Кримський татарин Рустем Меметов — учасник битви за Москву, Сталінградської битви та звільнення Білорусії. Його дитинство і юність пройшли в рідному Криму, в Бахчисараї, а молодість — на фронтах війни, звідки йому довелося повернутися на чужину.

На фронт він пішов 20-річним хлопцем. Двічі отримував важкі поранення, через що в 44-му був комісований гарнізонної комісією. Ветеран зізнається, що навіть пройшовши депортацію, він не зміг змиритися з «болем втрати друзів і бойових товаришів, яка до цих пір не згасла в серці». Однак не тільки сумними подіями запам’яталася фронтове життя, каже Рустем-аг’а.

Ветеран, що пережив загибель друзів на війні і смерть близьких до депортації, не любить згадувати про погане. Каже: «Під час Сталінградської битви вибивали німців з окупованого села на фронті. Так от, прийшли ми в якийсь будинок, шикарний такий. А там столи накриті. Чого там тільки не було — і випивка, і їжа. Але я сказав сержантові, нічого не їси — це може бути отруєним. А він мені відповідає — я вже все встиг спробувати. Відмінно, смачно дуже», — сміючись розповідає ветеран.

Сьогодні Рустемові Меметову — 93. Проте ніхто не дає йому цього віку — він як і раніше сповнений сил і енергії, а ще у нього чудова пам’ять. Секрет його довголіття простий: «Читайте намаз п’ять разів на день, вірте в Бога і пам’ятайте, що рух — це життя».

Зовсім недавно за порадою рідних і друзів Рустем- аг’а написав книгу, яку назвав «Нелегкий шлях довжиною в життя». Це збірка спогадів людини з цікавою долею, повної повчальних історій для майбутніх поколінь — це шлях завдовжки в дев’яносто років. Одна з найбільш зворушливих розповідей оповідає про депортацію, яка була здійснена в той момент, коли Рустем і його двоє рідних братів воювали на фронті. «А в цей час моїх батька й матір депортували з Бахчисарая, де я колись народився, в далекий Узбекистан, як зрадників і пособників окупантів», — говорить ветеран і на його очі навертаються сльози.

Щорічно в будинку гостинного і щедрого Рустема Меметова збираються друзі і близькі йому люди, щоб послухати історії воєнних років з вуст безпосереднього учасника тих далеких подій. Про одне жалкує ветеран, що про таких як він, «держава згадує лише напередодні свят».

Мирослава Канарська
Крим. Реаліі