Газа-провід

1
Жителі Гази все ще розбирають завали розбомблених будівель
03.08.2010
Оцініть статтю: 
(331 оцінка)
oksana
Зображення користувача oksana.

У блокадній Газі, найбільш густонаселеному місці на землі, люди вирощують огірки, дивляться чемпіонат світу з футболу і торгують на ринку нелегальними іграшками, ввезеними через тунелі на кордоні з Єгиптом.

«Ви стежите за чемпіонатом світу?» - це було перше, про що мене запитали у Газі. Місцеві жителі, звичайно, стежили. На вулицях встановлювали великі екрани, навколо яких збиралися натовпи вболівальників.

Поки вони стежили за грою, стежили і за ними. Газа оточена парканом, вартовими вежами, знаходиться під пильним наглядом з суші, повітря, моря і з космосу. Тисячі камер вдень і вночі спостерігають за її мешканцями. Спеціальні пристосування знімають, як люди дивляться футбол, обробляють землю, ловлять рибу.

Про жителів Гази нечасто пишуть. По-перше, тому, що сюди майже неможливо потрапити. По-друге, тому, що багатьом вистачає тієї інформації про Сектор Газа, яка існує завдяки камерам спостереження. З початку 2009 року, після війни «Литий свинець», Сектор Газа знаходиться в блокаді. Влада в ньому належить рухові ХАМАС, який не визнає «держави» «Ізраїль» і який «Ізраїль» як і більшість країн Заходу вважають екстремістським. Всього в блокадній Газі проживає від мільйона до півтора мільйонів чоловік.

Фіртка відчиняється

Мені коштувало великих зусиль потрапити до Гази. Довелося кілька разів прокататися розпеченою пустелею з Каїра до Рафаху і назад за дивовижними папірцями, які можуть відкрити замкнені ворота на кордоні. Ці ворота при мені не відчинилися ні для лікарів з Йорданії, ні для адвоката Стенлі Коена, американського єврея з Нью-Йорка, який захищає права палестинських сімей. За три години, які я простояла під розпеченим сонцем, при мені туди пройшов один палестинець і один вийшов. За єгипетською статистикою, за два перші тижні червня в обидві сторони пройшли 7 000 чоловік.

Жителі Гази все ще розбирають завали розбомблених будівель, відокремлюють металеві прути, просівають камені та будівельне сміття. Тисячі осликів і конячок з возами доставляють усе це добро на будмайданчики. З його допомогою в Газі ремонтують будинки і навіть будують нові. Палестинці ліплять з глини тандири, щоб пекти хліб без електрики. І освоїли давнє вміння зводити будинки з глини. Якщо придивитися, деякі дахи прикриті фанерою, поліетиленом, а часом просто картонками. Але здалеку можна зняти життя Гази так, як ніби тут усе в порядку.

У Газі стоїть гуркіт - його створюють генератори. Кожен генератор - нечуване багатство. У їхніх володарів є світло, холодильники, гаряча вода і навіть, можливо, комп'ютер і телевізор. Але навіть у найбагатших вода якщо і є, то гірка. Іншої води в Газі немає. Як немає й обладнання, щоб пробурити нові свердловини.

Нелегальні іграшки

Все, що продається в Газі у магазинах і на ринках, привезено по тунелях з єгипетської сторони. Це контрабанда, адже свого виробництва в Газі немає. Тому що немає жодної місцевої майстерні або фабрики, яка пережила б війну.

Що більше тунелів, то дешевші товари. На ринку, наприклад, у великому достатку іграшки: повітряні змії, ляльки, солдатики, радіокеровані машинки. Всі вони доставлені нелегально. «Ізраїльтяни забороняють ці машинки, адже бояться, що з їх допомогою тут зроблять бомби і направлять на них», - пояснює продавець.

Ще в Секторі Газа в дефіциті зубочистки. Торговці жартують, що «Ізраїль» їх теж заборонив до ввезення як зброю - адже ніндзя вбивають зубочистками. Майже все, що тут продається, небезпечне: бомбу можна зробити з цукру і добрив, покласти в дитячу машинку і потім послати шеренги іграшок на прорив ізраїльської армії.

Є місцеві фрукти: дині, кавуни, виноград і манго. Але є і легально привезені імпортні: з «Ізраїлю» постачають сливи, черешню, персики, груші та банани. І ще американські яблука. «Ізраїль» поставляє те, що вигідно їх фермерам. Коли їм урожай треба кудись продати, їх армія ці вантажі іноді пропускає, - каже продавець.-У нас немає вибору. Якщо відмовимося, більше взяти нізвідки. Більше ніхто нічого не постачає».

Господаря магазину важко розговорити і неможливо умовити сфотографуватися. «Все, що на полицях, з тунелів, - пояснює він. - У всіх бізнесменів в «Ізраїлі» заарештовані контейнери з товарами. У мене стоять там 12 вантажівок три роки. Щороку я повинен за них платити по $ 10 000. Ніякі товари не пропускають - навіть папір. Ви мене сфотографуєте, і мене там помістять у чорний список».

