Кримськотатарські мотиви в оповіданнях Михайла Коцюбинського

Кримськотатарські мотиви в оповіданнях Михайла Коцюбинського
Кримськотатарські мотиви в оповіданнях Михайла Коцюбинського
24.05.2018
Оцініть статтю: 
(23 оцінки)
Соломія Вівчар
Зображення користувача Соломія Вівчар.

Михайло Коцюбинський (1864 — 1913) — український письменник і громадський діяч, майстер літературної форми, один із найталановитіших європейських імпресіоністів. Його твори — новаторські за тематикою, композицією, формою і, звичайно ж, за змістом.

Впродовж свого творчого життя М. Коцюбинський багато мандрував. Часто його подорожі були зумовлені роботою, бо щоб заробляти на життя, він змушений був перебувати на державній службі. Працюючи у складі державної філоксерної комісії, яка займалася інспектуванням виноградників, він багато часу проводив у робочих поїздках Бессарабією та Кримом. А у пізніші роки свого життя через необхідність у лікуванні подорожував до Італії і на острів Капрі. Враження від мандрівок лягли в основу багатьох його художніх творів.

У Криму М. Коцюбинський прожив загалом майже два роки.

Вперше на півострів письменник приїхав 1895 року як працівник Причорноморської філоксерної комісії. Крим вразив його своєю красою і незвичайністю. Це було його робоче відрядження, яке тривало з невеликими перервами понад рік. Тут М. Коцюбинський також активно збирав матеріал для своїх майбутніх творів. Про це довідуємося з його листів до дружини: «Ходив по Алушті — по самих глухих вуличках, по дахах, заходив до школи татарської, скрізь; нанюхався всяких запахів — але задовольнив почасти свою цікавість та записав дещо до записної книжки. Конче хочеться мені написати дещо з алуштинського життя». Також у посланнях цього періоду знаходимо художні описи моря і довколишньої кримської природи: «Повітря таке прозоре, що Демерджі, здається, от-от за плечима. Море синє, аж чорне, тільки білою піною б’є об берег. Свіжий вітер з моря зриває ту піну і кидає в обличчя дрібненькі бризки… Такі дні бувають тільки в Криму і то восени», також є опис Чатир-Дага, який він бачив під час подорожі Кримськими горами до монастиря св. Кузьми і Дем’яна: «Видко могутній бік Чатир-Дага, вкритий лісом, поміж вершків гір ховаються вузькі, замнуті, чорні міжгір’я (богази по-татарськи), дна яких ми не можемо побачити… Голий вершок Чатир-Дага, як зуб який, стирчить поміж деревами». Мистецьки описує М. Коцюбинський й інші красоти кримської природи — гори Наратли, Хамни-бурун, річку Алма і джерело Савлих-су.

Схожі описи з’являться пізніше й у художніх творах з «кримського циклу» М. Коцюбинського. З жовтня 1896 року і аж до повернення в Чернігів письменник мешкав у селищі Куру-Узень (тепер Сонячногірськ), де інспектував татарські виноградники. Будинок його стояв на самому березі моря. Про Куру-Узень і довколишні селища він писав у листі до дружини: «Місця тут доволі цікаві, справжнє татарське царство без впливу московщини».

У Криму М. Коцюбинський багато спілкувався з татарами, відвідував їхні кав’ярні, спостерігав за їх життям. До написання творів про кримських татар він готувався дуже ретельно — до спеціального зошита записував не лише план майбутнього твору, але й навіть зробив собі невеликий татарсько-український словничок.

Пізніше зібрані матеріали він використав для написання чудових оповідань «В путах шайтана», «На камені» і «Під мінаретами».

«В путах шайтана» (1899)

Це перше оповідання М. Коцюбинського з його «кримського циклу». Вже з самого початку твору помітною є глибока обізнаність автора з основами мусульманської релігії і традиціями кримськотатарського народу. М. Коцюбинський описує кримськотатарське село і його мешканців, роблячи це декількома штрихами, економно використовуючи слова. Такими легкими акварельними дотиками він створює реальну картину з пейзажами, описами персонажів і природи, які проймають читача до глибини душі. Сюжет оповідання статичний, швидше схожий на ескіз, адже «В путах шайтана» — це, головно, твір ідей із дещо стереотипними на перший погляд темами, однією з яких є становище мусульманської жінки. Свої погляди автор доносить до читача за допомогою двох головних героїв, які є представниками абсолютно різних світоглядів. Це татарська дівчина Емене, яка прагне реформи традиційного суспільства, і софта, духовна особа, який закликає ці традиції берегти.

