Не так давно в Україні вийшов документальний фільм під назвою «Сирія: війна і віра», знятий спільно творчою групою телеканалу «Інтер» і Відділом зовнішніх церковних зв`язків Української Православної Церкви. На початку вересня цього року авторська група вирушила в охоплену війною Сирію з метою показати життя простих громадян «без купюр» в умовах бойових дій. Джулак М. Сафван, кореспондент інформаційної мережі «Аль Джазіра», головний редактор інформаційного сайту «UkrPress.net», ознайомив читачів «УНІАН-Релігії» зі своєю точкою зору на цей фільм.
"Прикро, що українські мас-медіа дуже однобоко дивляться на сирійську громадянську війну. В репортажах ні слова не говориться про гуманітарні цінності, права людини і про те, як насправді йдуть справи. Причинами того, що відбувається, називають то релігійний радикалізм, то змову внутрішніх і зовнішніх ворогів - і при цьому ніхто не хоче бачити, що головним винуватцем насильства, що захлеснуло країну, є сам правлячий режим, дії якого й призвели до падіння його авторитету в очах сирійського народу.
Українці не з чуток знають про проблеми та перегини, що неминуче виникають, коли при владі десятки років стоять одні й ті ж люди, коли ключові державні пости передаються «у спадок» дітям та іншим родичам, друзям, соратникам, - в той час як форма правління залишається республіканською! Вони понад 70 років жили при диктатурі і, як ніхто, можуть зрозуміти біди сирійців.
На мою думку, найяскравішим прикладом перекручення фактів про події в Сирії є новий документальний фільм під назвою «Сирія: війна і віра». Після його перегляду залишилося стійке враження, що занепад, який вразив політику і економіку України, не обійшов стороною і сферу прав і свобод людини.
Навколо фільму, на мою думку, був штучно створений галас: про нього вже написали інтернет-ресурси і газети.
Також надзвичайно дивує той факт, що «обрані» українські журналісти змогли поїхати до Сирії та вільно і безперешкодно висвітлювати події, що там відбуваються, в той час як більшість авторитетних і таких, що заслуговують довіри, світових ЗМІ - Аль-Джазіра, Reuters, BBC, - такої можливості позбавлені і змушені задовольнятися інформацією «з-під поли» і приватними відеозаписами, зробленими на мобільні телефони.
Напевно, отримати дозвіл на зйомку від представників режиму Башара Ассада журналісти могли лише в разі своєї згоди «висвітлювати, що скажуть і як скажуть», - а це вже елемент пропаганди, але ніяк не неупереджена та правдива інформація.
Крім того, викликає запитання й щодо місця зйомки: режисери обмежилися кадрами, знятими в Дамаску, де немає такого розмаху насильства. Чому вони не показали, як йдуть справи в зруйнованих практично вщент Алеппо, Хомсі та Ідлібі?
Події, що відбуваються в Сирії, показані в лякливо похмурих тонах. Війна нібито ведеться радикальними ісламістами, вогонь та терористичні акти яких спрямовані проти етнічних і релігійних меншин, а також тих, хто просто з ними не згоден; у той же час правлячий режим і війська, які йому підкоряються, зображуються доблесними захисниками-визволителями, які жертвують собою в ім`я Вітчизни.
Незважаючи на те, що все це ніяк не стикується з реальною ситуацією в країні і звичайною логікою, я задаюся ще одним запитанням: для чого взагалі створювався цей фільм, якщо не для того, щоб викликати в українців страх перед Ісламом і мусульманами?
Чому в фільмі немає жодного слова про причини революції? Нагадаю, що каталізатором стали тортури і знущання над дітьми, які з властивою дитинству безпосередністю написали на стіні явно почуту від когось із дорослих фразу «Народ проти режиму»?
Чому творці фільму проігнорували думки представників опозиції, будь вони в Сирії або за її межами? В Україні вони теж є. Чому не поцікавилися, що думають сотні тисяч сирійців, які проживають в таборах біженців, розташованих в сусідніх з Сирією країнах?
Який сенс у тому, щоб ставити думку сирійського народу, арабів, думку світової спільноти, і України в тому числі, в один ряд з ворогами Сирії, якщо такі взагалі існують, а правлячий режим, що руйнує країну і знищує власний народ, зображати безневинною жертвою?
Населення Сирії дуже різноманітне, і цим країна дуже нагадує мені Україну. Це, в свою чергу, яскраво демонструє і розмаїття складу політичної опозиції в Сирії: мусульмани і християни, комуністи і націоналісти, прихильники світського правління і держави, заснованої на нормах релігії; араби, курди, туркмени і представники інших етнічних груп; суніти, шиїти, друзи, алавіти ... Учасників революційного руху багато, і всі вони різні.
Це воістину народна революція, і про її велич говорять стійкість і героїзм сирійського народу, притаманні, незважаючи на його безпорадність і відсутність фінансової та моральної підтримки з боку ".
Джулак М.Сафван, кореспондент інформаційної мережі «Аль Джазіра», головний редактор інформаційного сайту «UkrPress.net» - для "УНІАН-Релігії"
Оригінал статті на сайті "УНІАН-Релігії"
Матеріали по темі:
24.11.2012 - Сирійська революція: поворотний пункт розвитку
11.02.2012 - Україна виступила з заявою у зв'язку з ескалацією насильства в Сирії
07.02.2012 - Мусульманські організації України висловили солідарність з сирійським народом
