Ідеї релігійної єдності у поемі П. Куліша «Маруся Богуславка»

12.04.2017
Оцініть статтю: 
(27 оцінки)
Власкор
Зображення користувача Власкор.

Історія створення і публікації твору

Образ Марусі Богуславки в українській літературі є дуже відомим. Першим популяризатором її як персонажа став видатний письменник і поет, автор першого українського історичного роману Пантелеймон Куліш. Саме він записав думу про Марусю Богуславку від народного кобзаря і згодом вперше опублікував її. За сюжетом цієї думи Маруся — молода дівчина, яку взяли в полон під час татарських набігів, і яка згодом потрапляє до султанського гарему. Вона прийняла Іслам, але не забула рідного краю, чоловік-султан їй довіряє настільки, що, коли йде молитися до мечеті, залишає їй ключі від палацу, і вона звільняє з темниці 700 українських козаків, що перебували там 30 (або 33) років. Однак сама вона не може залишити чужої країни і тому повертається назад у гарем.

На жаль, поема дійшла до нас не повністю — частина її була втрачена під час пожежі у маєтку П. Куліша на хуторі Мотронівка, коли у вогні було знищено багато праць видатного письменника. Матеріал, який вдалося врятувати, декілька разів переписувався, редагувався різними особами (зокрема і дружиною письменника Ганною Барвінок), і таким чином з’явилося декілька варіантів твору, кожен з яких має певні відмінності. На сьогодні поема «Маруся Богуславка» складається з 13 пісень (судячи з виписок П. Куліша їх мало бути щонайменше 24), «присвяти» та «епілогу». Присвячений твір дружині П. Куліша відомій українській письменниці Ганні Барвінок.

Вперше поему «Маруся Богуславка» було опубліковано на сторінках «Літературно-наукового вісника» (ЛНВ) у 1899 році у Львові вже після смерті автора. Іван Франко написав невелике вступне слово до цього видання. До редакції ЛНВ твір передав друг П. Куліша видатний фізик Іван Пулюй. Надрукована «Маруся Богуславка» саме у Львові, адже на Великій Україні царська цензура друкувати цю поему заборонила. І. Франко на правах редактора ЛНВ вніс деякі правки у текст, а також доповнив пояснення, зроблені П. Кулішем щодо змісту і значення деяких місць у поемі.

П. Куліш глибоко цікавився Ісламом, а також історією і культурою мусульманських країн (у цьому контексті Османської імперії), прагнув повніше пізнати життя мусульман, збагнути саму суть їх релігії. Тому він не раз звертався у своїх творах саме до східних тем.

За основу великої епічної поеми він бере «Думу про Марусю Богуславку», однак виходить далеко за межі сюжету народної думи, розширюючи сам простір твору, створює базу для обґрунтування своєї оригінальної філософської концепції.

Взагалі П. Куліш підтримував ідеї загальнолюдських цінностей і міжрелігійного діалогу, а також хотів відкрити для українців-християн етичні і духовні цінності Ісламу і шукав спільні риси і цінності в Біблії і Корані. Він дуже добре знав Біблію, адже сам впродовж багатьох років працював над її перекладом українською мовою. На жаль, його новаторські підходи не завжди знаходили відгук у сучасників.

Поему «Маруся Богуславка» можна назвати експериментальним твором, у якому автор вдається до сміливих тверджень, що часто суперечать усталеним історичним уявленням про різні аспекти життя давньої України (зокрема про козацтво, церковний устрій тощо). І водночас ця поема — декларація філософських ідей і світоглядних поглядів П. Куліша. Великий вплив на формування цих ідей письменника мала філософія епохи романтизму з її аспектами панславізму, культурної єдності, прагненням докорінної зміни культурних цінностей і світогляду, можливо, навіть з певним утопічним забарвленням.

Тому поклавши в основу поеми народну думу (це теж дуже характерно для літератури романтизму) він на її сюжетних перипетіях вибудовує власну концепцію зміни суспільного життя. І в основі цієї концепції — діалог між релігіями і між культурами, у цьому випадку між Ісламом і християнством і між Руссю та Османською Імперією.

Філософія позитивізму теж мала вплив на письменника, і це помітно з тексту поеми.

Образ Марусі Богуславки і його відображення в літературі

Образ Марусі Богуславки, скоріш за все, є повністю художнім, хоча і заснований на деяких реальних фактах, адже у часи татарських набігів (XVI–XVII ст.) українські полонянки не раз ставали дружинами турецьких посадовців і, ризикуючи життям, визволяли бранців або здійснювали інші подвиги заради власної батьківщини. Можливо, що історичним прототипом Марусі є Міліклія (дружина Османа ІІ), яка ще дитиною потрапила у турецьку неволю і виросла в одного з турецьких візирів, який дав їй волю. Вона була надзвичайно гарною, і султан, побачивши її вже як вільну, закохався і одружився з нею.

Маруся Богуславка як літературна героїня дуже зацікавила П. Куліша і її надихнула його на створення великої поеми, над якою він працював впродовж багатьох років, і у якій хотів представити свою філософсько-релігійну концепцію, результат своїх світоглядних пошуків.