М. Коцюбинський говорить про потребу діалогу західного і східного світів, які не можуть ігнорувати один одного, а мусять знаходити порозуміння, а також про суспільні реформи, які наприкінці ХІХ століття відбувалися в Європі і починали поширюватися на Схід. Конфлікт традиційного і новаторського він виводить на вищий рівень — це не просто традиція проти новизни, а духовний і матеріальний світи. В оповіданні «У путах шайтана» духовний світ зазнає поразки, його перемагають гроші, а путами шайтана стає мирське, матеріальне життя.

Окремої уваги заслуговують описи кримської природи і моря, якими М. Коцюбинський прикрасив своє оповідання, помережавши ними весь текст твору: «А далі було море. Блакитне, сліпучо-блакитне, як кримське небо, воно мліло у спеці літнього дня, дихало млою і, делікатними тонами зливаючись з далеким небосклоном, чарувало й вабило у свою чисту, теплу й радісну блакить…»

Морські пейзажі захоплюють читача, вражають його, море присутнє в кожному моменті оповіді, і його можна трактувати як ще одного казкового персонажа твору: «З правого боку горбатою тінню ліг в море Аю-Даг і, мов спраглий у спеку звір, припав до води… Рівний, гарячий, мов з велетенської печі, дух йде від землі, з неба, з моря, од сірих кам’яних громад Яйли…

Очі її, як і думка, блукають десь по далекому, безкрайому морю. А воно невинне і чисте, як дівчина, в сліпучо-блакитних шатах, з низкою перлів-піни на шиї, радісно осміхається до берега і пеститься, і тулиться до нього, немов кохаюча істота. Далеко од берега грає в морі табун веселих дельфінів: чорні потвори, мов виводок чортів, виплигують з глибини, перекидаються в повітрі, стрімголов пірнають в море і знов виринають, щоб наново розпочати веселі ігрища».

Такий показ природи, її мінливої краси, а також прагнення передати почуття героїв, їх внутрішній світ і переживання в уривчастих штрихах, але водночас в нерозривній єдності є притаманними для літератури імпресіонізму, одним з перших українських представників якої є М. Коцюбинський.

На камені (1902)

Цей твір Іван Франко назвав однією з найкоштовніших перлин української літератури.

Вже сама назва оповідання знаменує тло, на якому розгортатимуться події — приморське татарське село, розташоване на скелі (на камені). Впродовж усього твору камінь відіграватиме у творі важливу роль, буде безмовним постійно присутнім персонажем. Саме селище М. Коцюбинський порівнює з каменем — «татарське село здавалось грудою дикого каміння», а сірий колір каменю створює відповідний колорит твору.

«На камені» — трагічна любовна історія. Сюжет твору простий — молода татарська дівчина Фатьма, яку без її згоди, за домовленістю між батьком і нареченим, видали заміж за нелюба Мемета, закохується в молодого рибалку Алі. Разом вони наважуються на втечу, однак Мемет виряджає за ними погоню — щоб відновити його честь невірна дружина мусить бути убита. Традиційним мотивом у цьому творі є образа честі, розв’язка не менш передбачувана — убивство Алі і Фатьми.

Основна увага у творі зосереджена на внутрішніх переживаннях героїв — автор дозволяє читачеві почути їх роздуми.

Оповідання «На камені» М. Коцюбинський визначає як «акварель». І справді, у творі можна помітити багато імпресіоністських мотивів і прийомів. Тут ми також знайдемо прекрасні описи моря і життя кримських татар. Однак в цьому творі немає місця релігійним роздумам — це картина з життя, динамічна і яка вражає своїм натуралізмом.

