«Темні віки» історії Хаджибея (Одеси). Частина четверта

«Темні віки» історії Хаджибея (Одеси). Частина четверта
Розкопки міста Торговиця
25.08.2023
Оцініть статтю: 
(18 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

Частина перша
Частина друга
Частина третя

1362 був роком найзапеклішої боротьби за владу в Золотій Орді. Від жовтня 1361-го керував Кільдібек, що його владу мусив терпіти Мамай, мавши прихований козир — Абдуллага, молодшого сина хана Узбека. Одночасно з Абдуллагом на владу претендував Мурид (Мурад), син хана Хизра, вбитого 1361 року Кільдібеком.

Пік боротьби припав на літо-осінь 1362 року. Театром воєнних дій стала столиця Улусу Джучі, Сарай, її передмістя Гулістан, а також Надволжя. Підсумком боротьби була загибель Кільдібека та захоплення Сараю військами Мурида. Щодо Мамая, то він і його ставленик Абдуллаг мусили відступити разом з прихильниками на захід від Дону — на територію, що отримала неофіційну назву Мамаєва Орда.

До літа 1362 року великий князь литовський Ольгерд уже мав досить інформації про ситуацію в Золотій Орді. До його розпорядження були досить великі військові сили, основу яких становили загартовані в боях із поляками та Тевтонським орденом вояки. Ольгерд прагнув узяти під контроль якнайбільшу кількість князівств Руси. Посуваючи кордони на схід, литовський князь не просто розширював межі своєї держави, а й прагнув убезпечити її від загрози з боку татар. Поки в Орді йшли міжусобні війни, Велике князівство Литовське (ВКЛ) перетворювалося на одну з найбільших європейських держав. Основною метою східного походу ВКЛ був, безперечно, Київ.

Здобути Київ литовці намагалися задовго перед Ольгердом. 1324 року литовський князь Гедимін здійснив успішний похід на місто, поставивши там керувати свого родича, можливо, брата, що прийняв православне ім’я Федір. Цей похід став можливим лише завдяки прихильності хана Узбека, що вважав за потрібне змінити політичну еліту — зробив він це руками Литви. Реальними господарями Києва й надалі лишалися татари, що не просто брали данину з українських князівств, а й цілком контролювали їх у політичному плані. Ще у XIII столітті Золота Орда об’єднала Переяславське, Сіверське та Київське князівства в улус Манкерман.

До 1362-го вплив Литви на Київ послабшав, саме цим був зумовлений похід Ольгерда. Та не тільки Київ цікавив ВКЛ. У разі успішного збігу обставин Ольгерд сподівався вийти до Чорного моря, бо це обіцяло чималі вигоди, пов’язані з міжнародною торгівлею.

У зв’язку з походом армії ВКЛ важливе визначення чисельности литовського війська. Його основу становила так звана дружина: кілька тисяч професійних вояків з великим бойовим досвідом. Можливо, було кілька допоміжних загонів із білоруських та українських князівств, що ввійшли до складу ВКЛ. Імовірно, загальна кількість армії Ольгерда не перевищувала 4–5 тисяч осіб.

Як певний критерій до порівняння можна використовувати інформацію про не раз описану Грюнвальдську битву (1410), що її вважають однією з найбільших битв пізнього середньовіччя, а також про битву на річці Ворскла (1399). За даними німецького історика Ганса Дельбрюка, об’єднана армія Польщі, Литви, князівств Руси, Чехії та Золотої Орди (в особі хана Джелал ад-Діна та його загону) налічувала трохи понад 16 тис. воїнів, а їхні противники, Тевтонський орден із союзниками, спромоглися зібрати лише 11 тис.

Щодо битви на Ворсклі, то добре відомо, що Вітовт зібрав під свої прапори сили майже всіх васалів, зокрема білоруських та українських князів. Під його орудою були ще й загони тевтонських лицарів, Молдавського князівства та невелике військо хана Тохтамиша. На думку більшости сучасних істориків, Вітовту вдалося зібрати трохи понад 15 тис. людей.

У 1362 році Ольгерд мав набагато менші сили через обмежений характер його походу. Мамай був зайнятий боротьбою на сході, а «на господарстві» лишалися кілька емірів, що володіли землями на території Західного улусу: Кутлубуга, Хаджибей і Темір, що його деякі середньовічні джерела назвали християнським іменем Димитрій. Дізнавшись про наближення Ольгерда, еміри змогли зібрати 2–3-тисячне військо.

Мобілізаційні можливості Мамаєвої Орди були вкрай обмежені. Після епідемії чуми чисельність мусульмансько-татарського населення у Криму та Надчорномор’ї різко скоротилася. Найреалістичнішою називають цифру у 200-300 тис. людей. За такої кількости населення максимум, що міг зібрати Мамай для військового походу — 15–20 тис. вояків. Після відходу військ Мамая, еміри лишилися з дуже вбогими військовими ресурсами.

Похід великого князя литовського Ольгерда не випадково припав на період найгострішої внутрішньої боротьби в Золотій Орді. Ольгерд чудово розумів, що якби він зіткнувся з усією військовою потугою татар, результат зіткнення був би дуже прикрий для литовців. Саме через це великий князь прагнув досягти своєї мети в найкоротший термін і з мінімальними втратами.

Спершу Ольгерд здійснив похід на східну околицю своєї держави, захопивши місто Коршів (нині територія Орловської области РФ), прикордонну фортецю Рязанського князівства. Згодом він легко відновлює контроль над Києвом та скеровує своє військо на південний захід, прагнучи витиснути татар з Поділля, щоб отримати можливість виходу до Чорного моря.

Восени 1362-го Ольгерд рушив у напрямку Торговиці (ймовірно Ябгу-городок татарських ярликів). Торговиця була великим містом із численними мечетями, хамамами та караван-сараями, форпостом Золотої Орди в регіоні. Неподалік Торговиці, на березі річки Сині Води (Синюха), й відбулася битва татарських емірів з військами ВКЛ.

Про битву на Синіх Водах, особливо в останні десятиліття, написано надзвичайно багато, тож не зупинятимемося на ній докладно. Але зазначимо, що, на нашу думку, битва була невеликим зіткненням загону татар із військом князя Ольгерда (саме через невеликий масштаб битви її місце досі не локалізоване). Ймовірно, еміри намагалися перешкодити захопленню Ябгу-городка, але сили були не рівні, тож Кутлубуга, Хаджибей та Темір мусили відступити. Ябгу (Торговицю) захопили, й вона зазнала часткового руйнування. Про те, що місто впало внаслідок атаки військ Ольгерда, свідчать дані археології: остання золотоординська монета, знайдена в Ябгу, датована 1361 роком.

Після поразки еміри повернулися на свої володарства, що на той час практично перетворилися на невеликі напівнезалежні держави. Через події, пов’язані з битвою на Синіх Водах, особливий інтерес викликають особистості учасників бою з боку татар. Без сумніву, ці люди вписали свої імена не тільки в історію, а й у топоніміку півдня України. Щоб переконатися в цьому, досить поглянути на карту Надчорномор’я.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.