Толерантність - суперечливе поняття. У всіх загальнолюдських цінностей і принципів існує порядок за пріоритетністю. Цінності та принципи також мають взаємозв'язок, за яким одні не можуть існувати без інших. Мені здається, не може стояти питання про толерантне ставлення одних людей до інших, якщо між ними не панує така важлива, і першорядна цінність, як справедливість. Іслам побудував свою теорію толерантності на твердій основі справедливості до всіх, без виключень.
У Корані сказано: «Воістину, Аллах велить чинити справедливість, добрі дії і обдаровувати родичів. Він забороняє непристойні і осудливі дії та беззаконня. Він наставляє вас, - може, ви приймете пораду» (Коран, 16:90). Але в Ісламі є і більш високий рівень міжлюдських відносин, до яких повинен прагнути кожен мусульманин. У Корані сказано «... хто стримує гнів, пробачає людям. Воістину, Аллах любить тих, хто чинить добро!» (Коран, 3:134). Іслам виховує в мусульманах принципові цінності і формує особистості, які керуються цими принципами. Справедливість, великодушність, поблажливість, терпіння, прощення і прагнення відповісти добром навіть на зло - це ті якості, які були притаманні пророкові Мухаммаду (мир йому і благословення), і в ньому для мусульман ідеал і приклад для наслідування на всі часи. «Був для вас в посланці Аллаха найкращий приклад» (Коран, 33:21).
Ці якості мають стати не просто гаслами на майданах, теоретичними постановками або богословськими проповідями. Ці принципи мають стати напрямом думок, навіть на підсвідомому рівні, чого неможливо досягти через читання статей, адміністративні рішення або юридичний закон. Тут, ми підходимо до основної проблеми. Що може бути базою для виховання або формування в людині тієї чи іншої риси, принципу чи цінності? Цією основою може стати світогляд або ідеологія. Іслам не бачить можливості виховати у людини такі чесноти як доброта, справедливість, великодушність або терпіння без формування правильного переконання, віри і уявлення про життя, Всесвіт і людину. Що стосується міжетнічних відносин, правильніше буде розпочати з того, що в Ісламі є прямі вказівки мусульманам не обмежувати проявів справедливості, великодушності, терпіння і милосердя тільки мусульманською громадою, але поширювати на всіх без винятку, навіть на тварин. І цим Іслам відрізняється від багатьох інших релігій. Але, що цікаво, в Корані або Сунні пророка Мухаммада (мир йому і благословення), є не тільки загальні вимоги і заклики бути милосердними, справедливими, щедрими чи добрими до всіх. Іноді пророк Мухаммад (мир йому і благословення) навіть виділяв деякі немусульманські народи і вимагав ставитися до них з добром, терпінням і великодушністю. Так неодноразово згадувалися немусульмани, що живуть під заступництвом мусульман. Християни-копти, християни Наджрана або Сирії згадувалися їм із закликом ставиться до них з добром. І навіть під час війни пророк Мухаммад (мир йому і благословення) вчив, що жінки, діти, люди похилого віку, священики або селяни не можуть бути вбиті, якщо вони не беруть участь у війні. У Корані люди Писання, іудеї і християни, зайняли особливе місце серед немусульман.
Також Коран встановив закони, що регулюють відносини мусульман з немусульманам взагалі і з людьми Писання зокрема, що вигідно відрізняє Ісламський підхід. Іслам не залишив мусульман самим вирішувати, як їм бути і як ставиться до іновірців. Адже люди виявляють слабкість і помиляються, залежні від багатьох чинників. Коран дав чимало чітких вказівок на те, як будувати відносини з немусульманами у суспільному житті, особистому житті, економіці, політиці та соціальній сфері.
Розглядаючи питання про толерантність, хочу сказати, що воно не до кінця зрозуміле, бо багато хто говорить про толерантність, але досі немає єдиного визначення цієї цінності. Все-таки я спробую на деяких прикладах показати, як в Ісламі розуміється цей принцип, і яке його значення.
