Русини-українці в Мамлюцькому султанаті: історія двох Володимирів

Русини-українці в Мамлюцькому султанаті: історія двох Володимирів
Русини-українці в Мамлюцькому султанаті: історія двох Володимирів

Історія Сходу лишила по собі чимало загадкових постатей, до яких і сьогодні звертаються мусульмани. Особливо актуальна тема життєписів європейців, що приймали Іслам задовго перед нашим часом, а саме в ранньому середньовіччі. Надто тих, що чимось прислужилися ісламському світові. Серед них — цікава постать мусульманського полководця з незвичним для арабського вуха іменем Володимир бін Абдалла. А нещодавно знайшовся рукопис, переписаний людиною з таким самим іменем далекого 1298 року. Ким були ці Володимири бін Абдалли — слов’янами-русинами, що навернулися в Іслам, чи арабами, що чомусь узяли таке дивне ім’я?

Передусім відзначимо, що ім’я Володимир, на відміну від багатьох слов’янських імен, має дохристиянське, а не грецьке походження та, ймовірно, означає «наділений великою владою». Існує ще подібне німецьке Вальдемар, але воно скоріше походить від того ж слов’янського кореня.

Арабським джерелам це ім’я відоме від часів Аль-Марвазі (1056–1125), що описував делегацію русів до Хорезму, надіслану князем Володимиром з метою прийняття Ісламу. У відомих рукописах Аль-Марвазі «Природа живих істот» фігурує саме варіант Валадамір, хоча, вважаючи на відсутність коротких голосних в арабській мові, це ім’я могли читати як Валідамір і Вілідамір або якось інакше. Утім це несуттєво, бо точно йдеться про князя Володимира, відомого своїм «вибором віри» (вочевидь першим став Іслам, а вже потім з різних обставин Русь була християнізована). Серед арабів ім’я Володимир не вживалося, на відміну від деяких грецьких чи єврейських імен, як, наприклад, Михайло (Міхаїль), Олександр (Іскандар) та ін.

І ось у повідомленнях двох видатних істориків часів Мамлюцького султанату — держави, що в 1250–1517 роках існувала на теренах Єгипту, Сирії та Хіджазу, натрапляємо на двох осіб з іменем Володимир бін Абдалла, тобто «Володимир, син Абдалли». Зокрема, Шамс ад-Дін аз-Загабі повідомляє нам про хороброго воєначальника з прізвиськом «смертоносний» (букв. «смертельна отрута», Сумм аль-Мавт), «великого принца», «Ігана ар-Рукні аз-Загірі», «що його насправді звали В(а)лад(і)м(і)р бін Абдалла, підлеглий великого принца Рукн ад-Діна Бейбарса, що розбив франків під Газою». Ідеться про переможну битву з хрестоносцями, що відбулася в жовтні 1244-го й стала початком мусульманського відвоювання Палестини — власне, там відзначився Бейбарс і люди з його оточення. Сам В(а)лад(і)м(і)р бін Абдалла «був одним із тих, кого описували як хороброго та впертого, з вимогливим голосом і певним становищем». Однак з якихось причин (про них не сказано), султан Загір ад-Дін Бейбарс так на нього розгнівався, що «кинув у колодязь, де той і помер у місяці джумада ль-ахира (листопад 1276-го)». Сталося це в «гірській» фортеці в Каїрі — Каля-Джубаль.

Ібн Хаджар аль-Аскалані, інший мамлюцький історик, наводить нам біографію ще одного Володимира бін Абдалли. Це якийсь Бадр ад-Дін Абу Ахмад В(а)лад(і)м(і)р бін Абдалла ас-Сейфі, «відпущений раб» Бектимура ас-Сакі. Народився він 644 року (1246), учився в знавця хадисів Абд аль-Маліка ібн Алляка та інших учених, далі переказував хадиси самостійно. Відома точна дата його смерті — 16 рамадана 710 року (6 лютого 1311-го), у селищі Тайра в Хурані, гірській місцевості на кордоні сучасних Йорданії та Сирії. Так само, як у випадку з першим Володимиром, біографічних подробиць тут мало, але в бібліотеці університету імама Мухаммада ібн Сауда (Ер-Ріяд, Саудівська Аравія) під номером 3929 зберігся унікальний рукопис «Короткого викладу „Сахіха“ Мусліма», переписаний рукою самого Валадамура (так написано в рукописі, з короткими голосними) бін Абдалли ас-Сейфі 3 зуль-хіджа 697 року (11 вересня 1298-го) в Каїрі. Рукопис має 297 аркушів і написаний дуже вправним і виразним для читання шрифтом. Сам переписувач називає себе титулом хазиндар, що, мабуть, означало хоронителя бібліотеки в оселі шейха Аль-Хумайді «поблизу воріт Аш-Шарія» — нині це центр Каїру. Рукопис, що з нього Валадамур бін Абдалла зробив копію, зберігався в «школі хадисів» (дар аль-хадис) і належав перу знаного єгипетського передавача хадисів Ібн ад-Дафуфі (1270–1335) — учня іншого вченого, Мухаммада Абд аль-Азіма. Отже, переписувач цього рукопису — саме той, другий Володимир бін Абдалла, що навіть спеціально виписав з короткими голосними, харакатами, незвичне для арабського вуха своє ім’я.

Ким були обидва Володимири? Імовірно, вихідцями з давньоруських родин, що потрапили до мамлюків. Можливо, як бранці. Власне, мамлюки («підлеглі», «раби») були й самі колишніми бранцями, що, зробивши в лихі часи кар’єру, заснували нову династію та високорозвинену близькосхідну державу. Серед них були не тільки тюрки, а й слов’яни, що зберігали свої власні імена, дані їм уже ісламізованими батьками — в обох випадках ті мали ім’я Абдалла. Як бачимо, були серед них і воєначальники, і мусульманські вчені. І, мабуть, тільки повноцінне вивчення мамлюцьких історичних текстів, над яким тепер працює чимало науковців, допоможе віднайти нові слов’янські імена на Близькому Сході тих часів.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.