VII Міжнародна молодіжна літня школа ісламознавства «Іслам і соціальний розвиток: історія та сучасність», що працювала в Ісламському культурному центрі м. Києва з 1 до 5 липня, привернула увагу багатьох істориків, філософів та релігієзнавців не лише з України, а й з інших країн світу, зокрема з Польщі, Туреччини та Молдови.
Однією з них була й аспірант кафедри філософії Донецького нацуніверситету ім. В. Стуса Олександра Бібік, яка представила учасникам результати свого дослідження «Роль ісламу в розвитку ідеології паназіатизму в Японії в другій половині ХІХ — початку ХХ ст.».
Пані Олександра повідала аудиторії, що поява ісламу в Японії датується другою половиною XIX століття, коли там відбулася «метагеографічна» революція Мейдзі (1868 р.) та почалося становлення паназіатизму як національної ідеології. Подальший розвиток ідеологічної складової паназіатизму зіграв рішучу роль під час ведення війн у першій половині XX століття та стратегії налагодження стосунків з азійськими країнами у післявоєнний період.
Також слухачі дізналися, що встановлення дипломатичних стосунків Японії з Османською імперією та укладення договору про торгівлю та оборону призвело до більш детального знайомства японців з ісламом. Разом з тим мандрівки японців до Китаю, Османської імперії та Індії разом із становленням тюркської та татарської діаспори у Японії детермінують розширення кордонів діалогу двох культур.
Доповідачка торкнулася й однієї з головних причин появи в Японії зацікавленості ісламом — розвитку в мусульманському світі ідеології панісламізму.
Спираючись на дослідження інших вчених, Олександра Бібік говорила і про типи японських мусульман: «Як свідчить Місао Нобуо, японських мусульман можна розрізнити на два типи: «фіктивні мусульмани» (котрі використовували іслам у розробках в сфері паназіатизму) та «справжні мусульмани» (котрі, стикаючись з ісламом, намагалися пояснити його в зрозумілих японцям термінах та утворити новий релігійних синтез). С. Есенбель наголошує на тому, що вплив ісламу на розвиток японської політики та ідеології був дієвим до 1930-х років, після чого японці спиралися на «чисто політичні погляди щодо азійського пробудження».
Згадала Олександра Бібік і японського ісламознавця Танака Іппея (1884–1934 рр.), вчення якого є яскравим прикладом характерної для початку XX століття системи, заснованої на синтезі декількох релігійних традицій. Як свідчить Морі Нобуо, Танака з дитинства виховувався в атмосфері релігійного синкретизму: його сім’я належала до віруючих дзен школи Ріндзай «риндзай-сю», а сам він вивчав конфуціанство та сінто школи Місогі-кьо. Він прийняв іслам у 1924 році під час перебування у Китаї як перекладач та редактор газети «Дзінпан Бінпао». Саме Танака Іппей вважається першим японцем, який завершив хадж. Після навернення до ісламу він активно рефлексував над можливістю пояснити мусульманське вчення японцям та ввести іслам у контекст сучасної йому Японії. У цей період побачили світ такі роботи, як «Японія та японці» та «Нотатки Білої Хмари: мусульманське паломництво» .
Нобуо Місава, досліджуючи особливості розуміння ісламу в творчості Танака Іппея, акцентував увагу на тому, що він сприйняв іслам через призму китайських вірувань, тобто через вчення Хуи-ру, яке також називають «ісламським конфуціанством». Визнаючи спорідненість конфуціанства та ісламу, Танака пише: «Китайський народ визнав, що між Шляхом Мухаммада та Шляхом Кун-цзи і Мен-цзи немає різниці. Давня китайська віра схожа на давню арабську віру. Тому деякі китайські інтелектуали почали приймати іслам […] Хоч іслам тяжко примірити та асимілювати з іншими релігіями, цей випадок довів, що синтез ісламу з давньою китайською системою вірувань — конфуціанством, можливий».
Танака Іппей провів аналогію між боротьбою турків проти Заходу та сучасним для нього становищем Японії. На підставі аналізу історичного досвіду мусульман вчений визначив, що іслам може підтримати «японський дух» та сприяти об’єднанню азійських країн під керівництвом Японії.
Окава Сюмей (1886–1957 рр.) бачив «потенціал, що може бути використаний в боротьбі проти Заходу». Саме іслам він вважав яскравим прикладом такої релігії, де духовні та політичні питання розглядаються як єдине ціле. Окрему роль ісламу в утворенні азійської єдності також зазначали Ахмад Аріга, Міцутаро Ямаока, Такегосі Охара та ін.
