5 вересня в Україні стартувала виборна кампанія до місцевих рад. Про майбутні вибори і про ситуацію навколо Криму наш кореспондент поспілкувався з головним редактором видання «Українська правда», фундатором ініціативи Крим SOS Севгіль Мусаєвою-Боровик.

Згідно з новим законом про місцеві вибори представництво однієї статі в списках кандидатів не повинно перевищувати 30%. Якщо перевести людською мовою, це означає, що в радах жінок буде мінімум 30%.

— Це дуже добре, хоча я і не є прихильником квотного принципу в чистому вигляді. Вважаю, що це має стимулювати. Можливо, цей закон зможе пробудити у багатьох українських жінок лідерські якості, і вони проявлять себе в політиці. Я думаю, що «Українська правда» буде писати про жінок, які підуть до місцевих рад.

Ви не боїтеся, що потім у місцевих радах буде 30% чиїхось секретарок?

— Сподіваюсь, що ні. Є багато гідних жінок. Їх представництво в місцевих радах може поліпшити ситуацію хоча б тому, що жінки дуже відповідальні і, мені здається, жінку-корупціонера значно складніше знайти, ніж корупціонера чоловіка. Жінка — це і відповідальність за дітей і трохи інша система цінностей.

У новому законі про вибори до місцевих рад є стаття 3, згідно з якою право голосу мають тільки особи, що проживають на території виборчого округу. Одним словом, майже 1, 5 млн переселенців проголосувати не зможуть.

— Ми позбавляємо права вибору переселенців, і це велика проблема. Громадські організації, в числі яких Схід SOS, Крим SOS і Громадянська мережа «Опора», зараз домагаються того, щоб був зареєстрований законопроект, який дасть право переселенцям голосувати на території їх нинішнього проживання. Тому що ми всі громадяни України, до того ж переселенці знаходяться у важкій ситуації і повинні мати право голосу, незважаючи на те, що їхній будинок перебуває під контролем або Росії, або ЛНР чи ДНР.

Там ще є стаття 10, про те, що висуватися можуть тільки ті, у кого є право голосу, тобто закон знову дискримінує переселенців?

— Так, замкнуте коло виходить. Я вважаю, що держава повинна піти назустріч цим людям. До речі, 1 вересня Київський апеляційний адміністративний суд скасував пункт 1 Постанови Національного банку України № 699, згідно з яким кримчани були визнані нерезидентами (хоча це потрібно було робити набагато раніше). Це та постанова, яка вносила дисонанс в усвідомлення людьми, що їхня країна з ними.

Якщо вже заговорили про Крим, що вас зараз турбує найбільше в ситуації, пов’язаній з півостровом?

— Я ще раз хотіла б підняти питання про контрабанду на пропускних пунктах. Це велика проблема. Люди, які виїжджають з Криму, розповідають мені, що російські прикордонники у них гроші не беруть, а українські беруть. Це свинство і військовий злочин. Ми зможемо повернути територію, але не зможемо повернути людей після такого. Тому дуже важливо чути і відчувати тих, які там.

До речі, доводилося читати, що українське продовольство завозять на півострів, перефасовують і відправляють до Росії.

— Так, такі випадки зафіксовані. Так склалося, що українські продукти вважаються кращими за якістю, ніж російські. Мої родичі, приїжджаючи до Києва, намагаються купувати місцеві товари. Всі російські продукти, що продаються в Криму, неякісні. Тому частина українських продуктів йде транзитом. Щоб українські продукти купити в Криму, люди приїжджають з Тамані, Кубані.

Ви разом з Тамілою Ташевою та Алімом Алієвим організували Крим SOS. Який спогад найяскравіший за час роботи організації?

— Питання Криму для мене дуже болюче. Я добре пам’ятаю, як почалася анексія. У лютому 2014 року під час протестів під будівлею Верховної Ради Криму мені вперше стало страшно. Я добре пам’ятаю ранок 27 лютого, коли побачила, що біля будівлі ВР Криму стоять озброєні люди. Ми зідзвонилися з Тамілою та Алімом і вирішили щось робити. Ніхто не розумів, що відбувається. Ми створили групу в Фейсбуці і почали відписувати новини про те, що там коїться. Але швидко зрозуміли, що однією інформацією ми не обмежимося. 1 березня ми відкрили гарячу лінію. Першим переселенцем, який до нас звернувся в пошуках житла, був кримськотатарський художник Рустем Скібін. Це була точка відліку появи кримських мігрантів.

Історія про Крим — це історія взаємодопомоги, людських якостей, людської породи. Коли Крим SOS оголосив, що шукає житло для переселенців, в перший же день на нашу електронну адресу прийшло 600 листів. Це було дуже зворушливо, коли люди писали, що вони живуть вчотирьох з котом у двокімнатній квартирі, але готові взяти двох осіб. Люди були готові на жертви, незручності, щоб допомогти іншим людям. Що може бути краще цього?

Спасибі за інтерв’ю! Великих Вам успіхів!