загинув від рук змовників. Влада в Золотій Орді перейшла до Керім-Бердея.
Олександр Степанченко
