Воєначальник великого хана. Частина друга

Воєначальник великого хана. Частина друга
Тугай-бей
12.10.2023
Оцініть статтю: 
(27 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

Частина перша

Весною 1648 року на південних кордонах Речі Посполитої відбувалися події, що загрожували самому існуванню держави. Варшавський уряд, звичний до частих розрухів українського козацтва, з подивом дізнався, що Богдан Хмельницький уклав союз з Кримським ханством, отримавши серйозну військову підтримку в особі Тугай-бея та його перекопського корпусу.

Поляки не мали точних відомостей про чисельність кримських татар, які рушили, щоб з’єднатися з козаками, тож ухвалили рішення зібрати всі сили, що були на Правобережжі, щоб одним ударом придушити заколот.

Готуючись до походу, Тугай-бей намагався залучити до свого війська найвишколеніших, найдосвідченіших і найхоробріших вояків. До того ж йому були потрібні загартовані в походах командири, що добре знали дороги Речі Посполитої та мали досвід командування великими військовими формуваннями. І таких командирів знайти вдалося.

Караш-мурза походив із впливового кримського роду Ширін. Він командував військами в поході на Московію 1643 року. Майже два десятиліття Караш-Мурза грав видатну роль в історії України. Досить сказати, що 1659 року він командував кримським військом у славнозвісній битві під Конотопом. У війні з поляками, передусім на початку, Караш-Мурза зіграв важливу роль.

Ще одним великим воєначальником у корпусі Тугай-бея був Періш-ага, його права рука, повірник у період миру та надійний бойовий соратник під час війни. В історичних документах ім’я Періш-аги не раз згадують практично весь період воєнних дій проти Речі Посполитої.

На початку війни Річ Посполита була федерацією, що до неї входило королівство Польське та Велике князівство Литовське. Українці, як і білоруси, в цій державі перебували фактично у становищі пригноблених народів. Ударною силою українців у протистоянні з урядовими військами було запорізьке козацтво, що силою зброї обстоювало політичні, економічні та релігійні права української людности.

Для Кримського ханства участь у війні проти польсько-литовської держави дозволяла розв’язати кілька складних військово-політичних завдань, пов’язаних з безпекою північних кордонів, що їм цілий час загрожувала як Варшава, так і Москва.

Тугай-бей підлягав безпосередньо ханові й мав виконувати накази османського уряду, а втім, у нього були і власні політичні амбіції та своє бачення ситуації в Надчорномор’ї та Україні. Беручи участь у поході на поляків, перекопський володар зблизився з Богданом Хмельницьким так, що часом саботував ханські накази, якщо вони суперечили інтересам його українського побратима.

Отримавши пропозицію Хмельницького щодо спільного походу проти Речі Посполитої, Іслям III спершу сумнівався в доцільності цієї справи. Провадити війну з армією однієї з найсильніших держав Європи було вкрай ризиковано. Вихід із ситуації підказав Тугай-бей: похід перекопського корпусу треба подати іноземцям як самовільну витівку навіженого бея, що перестав коритися ханському урядові. Ця ідея сподобалася Ісляму III, й він надав Тугай-беєві найширші повноваження щодо організації військ та командування ними.

Хитрість кримців цілком удалася, й навіть багато років по тому видатні представники польської політичної еліти (С. Беневський, М. Потоцький) були переконані, що війну розпочали бунтівний мурза Тугай-бей та «ображений» сотник Хмельницький.

І хоча корпус кримських татар, посланий для злуки з військом запорізьких козаків, був досить нечисленний, його роль у війні була величезна. Усі попередні повстання українців зазнавали невдачі в сутичках із польською армією через те, що козацтво не мало союзників, що могли б підтримати їхній виступ. 1648 року таким союзником стало Кримське ханство.

Польський історик Б. Барановський писав: «На першому етапі козацького повстання 1648 року роль татар була практично вирішальна». І це не перебільшення. Дізнавшись, що Хмельницький заручився підтримкою кримського хана, величезні маси козацтва та селянства стали поповнювати лави повстанців.

Наприкінці квітня 1648-го два війська, кримське й козацьке, переправившись через Дніпро на Правобережжя, одночасно вирушили назустріч війську Речі Посполитої, яке вже йшло, щоб придушити заколот. Мабуть, поляки не дуже добре уявляли чисельність противника. Вони поділили своє військо на дві частини: одна рухалася суходолом, а друга, що складалася здебільшого з реєстрових козаків-українців, — Дніпром.

Знавши про настрої реєстрового козацтва, Богдан Хмельницький послав своїх вивідачів. Після недовгих умовлянь реєстрові козаки перейшли на бік повстанців, перебивши своїх полковників, вірних Речі Посполитій. Ця подія значною мірою зумовила результат майбутньої битви. Бої під Жовтими Водами тривали близько двох тижнів, з 29 квітня до 16 травня. Спільні зусилля союзних військ дозволили практично знищити польське військо.

Уже згаданий у попередній частині кримський історик Хаджи Мехмед Сенаї з неприхованим захопленням писав:

«Того дня голова передового війська Тугай-бек та великі еміри зіткнулися з огидним передовим полком невірних ляхів, і після 17 днів оточення та великої битви, на сімнадцятий день, у п’ятницю, проклятий полк змішався, та жодного зловорожого гяура не минула шабля, а ісламські аскери мали успіх і перемогли».

У своєму оповіданні про битву Сенаї не згадує про роль козацького війська, прославляючи Тугай-бея та його воїнів. Така інтерпретація подій цілком відповідає традиціям османської історичної школи.

Перша перемога союзних військ впевнила їх у своїх силах. Тугай-бей та Хмельницький виявили в цій битві найкращі якості воєначальників. Звістка про перемогу під Жовтими Водами рознеслася по всій Україні та швидко досягла Криму, де їй бурхливо раділи.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.