18 травня 2012 на центральній площі Сімферополя зібралося близько двадцяти тисяч кримських татар. Знову, як і завжди, вони згадували про тих, хто загинув на засланні, вимагали відновити їхні права, і, молилися за своє минуле, сьогодення і майбутнє. Незважаючи на повернення на Батьківщину, боротьба кримських мусульман за власну культуру та ідентичність триває…
Шістдесят вісім років тому сталінський режим репресував і виселив весь кримськотатарський народ на заслання, позбавивши рідної землі, віри, системи освіти, і всіх цивільних прав, намагаючись також позбавити самосвідомості та історичної пам'яті. У кримських татар не залишилося нічого, окрім спогадів про свою землю і залишених там будинках і селищах. Але всупереч заборонам збиратися більше трьох чоловік під страхом смерті, вони влаштовували збори, друкували листівки, говорили на забороненій рідній мові, співали народні пісні, писали петиції і посилали делегатів до Москви - вони боролися.
Кримські татари і їх національний рух були унікальним явищем не тільки в історії колишнього Радянського Союзу, а й у світовій практиці. В їх захист виступили відомі в усьому світі дисиденти і правозахисники: Андрій Сахаров і Олена Боннер, Петро Григоренко і Людмила Алексєєва, письменники, журналісти, політики ...
В «Імперії зла» кримські татари першими масово виступили на захист своїх національних та елементарних людських прав. Результатом півстолітньої боротьби кількох поколінь стало масове повернення народу в Крим - туди, куди вони рвалися з того самого чорного травневого дня 1944 року.
В пам'ять про тих, які залишилися навічно в дорозі, загиблих від голоду і хвороб на чужині вдячні нащадки, ветерани національного руху заснували 18 травня - Днем скорботи кримськотатарського народу і кожного року в цей день головна площа Сімферополя «Акмесджит» збирає всіх тих, хто зазнав депортацію на собі і тих, хто чув про неї від своїх батьків і дідів.
Збираючись щороку в один і той же час, вони знову і знову моляться Аллаху за всіх своїх братів і сестер, батьків і матерів, чоловіків і дружин, які загинули в безкрайніх степах Середньої Азії і уральських лісоповалах, за тисячі мусульман, які в 44-му році бачили Крим в останній раз.
Вони, ось ці дідусі та бабусі, були дітьми, коли в їх будинки вривалися солдати і під дулами автоматів виганяли з рідних домівок. І скільки б років не минуло, згадуючи, на їх очі навертаються сльози ... Адже забути таке неможливо...
Феріде ВАІТ,
Сімферополь
Посилання на тему:
Депортація кримських татар як ще один геноцид в СРСР
«Влада виселяла жінок і дітей, чиї чоловіки і батьки у цей час воювали за цю ж владу...»
Українські діти дізнаються про депортацію кримських татар і вчаться толерантності
У всіх мечетях Криму відбудуться молебні до річниці депортації кримських татар
Кримські татари у Великій Вітчизняній війні