Перш ніж говорити про толерантність і терпимість в Корані, скажемо, що толерантність і терпимість в Ісламі може в деяких моментах бути схожою з поняттям толерантності і терпимості, про які говорять сучасні мислителі чи філософи немусульмани. Але також багато в чому вони можуть розходитися. Толерантність в Ісламі - не означає не вірити ні у що, як говорили деякі ідеологи західної толерантності. Толерантність в Ісламі не означає терпимості до гріха, аморальності або образи релігійних почуттів. У законах ісламського шаріату, які діють в ісламській державі, наприклад, існує покарання за вживання алкоголю мусульманином або перелюб, наркоманію або гомосексуалізм. Звичайно, ці явища несуть у собі загрозу особистості, родині, суспільству і державі, тому в цих випадках Іслам не займає позиції «толерантного мовчання». З іншого боку, Іслам визнає право людини обирати і вільно мислити, якщо в цьому немає загрози релігії, суспільству чи країні. Тому християни, іудеї та інші конфесії жили і вільно сповідували свою віру в ісламському світі тисячі років. Але зрада своїй релігії, народу і країні, якщо це несе загрозу, карається. З іншого боку, коли в цьому немає загрози, людина не карається. Тому жінки чи діти, що відступили від віри, не несуть покарання.
Толерантність до людей, які сповідують інші релігії, не означає визнання цих релігій істинними або рівними Ісламу. Але толерантність і повага до вибору людини та її думки визнаються Ісламом і вимагаються від мусульман.
Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) ніс той же заклик, що і Ной, Авраам, Мойсей і Ісус, мир їм усім. Це загальнолюдська справедливість, рівність і братерство. Як не парадоксально це звучить, але глибока віра в істинність релігії Одного Бога, на нашу думку - джерело, з якого мусульмани багато століть черпали дух віротерпимості, миролюбності і великодушності. І хай не обманеться читач стереотипами, створеними в період релігійного фанатизму і неуцтва, через який пройшла Європа і мусульманські країни. Нехай не обманеться деякими історичними фактами, які подаються у книгах з історії вибірково, або вирваними з контексту історичного ланцюжка подій, причин та обставин.
Пророк Мухаммад закликав до тієї релігії, яка бере свій початок у понятті світу. Адже світ з Богом - це початок світу з Його творіннями. Повага до Творця і любов до Нього повинна виявлятися у повазі і любові до Його творінь. Коран говорить: «Відповідай тим, що краще» (Коран, 23:96).
Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) не просто створив ісламську державу, він створив нову цивілізацію, в якій тисячі років проповідували справедливість, рівність і братерство. І ці слова не були показухою або брехливими гаслами, як не були вони й словами, за якими криється інший зміст. Звичайно, кожен може зрозуміти ці слова по-своєму, перекручено або з часткою інтерпретації.
Але Іслам дійсно вчить тому, що всі люди рівні і всі між собою брати. Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) на основі ісламських принципів будував нове суспільство, в якому на людину дивилися не як на представника білих або чорношкірих, бідних чи багатих, знатного роду або безродного. Ці відмінності Іслам відкинув і відродив єдиний правильний критерій. Цей критерій виражений у наступному аяті. «О люди! Воістину, Ми створили вас чоловіками і жінками, зробили вас народами і племенами, щоб ви знали одне одного, бо той серед вас, кого найбільше поважає Аллах - найбільш благочестивий. Воістину, Аллах - знає, відає» (Коран, 49:13).
Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) повернув всіх людей до ПОЧАТКУ, про який забули люди: «Ви всі від Адама, а Адам із землі», - ці слова стали правилом, яким керувалися і прості мусульмани, і богослови, і правителі ісламського халіфату . Чи були порушення? Так, були. Але це - людський фактор.
Національна толерантність в Корані
«О люди! Воістину, Ми створили вас чоловіками і жінками, зробили вас народами і племенами, щоб ви знали одне одного, бо той серед вас, кого найбільше поважає Аллах - найбільш благочестивий. Воістину, Аллах - знає, відає» (Коран, 49:13).
Аллах каже, що розбіжності в релігії, світогляді та ідеології природні для людини і людства в цілому.
«А якби Аллах бажав, то зробив би вас єдиною громадою, але Він вводить в Свою милість кого забажає, а несправедливі - немає у них захисника» (Коран, 42:8).
Тому Господь наказує мусульманам виявляти терпимість по відношенню до невіруючих як до людей з такими ж правами, але при цьому зобов'язує всіляко боротися з їх невір'ям і помилками.
Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) сказав: «Не з нас той, хто закликав до національного фанатизму. Не з нас той, хто воював заради національного фанатизму. Не з нас той, хто помер заради національного фанатизму» (Муслім, Абу Дауд, Ібн Маджа).