Крім П. Куліша, до образу Марусі Богуславки звертаються і багато інших українських письменників. Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій «Буквар южнорусский» (1861), а Михайло Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою («Маруся Богуславка») створив також Іван Нечуй-Левицький (1895), а також Борис Грінченко — драму «Ясні зорі». Сидор Воробкевич написав оповідання «Турецькі бранці», композитор Анатолій Свєчников створив балет «Маруся Богуславка» (1951), а Марія Пригара — оповідання «Богуславка». Іван Багряний написав роман «Маруся Богуславка» (1957), Микола Тютюнник у 2007 році створив однойменний історичний роман у віршах.

Сюжет та ідеї твору

Отже, з 24 написаних пісень поеми збереглося лише 13, перші 7 пісень — розробка сюжету народної думи — розповідь про героїню, її сім’ю і дитинство. Як і в думі її викрадають татари, спалюють рідне село, вбивають батька, мати вирушає на пошуки доньки — кримські татари її рятують, коли вона занедужує у дорозі. Маруся опиняється у Стамбулі, вона — дружина султана Османа ІІ і живе у царських палатах, приїжджає її мама і оселяється в неї. Коли видається зручна нагода, Маруся рятує бранців-козаків із полону. Образ Султана далекий від шаблонного зображення жорстокого правителя — він цілком прихильний до християн і навіть в розмові з мамою Марусі Богуславки обіцяє захистити Україну від Москви і Польщі і водночас залишити християнську віру. Султан проявляє милосердя в ім’я любові. П. Куліш тут долає стереотип про насильницьку ісламізацію — головна героїня хоч і живе у султанському гаремі, але продовжує вільно сповідувати свою релігію і до неї відкрито щодня приходить православний священик.

Неквапливу розповідь про ці події П. Куліш прикрасив народними піснями, філософськими роздумами та описами історичних подій XVII ст. Наступні 6 пісень «Марусі Богуславки», крім двох окремих, не пов’язаних з основним сюжетом вставок (розповідь про християнського подвижника ченця Мовчальника і про гетьмана Сагайдачного), присвячені якраз філософсько-релігійній концепції П. Куліша про єдність світових релігій, діалог цивілізацій і критиці Унії. Поема «Маруся Богуславка» належить до пізнього періоду творчості П. Куліша, для якого характерна критика тогочасного суспільства, розвінчування героїчного ореолу козацтва, неприйняття Унії, переосмислення відомих історичних подій.

Спочатку поема не здобула особливої прихильності критиків. Степан Томашівський вважав її твором мало оригінальним, з історичними помилками, засуджував критичне ставлення П. Куліша до козацтва і духовенства. Головним закидом С. Томашівського є те, що П. Куліш «філософсько-релігійну сторону магометанства представив як нескінченно вищу над християнством». Однак в самій ідеї поеми цього немає, адже критикує П. Куліш, передусім, нечесне духовенство, що нав’язує формалізовані релігійні ритуали і не дотримується проповідуваних заповідей.

Філософсько-релігійні пошуки самого П. Куліша знайшли своє відображення і в цій поемі. Можливо, що і сама розповідь про Марусю Богуславку є лише способом розповісти про свою концепцію. Відомий український дослідник Євген Нахлік зазначає: «під впливами філософів-позитивістів пройнявся ідеєю релігійної єдності людства, яке сповідує різні віровчення — християнство, буддизм, Іслам та ін. Релігійно-історіософська поема „Маруся Богуславка“ проголошує своєрідне „нововірство“ як синтез загальнолюдських ідеалів християнства та Ісламу в єдиній „релігії любові“, „релігії науки“. Підставою для обґрунтування цього „нововірства“ Кулішеві стало його переконання в тому, що різні віросповідання — це ніщо інше, як форма вияву єдиних у своїй основі релігійних почуттів людини, своєрідні історичні обрядово-світоглядні призми відображення й осмислення єдиної сутності Божої світобудови».

Висновок

У поемі «Маруся Богуславка» основою сюжету П. Куліш обрав народну думу, а також використав багато фольклорних вставок, а сюжетні перипетії відбуваються на тлі історичних подій XVII ст. Але це лише перший рівень сприйняття твору. Головним у поемі є різноформатний релігійно-філософський дискурс — християнство та іслам показані як дуже близькі за суттю релігії. П. Куліш зобразив мусульман хоч і досить жорсткими, але водночас більш щирими вірянами, які дотримуються заповідей своєї релігії, на відміну від християн, які між собою ворогують (католики з православними) і, формально дотримуючись обрядів віри, занедбують її духовне значення. В основі філософського світогляду П. Куліша, як помітно з поеми, є єдність релігій, адже Бог один (Єдиний) для всіх. Саме тому, можна стверджувати, що «Маруся Богуславка» — це твір, що випередив час, адже наприкінці ХІХ ст. міжрелігійний діалог і порозуміння були справою досить далекого майбутнього. І саме в цьому полягає значимість поеми видатного українського письменника.

Соломія Вівчар

спеціально для "Іслам в Україні"

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.