Тюркська політика Київської Русі Х-ХІІІ ст. Частина друга

25.04.2018
Оцініть статтю: 
(473 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

Незабаром після смерті Ярослава Мудрого міжусобиці князів Київської Русі призвели до фактичного розпаду великої держави. У військових конфліктах активну участь брали тюркські кочівники. Князі наймали загони торків, берендеїв і печенігів для вирішення своїх проблем з сусідами.

В ХI-ХIII століттях не рідкістю були змішані тюрксько-слов’янські шлюби. Деякі тюркські племена, за згодою князів, почали селитися на землях південної Русі. У ХII столітті вони сформували об’єднання, яке захищало Русь від половців. В історії воно відоме під назвою чорні клобуки.

Рік 1092 був відзначений тяжкими лихами. Засуха призвела до втрати значної частини врожаю. Горіли ліси і болота, епідемії косили людей. У цей рік на Русь вторглася велика половецька орда, взявши три міста: Пісочин, Переволоку і Прилуки. Наступного року половці вторглися на Київську землю. Їм на зустріч вийшло об’єднане військо київського князя Святополка, чернігівського князя Володимира Мономаха і переяславського князя Ростислава. Відсутність єдиного командування і розбіжності серед князів призвели до того, що в битві на річці Стугна русичі зазнали нищівної поразки.

Після перемоги половці рушили на Торчеськ. Більшість жителів цього міста були тюрками. Його облога привела до того, що населення почало страждати від голоду і спраги. Київський князь Святополк намагався таємно доставити йому продовольство, але воно було перехоплено половцями. Тоді князь зібрав ополчення і рушив назустріч орді. Але в битві він був знову розбитий і був змушений сховатися за стінами Києва. Взятий в облогу Торчеськ здався, а його жителі були продані у рабство.

У 1094 році Святополк змушений був укласти мир з половцями і взяти в дружини дочку впливового хана Тугоркана. Цього ж року князь Олег Святославич разом з половецькою ордою підступив до Чернігова, вимагаючи від Володимира Мономаха відмовитися від влади над містом. Аби не допустити загибелі мирних жителів, Мономах разом з невеликою дружиною пішов у Переяслав. Але і там йому не було спокою від половців, які вимагали непомірної данини. Спочатку князь пустив половецькі загони в своє місто, погодившись на умови загарбників, але потім русичі несподівано атакували кочівників, знищивши їх усіх.

Після цього Володимир Мономах спільно з князем Святополком здійснив успішний похід у Половецький степ, захопивши велику здобич. А вже незабаром в битві на річці Трубіж половці зазнали нищівної поразки. У цій битві був убитий один з їх ватажків, хан Тугоркан.

У 1097 році в місті Любечі відбувся з’їзд князів, на якому було вирішено припинити чвари та об’єднати сили для відсічі половцям. Однак рішення не всі князі погодилися виконувати. Міжусобні війни і конфлікти ще довго тривали на Русі.

Лише в 1103 році Володимиру Мономаху вдалося організувати великий похід проти половців. У битві на річці Сутінь половецька армія зазнала тяжких втрат. За словами історика І. Будовніца, «половці були абсолютно розгромлені. Не витримавши натиску князів, вони кинулися втікати, переслідувані переможцями. Про численність половецьких сил і про значимість здобутої перемоги можна судити за тим, що в бою було вбито 20 половецьких ханів, зокрема найвизначніший хан Урусоба».

Один з ханів також був захоплений у полон. Його звали Бельдюз. За своє звільнення він пропонував золото і коней, але князь Святополк наказав передати бранця Володимиру Мономаху, який стратив Бельдюза за порушення клятв, даних під час укладення мирних угод між Руссю і половцями. Цей епізод найкраще свідчить про жорстокість, якої набули війни між тюркськими племенами і русичами.

Мономах вважав, що не потрібно чекати нападів половців, а самим варто йти у степ та атакувати їх кочовища. Ця тактика почала приносити успіх. У 1111-му об’єднана армія русичів вторглася у половецькі землі, захопивши їх найважливіші міста — Шарукань і Сугров. Вирішальна битва цієї кампанії відбулася на берегах річки Сільниця. І цього разу успіх був на боці Володимира Мономаха та його воїнів.

Після цього походу безпосередня загроза Русі з боку половців була знята. Їхні напади ставали все рідшими. У 1113 році, після смерті князя Святополка, Володимир Мономах став київським князем. За короткий час йому вдалося підкорити своїй владі більшу частину Київської Русі.

Завдяки цьому різко зросла і військова міць держави. Князь змінив політику щодо тюрків — якщо раніше Русь використовувала торків, берендеїв, а часом і половців як своїх союзників, то тепер Володимир вирішив повністю вигнати кочівників зі степів Придніпров’я.

Військові походи, організовані Володимиром Мономахом, слідували один за іншим. Це призвело до того, що посланий в 1120 році проти половців син Володимира Ярополк Володимирович, пройшовши весь степ від Дніпра до Дону, не знайшов там свого супротивника. Половецькі орди покинули місця своїх традиційних кочовищ, пішовши за Дон. Ярополк змушений був повернути свою армію назад. Через рік Володимир атакував берендеїв і розбив їх. Ця подія серйозно налякала торків та печенігів, які пішли подалі від кордонів Русі. Таким чином, до кінця правління Володимира Мономаха (1125 рік) тюркська загроза була знята з порядку денного.

Половецькі орди активізувалися після звістки про смерть Володимира Мономаха, деякі з них спробували повернутися в Придніпров’я. Однак закріпитися їм вдалося далеко не відразу. У період правління Володимира прикордонні застави русичів були висунуті далеко на південь. Завдяки цьому в Києві знали про всі пересування кочівників на просторах від Дунаю до Дону.

Лише в третій чверті ХII століття половецька загроза виникла знову. Хан Кончак зумів об’єднати кілька кипчацьких племен і в 1176 році розгромив армію русичів поблизу Ростовця. Ця перемога стала останнім великим успіхом половців. Через кілька років київський князь Святослав Всеволодович здійснив кілька успішних походів у Степ, завдавши чутливої поразки Кончаку.

У ХIII столітті частина половців прийняла християнство, вони активно брали участь у внутрішньополітичних справах Київської Русі. 1223 року русичі і половці спільно протистояли монгольській армії в битві на Калці, в результаті якої зазнали тяжкої поразки. Після утворення Золотої Орди тюркські племена Придніпров’я стали військовою і політичною елітою нової держави. Згодом вони взяли участь в етногенезі кримськотатарського народу.

Олександр Степанченко

 
Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.