Похід в тунель

Коли мене повели подивитися на тунелі, то не зав'язували очі, хоча показувати вхід чужакам не прийнято. Просто заборонили фотографувати ззовні.

Перший тунель схожий на порожній колодязь глибиною 28 метрів. На лебідці ланцюг, на ланцюгу - сидіння. Сівши на жердинку, хлопчина перевертається головою донизу і пірнає вниз. Раптово внизу загоряється лампочка. У таких тунелях працюють з кисневими балонами - вони іноді вибухають, і люди гинуть. Але без них нічим дихати.

Хлопці забавляються, поки я з побоюванням заглядаю вниз, вмовляють мене спуститися і обіцяють, що, якщо скінчиться електрика, мене внизу сидіти не залишать. Тунелі вириті в піску і схожі на монастирські печери. Їх раз по раз бомблять. Крім того, в будь-який момент може статися обвал ґрунту. «Раніше, коли тунелів було мало, робочим платили великі гроші. Зараз - 30 шекелів на день. Хоча на інших тунелях і по 100 одержують», - розповідає землекоп.

По тунелях заборонено передавати наркотики, алкоголь, зброю і гроші. За цим слідкують самі господарі цих підземних проходів. Якщо вони не вгледять, то матимуть проблеми, кажуть робітники. Це ж підтверджують у парламенті Гази. Другий тунель, який мені довелося побачити, йшов униз широким коридором - пройшов би цілий віз. Повітря там теж мало, зате є канати, якими перетягують вантажі.

Є й тунелі, якими може пройти автомобіль. У Газі можна побачити нові машини - всі вони прийшли підземними коридорами. За них, як розповідають, платять подвійну ціну. Одне таке авто мені вдалося побачити в центрі Гази: воно потрапила в ДТП, і рух повністю зупинився. Водії, візники осликів і коней, перехожі та діти усієї округи прийшли поспівчувати водієві. «Жаль його. Всі розуміють, що він багатий чоловік, міг би виїхати, але він живе в Газі і разом з усіма ділить труднощі», - говорили спостерігачі.

Дві жінки з колишніх радянських республік, чиї чоловіки живуть в Газі, розповідали, як по тунелях пробиралися до своїх сімей, зневірившись отримати дозвіл на перетин кордону від ізраїльської влади. Тоді тунелів було мало, прохід ними коштував тисячу доларів, а то й більше. Але ні з однієї, ні з іншої не взяли ані копійки. Одна з жінок повзла 700 метрів разом зі своїми дітьми. Розповідає: «З єгипетського боку неможливо відшукати тунель - його не видно. У городі піднімають шматок землі - і кажуть: стрибай. Добре, що я в походи раніше ходила».

Правила землеробства

Майже дві третини жителів Сектора Газа біженці, тобто ті, у кого немає своєї землі. Це означає, що роботи у них теж немає, тому що після війни 2009 року всі місцеві підприємства зруйновані. Тож фермери Хамдулля - просто щасливчики.

Сафату Хамдулля 23 роки. Він студент факультету сільського господарства. Ми стоїмо на його огірковому полі на околиці Бейт-Лахії, де він і його брати працюють по 10-12 годин на день. Сафат показує, де восени посадить полуницю. На горизонті - стіна, що відмежовує Сектор Газа від території «Ізраїлю». За стіною живуть ізраїльтяни. Від поля цієї сім'ї стіна відрізала 500-метрову смугу оранки.

«Бачите, зелена межа поля, а далі - пісок? Це теж наша земля. Але підходити до стіни ближче не можна. Старі та високі дерева наказали зрубати. Можна розводити тільки низькорослі культури. Оливи садити не можна. Сараї наказують прибрати - інакше їх розбомблять», - розповідає Сафат правила землеробства у прикордонній зоні. За сім місяців у них убили сімох сусідів. Два тижні тому бомбили. Кілька днів тому приїхали танки і знищили іригацію. Тиждень тому ізраїльтяни прийшли, забрали у сусіда-фермера коня, яким він орав. Через два дні коня повернули - використовували його, щоб шукати міни.

Сафат каже, що не уявляє, звідки тут можна запустити ракету в бік «Ізраїлю»: «Бачите - вишки, на них камери, вони весь час рухаються, вони реагують автоматично, якщо якесь підозріле ворушіння вночі. У темряві собака пробігає - вони по ній стріляють». Цікавлюся, до якої партії належать вони та їхні родичі. Сафат сміється: «Ми фермери, ми не політики. Ми на землі працюємо».

Лист миру

Про ХАМАС, втім, місцеві жителі говорять тільки хороше, навіть християни. «У нас хороші відносини з мусульманами, ми взаємно вітаємо одні одних у свята», - розповідає отець Андрій, грек-кіпріот, священик місцевої православної церкви. Він приїхав до Гази за чотири місяці до початку блокади. Священик у Москві розмовляв по-російськи, легко переходить на арабську та англійську.

Отець Андрій вказує на копію старовинної грамоти в рамці на стіні: «В 637 році халіф Омар видав цю грамоту нашому патріарху Софронію Другому в Єрусалимі. Це лист миру з християнами». За його словами, в Газі близько 400 православних і 50 католицьких родин.

