Під час V Міжнародної молодіжної літньої ісламознавчої школи, робота якої тривала впродовж тижня в Національному університеті «Острозька академія», свої змістовні доповіді представило чимало як вже знаних науковців, так і їхніх колег, що лише розпочинають свій шлях у науці.

Серед них і виступ доктора філософії в галузі міжнародних відносин, доцента кафедри арабістики МАУП Олександри Олійник. Вчена розглядала феномен появи Ісламу на території сучасної Боснії і Герцеговини в історичному контексті, а також розкривала роль цієї релігії як ключового фактору формування національної ідентичності слов’ян-мусульман. Не залишився поза межами доповіді і сучасний стан Ісламу в цій державі.

Наводимо фрагменти виступу (повний текст якого буде оприлюднено в черговому номері альманаху «Аль-Калям») з деякими скороченнями:

Загадкова і мало знайома балканська країна Боснія і Герцеговина, що з’явилася на політичній карті Європи відносно недавно (у 1992 році), представляє для нас особливий інтерес, оскільки подібно до України поєднує в собі тюркські і слов’янські, ісламські і християнські начала.

Колишня республіка соціалістичної Югославії, а нині самостійна держава Федерація Боснії і Герцеговини є другою європейською державою після Албанії, де значна частина місцевого населення (половина і більше) традиційно сповідує Іслам, і єдиною у світі, в якій однією із титульних національних груп є слов’яни-мусульмани. Масове прийняття Ісламу місцевим населенням є одним із найважливіших явищ в історії Боснії і Герцеговини, що призвело до створення певної боснійської мусульманської ідентичності і до профілізації нації боснійців.

Кілька поколінь істориків намагалися пояснити причини навернення. Мусульманські письменники поширення Ісламу вміщували в ідилічні рамки стабільності, процвітання, гуманності і довговічності Оттоманського правління. Згідно з цією точкою зору, прийняття Ісламу здійснювалося без будь-якого тиску, з акцентом на соціальну і релігійну свідомість громад і представлялося як благословення і благодать для тих, хто йде правильним шляхом. Проте деякі християнські автори мають іншу точку зору.

Іслам почав поширюватися у Боснії ще до ії остаточного потрапляння під вплив Османської імперії, вплив якого посилився під час правління султанів Мехмеда I (1413–1421 рр.), Селіма I (1512–1520 рр.), Сулеймана Пишного (1520–1566 рр.), тобто в ті часи, коли Османська імперія була на вершині свого розквіту.

Існує розхоже твердження, що нібито балканські народи приймали Іслам винятково під тиском турецької влади з метою звільнитися, наприклад, від сплати податку — джизьї, який стягувався з усіх немусульманських народів Блискучої Порти. Однак такий підхід до кінця не пояснює того, чому все-таки народами, де був прийнятий Іслам, він був збережений навіть після падіння останнього мусульманського халіфату. Очевидно, що адаптації до Ісламу сприяли і деякі місцеві особливості народної духовної культури.

Однією з імовірних причини масового навернення в Іслам у середньовічній Боснії було те, що поширені на той час адепти богомильства зазнавали надзвичайних утисків і гонінь з боку боснійського короля та духовенства. Це змусило їх шукати захисту в Османів. У своїй вірі вони мали дуже багато точок перетину з Ісламом. Як от, наприклад, відкидали поклоніння Марії, інститут хрещення і всіх видів духовенства. Вони вважали ідолопоклонством ікони, статуї і зображення святих, а також мощі. Їх храми були скромними і простими. Вони не сприймали церковні дзвони. Подібно до мусульман вірили, що Ісус не був розіп’ятий особисто. Уникали алкоголю і прагнули до певного аскетизму, молилися п’ять разів на день. Часто опускались на коліна для висловлення подяки Богу. Тому можемо стверджувати, що ідеї Ісламу були для них досить органічними.

В період між створенням Боснійського (1463 р.) і Біхачського Санджаків (1592) пройшло 129 років. Населення Боснії поступово переходило в Іслам. Навернення прискорювався і в Герцеговині. Збереглися записи ченців від 1509, які показують, що багато православних християн охоче прийняли Іслам, на що вплинули погана церковна організація, велика кількість богомилів і криптобогомилів в цій області, а також вплив міст в інших частинах Боснії.

Чим же ще можна було пояснити таке масове навернення населення в Іслам?

Прийняття Ісламу забезпечувало кращий статус у суспільстві, були відкриті можливості для просування та освіти. Велика кількість боснійців обійняла керівні посади в Оттоманській адміністрації, армії тощо. Яскравим прикладом є Мехмед-паша Соколович.

