5 лютого розпочався триденний візит іранського президента М. Ахмадінежада до Єгипту. Формально іранський очільник приїхав для участі у роботі Каірського саміту Організації Ісламського Співробітництва (ОІС), у роботі якої візьмуть участь 26 із 57 країн, що входять до ОІС.
Багато журналістів та оглядачів встигли назвати візит іранського президента "історичним". Дійсно, це перша поїздка іранського керівника такого рівня до Єгипту з лютого 1978 р. - тобто часу перемоги ісламської революції в Ірані. Більше 30 років Єгипет та Іран не мали дипломатичних відносин. Приводом для цього стали підписання єгипетським президентом А. Садатом Кемп-Девідської угоди та надання політичного притулку колишньому шаху - М. Реза Пехлеві.
Однак після повалення режиму Х. Мубарака внаслідок революції 25 січня 2011 р. та приходу до влади президента-ісламіста М. Мурсі, відносини між обома країнами значно потеплішали.
У минулому році єгипетський президент відвідав Ісламську Республіку Іран для участі у роботі 16-ої конференції Руху неприєднання. Однак, цей візит не призвів до якісних змін у відносинах між країнами. Їх розділяли дуже серйозні розходження, часто дуже серйозні з приводу найбільш злободенних проблем Близького Сходу - позиція із сирійського питання, оцінка наслідків впливу Ірану на арабські країни тощо. Там, у Тегерані, М.Мурсі висунув ідею щодо створення "мусульманської четвірки" у складі Єгипту, Туреччини, Саудівської Аравії та Ірану. ЇЇ головним завданням мали б стати пошуки формату розв`язання сирійської проблеми. Однак, Саудівська Аравія, внаслідок свого гострого несприйняття існуючого в Ірані режиму та його зовнішньої політики, фактично торпедувала цю ініціативу.
Які ж цілі ставили перед собою Іран та Єгипет, виходячи на новий рівень взаємовідносин? Чому саме сьогодні відбувся візит іранського президента до Єгипту? Чи є певні межі у їхньому зближенні?
Нинішня активізація відносин Ірану та Єгипту цілком відповідає логіці політичної тактики їхнього керівництва. На сьогодні офіційний Тегеран перебуває у надзвичайно скрутному становищі - він, фактично, опинився в ізоляції. Відверто ворожими є відносини Ірану із арабськими монархіями Затоки, насамперед, із Саудівською Аравією, яка розглядає нинішній іранський режим як свого ворога. Доживає останні часи агонізуючий режим сирійського диктатора Б. Асада, який є на сьогодні чи не єдиним союзником Ірану. Відійшов від Іранського впливу ХАМАС. Залишається велика ймовірність того, що Ізраїль, скориставшись послабленням міжнародних позицій Ірану, його скрутним внутрішнім становищем, завдасть у цьому році повітряного удару по Ірану з тим, щоб, принаймі, загальмувати просування режиму аятолли до ядерної бомби.
І у такій ситуації керівництво Ірану вирішило вийти на новий рівень розвитку відносин із Єгиптом. При цьому враховувались такі чинники як висування цієї країни на роль фактичного лідера "Арабської весни", великий авторитет нинішнього єгипетського президента М. Мурсі.
Чому ж Єгипет та його нинішнє керівництво також, у свою чергу, зробили крок назустріч Ірану? На нашу думку, головну причину такого рішення нинішнього Каіру слід шукати у внутрішніх проблемах країни. Насамперед, йдеться про нещодавній сплеск заворушень та насильства, організованих тими силами, які нібито були невдоволеними прийняттям ісламської конституції. Головною метою заколотників було скинення з посади президента Єгипту М. Мурсі, або, у крайньому випадку, його значне послаблення та дискредитація. Особливістю цієї нечуваної за розмахом атаки на владу було те, що вона організовувалась та фінансувалась за допомогою деяких аравійських монархій. Чому? А справа у тому, що в цих країнах панівні кола панічно бояться приходу до них "арабської весни", появи своїх власних організацій "Братів-мусульман". Тож вони обрали шлях скинення нинішнього єгипетського президента, представника Партії свободи і справедливості, політичного діяча, який швидко перетворився на одного з найвпливовіших в Арабському світі. За таким президентом Єгипет став джерелом натхнення для мільйонів арабів в інших країнах. Отже, його краще скинути й поставити на його місце іншого, більш керованого й не такого самостійного.
