Кримський журналіст, оглядач «Крим.Реалії» Микола Семена у своєму блозі «Перспективи двомовності для української та кримськотатарської культур» наголошує, що взаємодія української та кримськотатарської мов має основну роль у процесі загального українсько-кримськотатарського взаємовпливу: політичного, економічного, культурного, гуманітарного, демографічного.
«Знання мов призводило до нової якості спілкування, у людей ставало більше підстав для взаємодії, менше — для розбіжностей», — висловлює свою думку журналіст у публікації на сайті «Крим.Реалії».
«Як відомо, і Богдан Хмельницький, і багато інших українських та запорізьких гетьманів володіли й активно використовували кримськотатарську мову. Багато кримськотатарських беїв володіли сучасною їм українською мовою, — нагадує Микола Семена. — Взагалі взаємодія Криму та материкової України як у давнину, так і в новій історії, наприклад, переговори Сімферополя та Києва у 1917–18 роках, велися без перекладача. Багатьох надихав приклад як Агатангела Кримського, який володів десятками мов, так і багатьох інших громадських діячів, які володіли мовами материкової та півострівної України. У степовому Криму досі живуть люди старшого покоління, які жили там до війни і зі своїми сусідами спілкувалися як кримськотатарською, так і українською мовами, на побутовому рівні володіли вірменською, грецькою, болгарською».
На думку журналіста, надихає і приклад молодого покоління кримських татар і молодих українців, що у школах, в українських вишах, а то й просто у спілкуванні між однолітками швидко засвоїли мову одне одного:
«Допомогла цьому, зокрема, й робота у 1990-ті роки програми „Інтеграція в українське суспільство вірменів, болгар, греків, німців і кримських татар“, яку вів Міжнародний фонд „Відродження“. За цією програмою будувалися дитячі садки та школи, відтворювалася Республіканська бібліотека ім. І. Гаспринського, видавали підручники. Значну увагу там приділяли, пам'ятається, виданню двомовних книг, де були сусідами казки, вірші, проза українською та кримськотатарською мовами. Знання мов призводило до нової якості спілкування, у людей ставало більше підстав для взаємодії, менше — для розбіжностей».
Сьогодні традицію спілкування мовами одне одного в Україні, як пише Микола Семена, підтримала та розвиває громадська організація «Кримський дім», багато видавництв, письменники:
«Як розповів програмний директор „Кримського дому“ Алім Алієв, у межах проєкту „Кримський інжир / Qırım inciri“ вже відбулися два конкурси, два фестивалі — за їхніми підсумками видані дві книги: одна вже дійшла до читача, а тираж другої скоро вийде у „Видавництві старого Лева“. Вже оголошений третій конкурс поетів, прозаїків, перекладачів, які пишуть свої твори українською та кримськотатарською мовами. Його мета — сприяти поширенню і розвитку кримськотатарської мови та літератури, актуалізувати тему Криму й життя кримських татар в українській літературі, сприяти створенню взаємних перекладів для глибшого взаємного пізнання двох культур. Конкурс проводиться, як і раніше, за шістьома напрямками, проте його межі будуть розширені: до участі допускатимуться переклади не тільки нових творів, але й раніше не перекладені твори класиків. Відмінністю від попередніх конкурсів буде розділ 5, в якому розглядатимуться твори дитячої літератури; у першому конкурсі це був розділ жіночої літератури».
Микола Семена зазначає, що загалом проєкт «Кримський інжир» — це якісно новий крок в українсько-кримськотатарській мовній співпраці. Вона вийшла на рівень взаємодії літератур, ідуже важливо, що в конкурсі беруть участь літератори з Криму та з материкової України:
«На думку Аліма Алієва, той факт, що частина текстів кримськотатарською мовою написана літераторами з використанням кирилиці, а друга частина — латиниці (хоча спочатку для кримськотатарської мови використовувалася арабська в’язь, і навіть „Терджиман“ Ісмаїла Гаспринського виходив арабською графікою), свідчить про те, що кримськотатарська мова жива й розвивається з використанням традицій та умов нового часу. Між рядків усіх творів „Кримського інжиру“ читається щира любов авторів до Криму, знання його душі. Розділ прози про Крим українською мовою представлений творами Юлії Ємець-Доброносової, Аліни Яковлєвої, Сергія Рафальського, Світлани Тараторіної, Сергія Аркуші та Уляни Федоренко. До розповіді „Таврійська рапсодія“ поданий епіграф з Лесі Українки: „Південний краю! Як тепер далеко/ Лежиш від мене ти!“ У ній описані особливості перетину того незаконного кордону між Кримом і материковою Україною, після чого головна героїня, в’їхавши на материк, готова була цілувати цю землю. І це відчуття знайоме всім українцям, які перетинали цей кордон між „русскім міром“ і світом свободи. І читач цієї розповіді, гадаю, навіть не заперечуватиме і не образиться на авторів за вживання ненормативної лексики; і думаю, всякий, хто залишав позаду „русскій мір“ радів і хоча б в душі матюкався на знак протесту».
Як пише Микола Семена, проза про Крим кримськотатарською мовою представлена творами Мустафи Амета, Ельмаз Бахшиш, Ельмар Бекірової, Хатідже Велішаєвої. Поезія про Крим — віршами Майє Сафет, Азіза Велі, Сеяре Кокче, Аліє Кенже-Алі. Жіночий погляд на це складне життя представили Євгенія Світоч, Єва Райська, Роксолана Жаркова. Есей Євгенії Світоч „Про що розповіли листи Насіми“ вдало поєднує моральні проблеми минулих часів і сучасности. Майстрами перекладу як прози, так і віршів з української на кримськотатарську й навпаки показали себе Сеяре Кокче, Ельмаз Бахшиш, Галина Литовченко, Майє Сафет, Віктор Качула. У першому випуску збірки «Кримський інжир» перекладачка Шемсіє Саті подала й оригінал, і переклад уривка «Армагедон уже відбувся» з повісти Марії Матіос.
«Я думаю, така книга, як „Кримський інжир“, знадобиться багатьом — і любителям літератури, й історикам, і психологам, і перекладачам, і студентам, і учням середніх шкіл для глибшого вивчення мов. А другий і третій випуск — і поготів», — переконаний Микола Семена, кримський журналіст, оглядач «Крим.Реалії».