Що мається на увазі тут під національним фанатизмом? Це те, що за часів джахілії називалося в арабів «асабія». Найкращим тлумаченням буде доісламське арабське прислів'я: «Підтримай свого брата, коли він скривджений і коли він кривдник». Іслам, навпаки, встановив: «І допомагайте один одному в побожності та богобоязливості, але не допомагайте в гріху і посяганні» (Коран, 5:2).
Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) вчив, що про людину слід судити з її справ: «Чиї справи були слабкі, не збільшить їх цінності його родовід» (Ахмад бін Ханбал, Абу Дауд, Ат Тирмізі, Ібн Мадж).
Одного разу він сказав своїй дочці: «О Фатімо, дочко Мухамеда, чини хороші справи, адже я не допоможу тобі ні в чому, коли ти стоятимеш перед Аллахом» (АльБухарі, Муслім).
Багато недругів Пророка (мир йому і благословення) були його близькими родичами, що мали родовід курайшитів і хашимітів, але в історії вони назавжди залишаться ворогами Ісламу. Наприклад, в Корані проклятий Абу Ляхаб - дядько Посланника. І в той же час мусульмани всього світу люблять чорношкірого ефіопського раба Біляля - першого муедзина, а візантієць Сухайб Румі, перс Салман і єврей Ібн Салям є прикладами для наслідування і героями Ісламу.
Толерантність у сфері культури
«Якби побажав твій Господь, то Він зробив би людей єдиним народом. Проте вони не припиняють суперечностей, крім тих, над ким змилувався твій Господь. Він створив їх для цього» (Коран, 11:118-119).
«Але [різні] групи з них впали в протиріччя. Горе ж тим, котрі були несправедливі, від покарання Болісного дня!» (Коран, 43:65).
Історія і факти доводять, що Іслам не знищував культури, проводячи політику асиміляції, але збагачувався ними, якщо їхні культурні особливості не суперечили його основам. Але навіть якщо такі і знаходилися, Іслам не прагнув негайно викорінити їх, але поступово виводив їх з життя нових мусульман, замінюючи ісламськими традиціями. Про це сьогодні свідчить одночасна єдність і різноманітність культури мусульманських народів на різних континентах Землі.
Іслам поширився у Північній та Центральній Африці, Іспанії, на Балканах, на Близькому Сході, в Індії і Південно-Східній Азії - в Малайзії і на островах Індонезії. Іслам - релігія арабських, тюркських, кавказьких, берберських, різних африканських, індійських, малайських, слов'янських та інших народів.
Що ми можемо сказати про минулі півтори тисячі років? Можемо сказати, що Іслам зберіг культурні та етнічні особливості всіх цих народів. Якщо навіть від самих мусульман Іслам не вимагає відмовитися від національної культури, тим паче, такого не було і не буде по відношенню до немусульман. З іншого боку, ми розраховуємо на відповідне ставлення і до себе. Щире бажання жити в мирі і повазі має бути взаємним. В іншому випадку кожна сторона має повне право на самозахист. І це закон буття.
«Боріться на шляху Аллаха з тими, хто бореться проти вас, але не переступайте межу дозволеного. Воістину, Аллах не любить злочинців! » (Коран, 2:190).
Релігійна терпимість
Іслам навчає об'єктивності, чесності, щирості. Тільки глибока віра мусульман здатна відродити ісламську цивілізацію, в якій колись проповідували терпимість і справедливість. З людьми Писання нас об'єднує віра в Єдиного Бога і віра в одних посланців і пророків, не дивлячись на спотворення, що наклали свій слід на доктрини цих релігій: «Ми не робимо розходження між Його посланцями» (Коран, 2:285).
Тут не мається на увазі релігійна толерантність - мова йде про терпимість. У Аллаха одна істинна релігія, і релігії не можуть бути рівними за визначенням: «Воістину, релігією Аллаха є Іслам. І розійшлися ті, кому було даровано Писання, тільки після того, як прийшло до них знання, по злобі між собою. А якщо хто не увірував в знамення Аллаха, то Аллах швидкий в розрахунку!» (Коран, 3:19). З безлічі релігій істинною може бути тільки одна. А думка, що різні релігії - різні шляхи до Бога, не більше ніж спроба штучно позбавити існуючі розбіжності між релігіями усілякого сенсу або спроба уникнути конфлікту, взагалі. Але конфлікти виникають не між релігіями, вони відбуваються між політичними силами, що їх сповідують.
