Фразу, що винесена в заголовок, я почула в метро. Дві жінки досить емоційно обговорювали побачене ними на одній зі станцій: немов колоритному здорованю специфічної зовнішності, що зійшов з екранної картинки фільму про бандитів 90-х років, троє молодих людей у волонтерських накидках, не соромлячись присутності маси сторонніх людей, передавали «зібрані на АТО» гроші з тут же розкритих коробок, за що їм відраховується зароблене... «Я ж завжди давала, скільки могла - гривню, дві, - мало не кричала немолода пасажирка, - мені не цих гривень шкода, мені огидно, що я день-через день заохочувала цих тварюк, стверджувала їх у безкарності, розбещувала їх своїми пожертвами!».
Її співрозмовниця саркастично їй радила: «Ну і далі давай, віднімай грошики у сім'ї, хай ці жирують! Скільки я тобі казала - ці волонтери тільки собі кишені набивають завдяки таким, як ти, лохам...». Перша ж пасажирка зі сльозами на очах - і немов виправдовуючись, заперечила: «Ну, а як дізнатися, раптом дійсно - волонтер, а я через свою недовіру ту гривню нещасну йому в ящик-то і не опущу!». Через пару хвилин в обговорення включився весь вагон - судячи з усього, у людей накипіло.
Перекрикуючи один одного, жестикулюючи, наводячи численні приклади не тільки діяльності лжеволонтерів, але і афер із зібраними коштами, посилаючись на публікації в ЗМІ, новини по ТБ, переконували один одного в непотрібності, безглуздості і дурості милосердя... Після недовгого сплеску емоцій вагон якось затих, недавні учасники стихійної дискусії ховали очі один від одного - наче соромлячись у запалі висловлених слів. І тоді, вже виходячи на своїй станції з вагона, один з пасажирів вимовив: «Так, лжеволонтери - як посланці сатани - і благодійність дискредитують, і душі калічать невір'ям...».
Переконана, не у однієї мене виникають питання з приводу діяльності псевдоблагодійників, бригад збирачів коштів «на АТО», «на госпіталь», «на евакуйований дитячий будинок». Не одна я підозрюю, що міліціонери, з якими зверхньо, як із залежними в тому ж метро вітається черговий «квазіволонтер», отримують свою частку. Не у одній мене з'являється почуття бридливого здивування, коли вже не організовані у злочинну зграю жебраків «лжеволонтери», а безглузді лоботряси на вулицях під приводом благої справи збивають з перехожих гроші, а потім просаджують їх в якомусь кафе, навіть не замислюючись про жахливість своїх дій. І вже не зі слів випадкових попутниць в метро, а на своєму досвіді я зіткнулася з подібним: поспішала на зустріч в одне з кафе в центрі Києва, пожертвувала невелику суму «волонтерам», з вигляду - студентам. За іронією долі, через півгодини в той же заклад увійшли ці ж молоді люди, безсоромно обговорюючи розміри видобутку. Мене вони не впізнали - та хіба мало «лохів» трапляється на їхньому вудку, всіх хіба згадаєш...
І я подумала - правий той попутник в метро, який назвав таких «посланцями сатани». Лжеволонтери не просто маніпулюють нашим бажанням допомогти і армії, і вимушеним переселенцям, а дискредитують саме поняття благодійності, ожорсточують душі і вбивають в людях здатність співчувати. Вони, ці люди (а швидше - нѐлюді), змушують розчаровуватися в існуванні загальнолюдських цінностей. Ми починаємо сумніватися в правильності того, чого навчають практично всі світові релігії. Іслам наказує бути милосердним - «Будьте ласкаві до тих, хто на землі, і до вас буде милостивий Той, хто на небі»... Євангеліє вчить любові і милосердю: «Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся» (Мф ., 5, 42). Але як бути, коли любов до ближнього, милосердя - цими ж ближніми, що насміхаються над ними, і знецінюються? Чи потрібно і чи можна пускати сумніви в свій розум і душу, чи треба зупиняти свій порив - поділитися хоч часткою того, що маєш? Як поступати? Проходити повз або все ж пожертвувати хоч щось - і нехай той, хто обдурив нас, хто спекулював на ситуації, що склалася, несе покарання - якщо вже не у вигляді осуду людського, то перед Творцем?
Практично всі світові релігії об'єднує спільне в підході до моралі і моральності - і милосердя, допомога ближньому абсолютно у всіх священних текстах описуються, як благі діяння - але коли сумніви зупиняють нашу руку з милостинею тому, хто просить, чи не здійснюємо ми більший гріх, ніж той, хто в нас ці сумніви цілком обґрунтовано посіяв?
Що ж думають священнослужителі того чи іншого віровчення про лжеволонтерів? Що порадять робити в разі сумнівів? Зокрема ми звернулися до представників мусульманських і християнських релігійних організацій, громадських діячів.
