Кінець XIV століття був часом важких випробувань для всієї людности Золотої Орди (Улусу Джучі). 1395 року емір Тимур (Тамерлан) увігнався зі своїм військом на територію золотоординської держави, знищивши велике число міст і підірвавши економічну міць Улусу Джучі.
У числі зруйнованих еміром Тимуром міст була і столиця Золотої Орди, Сарай. Напередодні навали це було велике торгове місто, одне з найбільших у Європі, де жили кількадесять тисяч душ. Сарай був добре спланований і забудований прекрасними будівлями: мечетями, палацами, караван-сараями. У ньому функціонував водогін і численні фонтани.
У «Книзі перемог» («Зафар-наме») Шараф ад-Діна Язді (знаменитий історичний твір, біографія Тимура. — Ред.) Описано здобуття Сарая: «Переможне військо здобуло Сарай та, підклавши вогонь, спалило його. Племена та кочовиків тієї місцевости вони (воїни Тимура) здебільшого пограбували, погнали (перед собою) та привели їх». Археологічні розкопи в столиці Золотої Орди, взагалі начебто підтверджують розповідь Язді: сліди великої пожежі видно скрізь. Та чи призвела ця пожежа до незворотних наслідків для економіки держави?
На перший погляд, після руйнівного походу Тимура Золота Орда мала б перетворитися на пустелю, а васали й сусіди великої мусульманської імперії мали б розірвати її уламки на частини. Мабуть, саме так і вирішив великий князь литовський Вітовт, рушивши з військом до кордонів Улусу Джучі.
На річці Ворсклі (нинішня Полтавська область) 12 серпня 1399 року сталася грандіозна битва. Строкате військо Вітовта, укомплектоване литовцями, українцями, білорусами, поляками й татарами хана Тохтамиша, зустрілося з численною та чудово озброєною армією Золотої Орди. У недовгій битві Вітовт зазнав катастрофічної поразки. Сам великий князь ледве втік.
Ця перемога продемонструвала цілій Європі, що Золоту Орду ще рано скидати з рахунку. Степова імперія мала значні внутрішні ресурси, що дозволили їй не тільки пережити нашестя Тимура, а й швидко відновити свій військовий та економічний потенціал. Ключем до її відродження стала велика торгівля, що держава зуміла організувати, контролювавши шляхи транзиту товарів із Криму, Анатолії, Китаю, Індії, Єгипту, Сирії та Персії.
Щодо Сарая, то столицю Улусу Джучі відновили за лічені роки. Ба більше, Сарай аж до кінця XV століття лишався одним із найбільших центрів торгівлі та ремесел Європи. Про це свідчить і твір «Шамс ас-сіяк» («Сонце науки ведення книг рахунків»), написане 1441 року в Гераті (Афганістан) Алі ібн Мухаммадом аль-Кумі.
Серед різноманітної економічної інформації, що міститься в цій праці, є дуже цікавий звіт купця Шамс ад-Діна Мухаммада про подорож із Шираза (Іран) до Сарая, а потім до Герата. Цей звіт цікавий тим, що з нього можна дізнатися, які товари мусульманські купці везли на продаж до Золотої Орди та які вивозили на перепродаж.
24 червня 1438 року Шамс ад-Дін Мухаммад виїхав із Шираза, де придбав товарів на 30 тисяч динарів, до Центральної Азії. Він віз традиційні предмети експорту, що на них був підвищений попит як у Європі, так і в мусульманських країнах: перець, імбир, мускатний горіх, гвоздика, перли, ебенове дерево. Його караван налічував 20 верблюдів. Маршрут був через Єзд, Герат та Ургенч, де купець продав частину товару на суму 15 500 динарів. Після цього Шамс ад-Дін Мухаммад вирушив до Сарая, де продав товар, що лишився на суму 31 500 динарів, отримавши за нього близько 50% прибутку.
Отже, в Сараї купець мав на руках близько 47 тисяч динарів. Там він закупив шовк-сирець (близько 114 кг), одамашок (декоративна шовкова тканина), атлас — усі три товари китайського виробництва, — лляне полотно, вироблене майстрами Руси, та сукно європейського виробництва. Після торгових угод, як випливає зі звіту, у ширазького купця на руках лишилося трохи більше як 1000 динарів — більша частина цих грошей пішла на оплату транспортування куплених товарів до Герата.
У Гераті Шамс ад-Дін Мухаммад отримав за товари, куплені в Сараї, вельми значний прибуток: за шовк — від 300 до 433%, за лляне полотно — 300%, за сукно — 66,6%. Як бачимо, подорож до Сарая справді збагатила купця. Звернімо увагу й на такий дивовижний факт: Герат, що набагато ближче до Китаю за Сарай, а китайські товари в столиці Золотої Орди коштували набагато дешевше, ніж в афганському місті. З цього факту можна зробити висновок, що товари з Китаю постачали просто до Сарая, без посередників, без сплати різних поборів, що робило їх надзвичайно привабливими для купців не тільки з Європи, а й з країн Центральної Азії.
Так, завдяки звичайній бухгалтерській книзі, вдалося дізнатися, що ще в першій половині XV століття золотоординська столиця була одним із найважливіших центрів посередницької торгівлі між Європою та Азією — певним мостом, що сполучав різні держави. Контролюючи торгові шляхи на Волзі, Каспійському морі, у Надчорномор’ї, Криму та на Дніпрі, правителі Улусу Джучі отримували достатні фінансові ресурси, що дозволяли відновлювати економічну та військову міць, навіть після таких катастрофічних подій, якою була навала Тимура.
Подорож ширазького купця відбувалася в момент, коли вже набирали силу відцентрові тенденції, що врешті-решт призвели до розпаду й загибелі Золотої Орди. Уже в 40-х роках XV століття на місці кочової імперії тюрків виникнуть Кримське, Казанське, Сибірське та Астраханське ханства, а ще Ногайська Орда. Це все призведе до того, що товари з Китаю та Індії перестануть надходити на європейські ринки. Ціни на прянощі в Європі зростуть у десятки разів, і звичайний перець стане еквівалентом золота. Саме через це, в гонитві за наживою, Іспанія, Португалія, а потім Англія почнуть шукати нові маршрути до Азії.
1492 року Христофор Колумб вирушив з експедицією через Атлантичний океан, а за п’ять років Васко да Гама прокладе дорогу до Індії в обхід Африканського континенту. Кінець Золотої Орди став початком епохи «великих географічних відкриттів», що змінили перебіг світової історії.
Олександр Степанченко