Звичайно, релігійні суперечки не повинні виходити за рамки дискусій і обговорень. Інша справа, якщо релігійне вчення наказує знищення невірних, - тоді це може бути причиною конфлікту. В Ісламі, в свою чергу, немає заклику вбивати іновірців і фізично знищувати невірних. А бій з правителем і його армією ми не вважаємо війною з невіруючими хоча б тому, що воювати дозволяється тільки з озброєними ворогами, - це війна проти гнобителів і ворогів Ісламу, що напали на мусульман, а не проти народу іновірців.
Всевишній Аллах говорить, звертаючись до свого Посланця: «І якби побажав Твій Господь, увірували би всі хто на землі до єдиного, невже ти будеш примушувати людей стати віруючими» (Коран, 10:99).
В іншому аяті чітко вказаний сам принцип: «Немає примусу в релігії» (Коран, 2:256).
І цей принцип дійсний з часів Нуха (Ноя), вчителя всіх посланців: «Він сказав: «О мій народе! А що, як я спираюся на доказ від мого Господа, і Він дав мені милість від Себе, що неосяжна вашими поглядами? Невже ви вважаєте, що ми стали би змушувати вас до неї, не дивлячись на те, що вона вам ненависна?» (Коран, 11:28).
Також нічого не варта в очах Аллаха віра тих, хто приходив до неї тільки під час бід і нещасть, що були послані Всевишнім: «Коли людину вражає будь-яка біда, вона звертається до свого Господа, звертаючись до Нього [після забуття Його]. Потім, коли Він обдарує її милістю від Себе, людина забуває того, до кого зверталася [за допомогою] колись, і поклоняється поряд з Аллахом іншим богам, щоб збити зі шляху [людей]» (Коран, 39:8).
Повторимося і нагадаємо, що Коран констатує і підтверджує факт співіснування різних цивілізацій, релігій, народів і культур і не закликає до їх знищення. Іслам вимагає ставитися до них з терпінням, прагнути до діалогу і взаємозбагачення, але при цьому нагадує, що справжньою релігією може бути тільки одна, і мусульмани повинні намагатися мирним шляхом поширити її у всьому світі.
«І якби побажав твій Господь, зробив би людей однієї громадою, але вони продовжують суперечності, крім тих, над ким змилувався твій Господь. Адже для цього Він створив їх» (Коран, 11:118-119).
Заклик до Ісламу не суперечить повазі до релігії та віри іншого, якщо цей заклик не звертається до засобів примусу і позбавлення свободи вибору. Коран закликає людей Писання прийняти Іслам, але забороняє примушувати їх до цього. Коран говорить: «У вас ваша релігія, а в мене - моя» (Коран, 109:6).
Більше того, Іслам ніколи не пригноблював релігійні почуття або практику іудеїв і християн. У Корані сказано «Закликай на шлях Господа мудрістю і добрим умовлянням і приводь їм найсильніший доказ» (Коран, 16:125).
Ісраель Вольфенсон в книзі «Історія євреїв в арабських країнах» пише: «Згадаймо, що після завоювання єврейського міста Хайбар, в сьомому році від хіджри, пророк Мухаммад (мир йому і благословення) наказав зібрати і зберегти сувої Тори. І коли юдейські рабини запитали про священні писання, Пророк (мир йому і благословення) наказав віддати їх. Передають, що рабини були вражені вчинком Пророка (мир йому і благословення). Такого ніхто не міг очікувати. Особливо, якщо згадати, що римляни, завоювавши Єрусалим у 70 році, спалили всі іудейські книги, топтали їх ногами і викидали».
Ібн Хішам наводить історію про християн Наджрана, які перебували в гостях у пророка Мухаммада (мир йому і благословення) і молилися в мечеті, обернувшись на схід. Їх було шістдесят чоловік, серед них - чотирнадцять поважних людей.
Коли Пророк (мир йому і благословення) став перед похоронною процесією, що проходила повз, сподвижники сказали йому: «О Посланнику Аллаха, це ховають юдея». Пророк (мир йому і благословення) відповів йому: «А хіба він не людина?!» (Аль-Бухарі).
На закінчення нагадаємо прекрасні слова Пророка (мир йому і благословення): «Я свідок, що всі люди брати» (Ахмад бін Ханбал від Зейда бін Аркама).
Сейран АРІФОВ
За матеріалами газети «Арраід»
Посилання на тему:
Вчення Абу-Ханіфи як запорука толерантності в сучасному багатоконфесійному суспільстві
Культура толерантності в Ісламі
«Творче руйнування» на шляху Аллаха
Затягти в Іслам весь світ. Чи є це метою мусульман?
Релігійна свобода з точки зору Шаріату