Під мінаретами (1904)

Це найбільше за обсягом оповідання з усього «кримського циклу» М. Коцюбинського. Саме у цьому творі письменник багато уваги присвячує мусульманським мотивам, показує світський і релігійний моменти, а також висвітлює їх протистояння. Твір починається з роздумів молодого дервіша Абібули, який щиро молиться, відмовляється від земних насолод і прагне єднання із Всевишнім. Разом з Абібулою читач потрапляє на зібрання дервішів у теке і його очима бачить це містичне дійство. Далі автор переносить читача у світ іншого героя — Рустема, світогляд якого є зовсім інакшим.

Рустем, на відміну від Абібули та інших традиційних татар, активно виступає за реформу традиційної освіти у мектебах і медресе.

Абібула і Рустем, дервіш і народний просвітитель, є героями-протилежностями, що перебувають на різних світоглядних полюсах. Дервіш живе у своєму духовному замкненому світі, Рустем — хоче поширювати освіту для всіх.

В оповіданні «Під мінаретами» релігійний дискурс виходить на передній план. Особливо важливою є сцена дискусії щодо трактування Корану і суперечка між персонажами про традиційні цінності і сучасну освіту. Протистояння традиції і новаторства є ще однією важливою темою твору. Рустем і його друзі-новатори Джіафер і Мустафа відкидають релігійне навчання як застаріле і непотрібне, натомість інший герой (Абдураїм) закидає їм прагнення зруйнувати самі підмурівки традиційного татарського суспільства: «Наш народ держиться поки що ісламом, слухає своїх імамів і поважає їх. А ви хочете зруйнувати його світогляд, його віру, хоч замість того нічого рівноцінного не даєте йому… Дайте йому перше добрий мектеб, відповідний новим педагогічним вимогам, зробіть його письменним, дайте Коран на татарській мові, бо арабської він не розуміє й через се темний…». Рустем вважає, що мулли держать народ в темряві, бо це їм вигідно — неписьменними, темними людьми легше керувати. Він має цілу просвітницьку програму, головними пунктами якої є створення сучасної татарської літератури, організація інтелігенції, міської і сільської, визволення жінки з домашньої неволі.

Окремим пунктом програми Рустема є вироблення єдиної літературної мови, спільної для всіх татар — «Спільна літературна мова і сильна, в європейському дусі літературі — от мій девіз!».

Такі погляди Рустема, зокрема надання шкільному навчанню більш світського характеру, модернізація традиційного способу життя й особливо створення єдиної тюркської мови, викликають неминучі асоціації з діяльністю просвітителя кримськотатарського народу Ісмаїл-бея Гаспринського. Саме він очолив національне відродження кримських татар. З 1877 року Гаспринський став міським головою Бахчисарая, де заснував двомовну кримськотатарсько-російську газету «Терджиман» («Перекладач»). Друг Ісмаїла Гаспринського Агатангел Кримський згадує про нього у своїй монографії «Література кримських татар», зазначаючи, що його просвітницько-письменницька діяльність була епохальною для татар, а журнал «Терджиман» став головним тюркомовним друкованим органом у Російській імперії.

Поки що немає відомостей про те, чи були знайомі особисто М. Коцюбинський та І. Гаспринський, однак погляди видатного кримського просвітителя українському письменникові точно були відомі.

В оповіданні «Під мінаретами» в момент кульмінації Рустема за його погляди тяжко ранять ножем. Завдяки допомозі своїх друзів він виживає, однак його кохана дівчина Мерієм вирішує залишитися у традиційному суспільстві — вона не може відважитися покинути батьківський дім. Втративши все, Рустем не впадає у зневіру — він має намір продовжувати свою просвітницьку і реформаторську роботу.

У цьому творі, як і в попередніх, письменник пропонує читачеві до роздумів низку складних проблем, що турбували суспільство на початку ХХ століття. «Під мінаретами» сміливо можна назвати оповіданням ідей, сюжетні колізії якого є лише способом показати читачам ці ідеї і запропонувати їм подумати над ними.

Багато проблем, які порушує М. Коцюбинський у своїх оповіданнях, залишаються актуальними й у наш час.

Соломія Вівчар

спеціально для порталу «Іслам в Україні»

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.