1644 року османський султан Ібрагім I, відомий крайньою неврівноваженістю, за що мав прізвисько Навіжений, усунув від влади кримського хана Мехмеда IV Ґерая та призначив новим володарем його старшого брата, Ісляма III. Новий хан на чолі держави виявив свої найкращі якості політика та дипломата. Його десятирічне керування стало справжнім «золотим віком» Кримського ханства.
Уперше за багато років у Криму припинилися внутрішні чвари, що в попередні десятиліття мало не зруйнували державу. Іслям III відновив баланс інтересів між впливовими кримськими родами, не дозволяючи жодному з них вивищитися над іншими. Новий хан укладав значні кошти в розвиток інфраструктури Криму, будував водогони та фонтани, відновлював застарілі фортеці. За Ісляма III Кримське ханство досягло найбільшої воєнної сили, успіхи кримського війська змусили говорити про нього цілу Європу.
Поміж воєначальників Кримського ханства особливе місце посідав Тугай-бей з роду Аргин. Він командував прикордонним військом, дислокованими у районі Перекопу. Завдяки своїй мужності та енергії в походах він заслужив незаперечний авторитет у кримських татар. Історик-киримли Хаджи Мехмед Сенаї відзначив у своїй роботі «Історія хана Ісляма Ґерая» двох найвидатніших воєначальників доби, Сефера Газі-агу та Тугай-бея:
«Якщо за колишніх часів еміри швидконогих татар і переможного ісламського війська збиралися в похід на країну Москов узимку, в сильні морози, і якщо для цього над ісламським військом не призначали когось із сераскерів і сердарів, тобто когось зі славних і високопоставлених чингізидів, то великі еміри доручали справу один другому, й ніхто, крім нього [Сефера Газі-аги], не був здатен керувати ісламським військом, виконувати обов’язки воєначальника, й люди, кажучи, „нам обов’язково потрібен якийсь славетний султан“, звертали погляд або на згаданого радника, або на героя війни Тугай-бея, бо підприємливість і поради цих двох у всіх випадках були добре зрозумілі та прийнятні».
У середині XVII ст. кримське військо завдяки наявності досвідчених вояків та воєначальників практично на рівних билося з арміями Речі Посполитої, Московії, Трансильванського князівства та Персію. Важливу роль у вишколі кримськотатарських вояків грала особлива система виховання: змалку їх виховували в дусі «боротьби з невірними». Османський мандрівник Евлія Челебі писав:
«Усі проповіді, що читають після хутби, всі аяти й хадиси хатипи спрямовують на священну війну проти зловорожих невірних, для заохочення битви».
Кримське військо, що вирушало в похід, часом дивувало іноземців своєю численністю. Хоча насправді число вояків-аскерів, здатних брати участь у битві, було, як правило, невелике. Основну масу учасників походу становили слуги-казанджи, обслуга. Вони готували їжу, випасали худобу, готували нічліг у похідному таборі тощо. Наявність цілої армії казанджи дозволяла воїнам не займатися другорядними справами, а готуватися до попередніх боїв. Один зі свідків воєнної кампанії 1649 року (операції польських військ проти українсько-кримської армії) зазначав, що кримці мають «більше черні, ніж здатних до бою».
Водночас до тяжкої, а часом і брудної роботи з дитинства привчали не тільки «чернь», а й синів беїв. Французький мандрівник Обрі де ля Моттре, що відвідав Кримське ханство на початку XVIII ст., писав:
«Молода людина має з народження звикати до всякої праці, нехай і принизливої, на той випадок, якщо раптом доведеться самій одного разу стати слугою або рабом, якщо вона раптом збідніє чи зазнає поразки [під час війни]».
Особливістю армії кримських ханів було застосування разом з вогнепальною зброєю луків і стріл. На перший погляд, застосування луків у XVII ст. свідчило про явне технічне відставання кримців, але не все так просто. Майже кожен кримськотатарський аскер брав у похід не тільки сагайдак зі стрілами, а й мушкет або пістоль, а ефективність вогнепальної зброї за часів Ісляма III та його попередників була вкрай невисока. Існують підрахунки, які показують, що під час битви під Смоленськом лише за один день, 19 жовтня 1633 року, поляки випустили по російському війську близько 70 тис. куль, убивши ними лише 300 людей. Подібні результати показували й армії інших держав. Саме тому кримські татари, що віртуозно орудували луками, дуже ефективно застосовували їх у боях із ворогами. За потреби кримці розпочинали вогонь із мушкетів — їх у них було теж чимало.
Про предків Тугай-бея відомо зовсім небагато. Ймовірно, його батько належав до керівної еліти ханства, й це дало можливість синові обіймати високі посади. В офіційних документах ім’я Тугай-бея вперше згадане 1642 року у списку мурз, що їм московський цар повинен виплатити «поминки», різновид данини. До 1644 року точно не відомо, в яких воєнних кампаніях брав участь Тугай-бей, але відомо, що за свої військові заслуги він отримав під свою руку Перекоп (Ор-Капи) разом з навколишніми землями, очоливши елітний корпус, що боронив Кримське ханство з півночі.
На початку 1644-го Тугай-бей став на чолі ханської армії в поході на Річ Посполиту, але поляки заздалегідь отримали потрібну інформацію та зуміли підготувати своє військо. У битві при Охматові польсько-козацька армія завдала поразки кримським татарам, і хоча втрати кримців були не дуже великі, ця невдача стала для Тугай-бея доброю наукою.
У березні 1648 року Богдан Хмельницький прибув на переговори до кримського хана Ісляма III Ґерая, щоб укласти союз для боротьби з Річчю Посполитою — це відкривало Криму серйозні перспективи. Створення незалежної та дружньої України серйозно послаблювало Польщу, найсильнішого та найнебезпечнішого противника ханства, тож для підтримки Хмельницького відрядили корпус на чолі з Тугай-беєм.
Збори кримської армії супроводжували врочистості, молитви та роздача милостині. Військо Тугай-бея попереду чекали тяжкі битви, блискучі перемоги та гіркі сльози від утрат найкращих вояків Кримського ханства.