Всі серйозні дослідники цього явища відкинули теорію насильницького навернення боснійського населення в Іслам. У сучасній історіографії, в результаті досліджень первинних документальних джерел, склалася думка про те, що перехід в Іслам був складним, ненасильницьким і тривалим, обумовленим цілою низкою причин. Так само відкидається і теорія переходу дворянства в Іслам тільки з метою збереження власності.

Мусульманська більшість формувалася протягом більше ніж 150 років (до першої половини XVII століття). Без сумніву, коріння масового навернення в Іслам в Боснії слід шукати в конкретній релігійній ситуації до османського періоду.

Так склалося, що боснійські слов’яни-мусульмани аж до початку 1990-х років не мали власної повноцінної державності. Відразу після Першої світової війни і падіння Австрійської імперії мусульмани-босняки опинилися у складі Королівства Сербів, Хорватів і Словенців під суворим пресингом великосербського націоналізму.

Майже півстоліття комуністичного панування призвели до значної секуляризації мусульманського населення Боснії і Герцеговини. Близько 10% населення перед війною 1990-х років вважали себе атеїстами, агностиками або «деїстами». Більшість же мусульман обмежували релігійну практику ходінням у мечеть у великі свята, а також виконанням таких обрядів як обрізання та ім’янаречення немовлят, весілля і похорони.

У нинішній незалежній Боснії-Герцеговині мусульмани становлять, за різними оцінками, від 58% (дані UNDP за 2002 рік) до 40% (дані ЦРУ) всього населення країни, що нараховує 4,5 млн осіб.

Боснія і Герцеговина є світською державою без державної релігії. Держава визначила свої відносини з церквами і релігійними організаціями у «Законі про свободу релігії і правовий статус церков і релігійних організацій в Боснії і Герцеговині», який був прийнятий в 2004 р. Закон передбачає свободу віросповідання, затверджує правовий статус церков і релігійних громад і встановлює відносини між державою і релігійними громадами. У 2006 році католицька церква, а в 2008 році і Сербська православна церква підписали базові угоди з державою, в той час як ісламські спільноти Боснії і Герцеговини тільки готуються підписати аналогічну угоду.

Основною мусульманською організацією в країні є Ісламська спільнота Боснії і Герцеговини (ICБГ, Islamska zajednica u Bosni i Hercegovini, Zelenih beretki, англ. Islamic Community in Bosnia and Herzegovina; www.rijaset.ba). Вона є незалежною в регулюванні своєї діяльності (ритуали, ісламська освіта, розподіл ісламських пожертвувань, видавнича діяльність, благодійність і т. д.), може керувати своїм майном і фінансується в основному через членські внески, закят та ін.

Крім ICBH існують також порівняно невеликі місіонерські, культурні, наукові, студентські, жіночі організації тощо. Найбільшою благодійною організацією є Мусульманське благодійне товариство «Мерхамет» (Muslimansko dobrotvorno drustvo «Merhamet», англ. Muslim Charitable Society «Merhamet»), створене ще в 1913 році. Можна виділити також дві жіночі організації: Жіночий освітній центр «Нахла» (Zenski edukacioni centar «Nahla»; www.nahla.ba) і Жіноча освітня організація «Kewser» (Zenska edukaciona organizacija «Kewser»; www.kewser-zehra.com. ba).

Більшість мусульман-боснійців суніти. Історично у країні відігравали велику роль суфійські тарікати. Існує також шиїтська громада і братство бекташійців, яке у вченні і практиці далеко відійшло від традиційного Ісламу. У країні сім місцевих муфтіятів. Верховний муфтій — доктор Мустафа Церич.

Звичайно, Іслам для боснійців — це насамперед критерій їхньої національної ідентичності. Адже по суті такі народи колишньої Югославії як серби, хорвати й боснійці відрізняються між собою лише віросповіданням: православним, католицьким і мусульманським відповідно. Так драматично склалося, що в основі війни 1992–1995 рр. був саме релігійний фактор. Результати цієї трагедії — геноцид 8 тис. мусульман у Сребрениці, руйнування мечетей Фархадіє та Арнаудіє у Баня-Луці, занесених у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — ще довго залишатимуться відкритою раною у пам’яті мусульман Боснії і всього світу. Але саме ця війна водночас і викликала значний сплеск інтересу до Ісламу у країні, передусім серед молоді. І сьогодні помітна тенденція до поглиблення цього інтересу.

Чимало аналітиків вважає, що Боснія і Герцеговина та спосіб збереження традиції і розбудова сучасного демократичного суспільства в ній можуть стати певним зразком для інших держав із значною ісламською більшістю, зокрема балканських, які прагнуть інтегруватися до ЄС, як Албанія, Косово, Македонія та Туреччина.