В Єгипті це прекрасно зрозуміли і дали свою відповідь деяким "заливникам". Зближення Каіру з Тегераном до певної межі мало продемонструвати, що М. Мурсі також може "пограти на нервах" у деяких очільників із аравійських монархів та створити їм деякі неприємні моменти. Це був сигнал для них - залиште М. Мурсі та Партію справедливості і розвитку у спокої.
Також зазначений крок єгипетського президента і його уряда предзначався і для власних радикалів-салафітів, які постійно звинувачують Мурсі у проамериканських настроях. Відтак, Каір може пред’явити салафітам «дружбу» з Іраном, головним ворогом США.
Звичайно, потрібно вказати, що Мурсі прекрасно дає собі раду, наскільки близько він може піти на зустріч Тегерану. По-перше, він не може предстати перед США та Європою у якості близького друга іранського режиму. Єгипту вкрай потрібні західні кредити й інвестиції та війскова допомога. Не виключено, що у березні цього року М. Мурсі може відвідати США з офіційним візитом з тим, щоб зміцнити свої зв’язки із Обамою та зняти ті певні непорозуміння та недовіру до нього з боку нинішньої американської адміністрації.
По-друге, Єгипет все таки тісно прив`язаний до аравійских монархів, які надають йому велику допомогу фінансовими кредитами та запропонували ще у 2011 році вступити до арабських держав Затоки. Аналітики звернули увагу на слова єгипетського міністра закордонних справ А. Камаля, що «відносини Єгипту з Іраном ніколи не розвиватимуться за рахунок країн Затоки. Таким чином, Єгипет має свій ліміт на межу зближення з Іраном.
Тепер відзначимо, які ж позитивні моменти виявились під час ірано-єгипетських перемовин та діалогу.
По-перше, це сирійська проблема. Обидві сторони зафіксували, що обговорювали «шляхи розв’язання кризи та закінчення сирійського кровопролиття без військового втручання».
Це означає фактично запрошення офіційному Тегерану приєднатися до пошуків моделі нової Сирії без Б. Асада, але з урахуванням іранських інтересів та впливу.
Дуже важливим, на наш погляд, були кроки, спрямовані на пошуки шляхів пом`ягшення нинішнього сунітсько-шиїтського протистояння та ворожнечі. Іранський президент відвідав провідний сунітський релігійний заклад, який має тисячолітню історію — мечеть та релігійний університет Аль-Азхар, де зустрівся з імамом шейхом Ахмад аль-Таїбом. Шейх звернувся до іранського президента із проханням не втручатися у справи арабських країн, у тому числі Єгипет та Бахрейн, не допускати дискримінації суннітів у самому Ірані, більшість населення якого шиїти. Шейх також зазначив, що незважаючи на існуючі розбіжності, сунітам та шиїтам потрібно рухатись до подолання розбіжностей на шляху до їхньої єдності. М. Ахмадінеджад запросив муфтія Аль-Азхару відвідати Іран з дружнім візитом та зустрітися із впливовими релігійними мислителями.
В цілому, підводячи підсумки візиту іранського президента до Єгипту, можна погодитись із висновками оглядача «Аль-Джазіри» Р. Рагі про те, що хоча візит був важливим, було важко очікувати значного покращення відносин, - заявила вона. – Запам`ятаються декілька ключових моментів у їхніх відносинах, що заважають їхньому повному відновленню, і не в останню чергу іранська підтримка нинішньої сирійської влади».
Спеціально для «Іслам в Україні»
В'ячеслав ШВЕД,
провідний науковий співробітник відділу Азії і Африки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, віце-президент Всеукраїнської громадської організації «Український центр ісламознавства»