«А ще у нас є лист від уряду ХАМАС про те, що нам, християнам, потрібне вино для богослужінь, - продовжує отець Андрій. - Вони поважають нашу релігійну традицію. До нас у школу приходив міністр освіти Мухаммад Аскул. Наша школа тримає перше місце з арабської мови. А два роки тому до нас приходив Махмуд аз-Заххар (член політбюро ХАМАС)».

Духовне керівництво отця Андрія знаходиться в Єрусалимі. «Коли ми з митрополитом їздимо до патріарха в Єрусалим, то доводиться через КПП «Ерець» іти два кілометри пішки, - скаржиться він. - У нас і машина з дипломатичними номерами є, і дипломатичні паспорти, але у мене немає прав. А водія-палестинця не пропускають. Та лікар сказав - ходити пішки дуже корисно».

Жодних звісток

Кажуть, дві третини палестинців побували в ізраїльських в'язницях. Назіру Бедауі 62 роки. У 2001 році був арештований його 22-річний син Муса. Його засудили до 25 років, пройшло тільки дев'ять. За цей час не було жодного побачення, передачі і листування заборонені. «Матері вдалося його побачити мигцем, коли сина саджали у фургон після суду. Це все. Я не вчив право, але я вже знаю напам'ять Женевську конвенцію», - говорить Бедауі.

Батько розповідає, що він разом з іншими батьками палестинських в'язнів написали нещодавно відкритого листа солідарності з батьками ізраїльського солдата Гілада Шаліта, викраденого активістами ХАМАС у 2006 році. «Ми вважаємо, що він повинен повернутися. Але де солідарність єврейських батьків з нами? Я чотири рази писав у «Ізраїль» - обміняйте наших синів на Шаліта. Відповіді немає».

За словами Назіра, його мета - дожити до звільнення Муси. Батькові тоді буде 78, синові - 47. Він веде мене до жінки, якій не судилося побачити свого сина. Умм Фарес Баруд 84 роки. Її сина Фареса заарештували в Газі у 1992 році, дали довічний термін. Тепер йому 45. Протягом десяти років їй не дають побачень. Її синові раз на півроку дозволяють подзвонити - десять секунд, і розмова переривається. «Один офіцер сказав мені, що я з ХАМАС, тому побачень не буде. Я була просто літньою заможною дамою, а вони перетворили мене в ХАМАС».

Вона теж починає порівнювати свого сина з Гіладом Шалітом: «У Шаліта все є, у наших синів нічого, і нам не дозволяють їм нічого передати. Шаліта забрали з танка, наших дітей забирають з будинків. Фареса звинуватили в тому, що він робив бомби, але він нічого не робив, він був моїм молодшим сином».

Думки в море

Порт - це вузька смужка дамби у формі літери «г» у центрі міста Гази. Всі портові будівлі і крани були розбомблені ще за Ясіра Арафата. Сюди мала причалити «Флотилія свободи».

Якщо поглянути на місто з дамби, бачиш красиву набережну щасливого міста в променях сонця. Ніяких ознак блокади звідси не розгледіти, як і руйнувань від бомбардувань, недобудованих будинків і людей, що живуть на долар за тиждень. Коли деякі іноземні журналісти передають свої рідкісні репортажі з Гази, вони стають з камерами саме тут - і виходить картинка тихого приморського щастя.

Тут з вудкою стоїть і Самі Іоге, йому 30 років, і в нього немає лівої руки. Він каже, що потрапив під обстріл, коли ловив рибу в півтора кілометрах від берега, хоча палестинським рибалкам дозволено заходити в море на три кілометри. «Зі мною була 12-річна дитина. В ізраїльських новинах нас, мене і дитину, назвали стрільцями-терористами. Але чомусь із палестинського госпіталю Шифа мене перевезли в «Ізраїль», до госпіталю Іхілов, хоча терористів вони не возять», - згадує він. Самі подав до суду на «Ізраїль» - тому що однією рукою рибалити неможливо, «та й ремонт човна обійдеться в $10 000». Відповіді поки що немає.

«Після Осло (угоди 1993 року) можна було ловити рибу за 18 кілометрів, потім - за шість, тепер - за три. На такій відстані риби немає, - продовжує Самі Іоге. – «Ізраїль» це знає. Багато рибалок виходять у море просто попірнати, покатати дітлахів, ось і я приходжу на берег, бо море мене тягне. Я навіть у школі недовчився два роки, щоб піти до університету, - море дуже любив».

За дамбою плеще прибій. На причалах сидять з вудочками сотні рибалок. Риби немає, але це місцева форма психотерапії. «Я не рибу ловлю, - каже один із рибалок, лікар міської лікарні. - Я свої думки в море кидаю».

Надія КЕВОРКОВА

За матеріалами «Іслам.ру»

Посилання на тему:

Християни в Іраку виявилися більшими патріотами, ніж мусульмани (інтерв’ю бере Н. Кеворкова)

Джиммі Картер: Газа має бути відновлена прямо зараз

Чи можуть влаштувати геноцид жертви голокосту?

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.