Шейх Саід Ісмагілов, муфтій Духовного Управління мусульман України (ДУМУ) «УММА»:
«За тією інформацією, якою володію я, весь цей «збирательський» псевдоволонтерскій бізнес побудований дуже хитро: там дійсно якусь мізерну частину віддають на допомогу нужденним (щоб було що пред'явити у відповідь на звинувачення в шахрайстві - ред.), а основна частина зібраного осідає в кишенях як тих, що самі збирають, так і їх кураторів. Але Україна знаходиться в такій ситуації, що дійсно потребує допомоги біженцям, армії, пораненим солдатам, дитячим будинкам і так далі. Тому, краще минути усіляких сумнівних посередників і вуличних «збирачів» - допомога повинна проводитися адресно. Є відомі волонтерські організації з бездоганною репутацією - як, наприклад, «Народний Тил», куди можна без сумнівів передавати свої кошти. Або ж надавати матеріальну допомогу (в тому чи іншому вигляді), віддаючи її в руки самих нужденних у ній - поранених або біженців. Можна відправляти посилки безпосередньо самим солдатам на передову.
У будь-якому випадку такий збірний бізнес існує лише до тих пір, поки їм (лжеволонтерам, що паразитують на милосерді - ред.) хтось дає гроші. Як тільки люди перестануть давати таким вуличним «збирачам» - ця категорія шахраїв-жебраків зникне сама собою.
З точки ж зору ісламу благодійність - це велике духовне служіння. Людина, яка рятує інших людей або допомагає нужденним - очищає свою душу від тяжкості гріхів. І чим сильніше потребує адресат допомоги, тим більше нагорода від Господа для того, хто жертвує. Найголовніше - це допомагати дійсно нужденним, а не стати об'єктом шахрайства», - сказав муфтій.
Те, що допомагати необхідно, підкреслює і православний священнослужитель - і теж акцентує увагу на тому, що наша допомога повинна надаватися тим, кому вона дійсно необхідна.
Священик Української православної церкви Київського Патріархату (УПЦ КП), отець Богдан (Тимошенко):
«Коротко скажу одне: якщо у вас є вибір - кому і як надавати допомогу, то ми повинні включити свій розум і аналізувати, що виявиться більш корисним. Розум і знання підказують, що гроші, опущені в коробок зустрінутому на вулиці «волонтеру», зовсім не означає, що ви комусь дійсно допомогли. Це не дає (можливості - ред.) контролю для використання цих грошей за призначенням. Якщо ж ми жертвуємо тим, кого знаємо чи бачимо їх діяльність, то розум нам каже, що тут набагато більше шансів, що кошти підуть за призначенням. Не потрібно розуміти і виконувати припис про допомогу всім, кого ми зустрічаємо на своєму шляху, буквально - адже це сказано про тих, хто явно потребує, а не про злочинців, які, перетворившись бідними або волонтерами, наживаються на нас», - висловив точку зору отець Богдан.
Як розповів Георгій Тука, голова правління громадського об'єднання «Народний Тил», в сюжеті телеканалу «Україна», переважна більшість тих, хто збирає гроші на вулицях, на перехрестях доріг для потреб армії або тяжкохворих, є елементарними шахраями, тому справжні волонтери пропонують боротися з таким явищем повним «ігнором». Георгій Тука вважає найстрашнішим те, що подібні «волонтери» підривають довіру суспільства до справжніх волонтерів, а дійсно нужденні люди перестають вірити, що їм зможуть допомогти благодійники.
Оскільки за документами до лжеволонтерів практично не підкопатися, їх рекомендують «морити голодом». По-простому - не давати гроші тим, хто збирає на вулицях і в транспорті. Якщо ж реально хочете допомогти, варто пошукати волонтерські організації, які публікують звіти про свої надходження, витрати. Не варто лінуватися і для перевірки самому зателефонувати військовому підрозділу, якому допомагає організація, або тому, хто потребує лікування.
На закінчення я подумала ось про що - справа, напевно, не тільки в тих, хто намагається нажитися на нашому прагненні допомогти. Але і в нас - нам іноді простіше опустити в коробок прохача купюру або кинути монетку і тим заспокоїти свою совість. Цю думку в бесіді висловила журналіст Тетяна Євлоєва: «В основному, на мій погляд, проблема не стільки в лжеволонтерах, а в нашому всенародному прагненні до «халяви». Людині хочеться здаватися перед самою собою краще, ніж вона є насправді, і при цьому не особливо напружуватися. Їй легше відкупитися, зробити якийсь символічний жест, давши щось тому, хто просить і поставити галочку в списку добрих справ, ніж витратити навіть хвилину свого часу, щоб поцікавитися - де і хто дійсно потребує допомоги?», - зауважила вона.
І про це ми обов'язково поговоримо наступного разу.
Ольга Юрченко
