«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал

«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
Налан Дал, координатор з питань міжнародного збору коштів IHH Humanitarian Relief Foundation та одна з організаторок Конвою.
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
«Конвой совісті» стартував у Стамбулі 6 березня 2018 року, щоб досягти провінції Хатаї на турецько-сирійському кордоні 8 березня.
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
Учасниці з усього світу — політики, письменниці, громадські діячки та просто господині — вимагали звільнення жінок, що утримуються в сирійських в’язницях.
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
Організаторки не сподівалися, що їх запросить Президент Туреччини, бо зверталися до жінок і надсилали листа першим леді практично всіх країн світу, а також жінкам-парламентарям кожної з країн.
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
«Сирійських жінок катують і ґвалтують у в’язницях. Ми просто мусили щось робити!» — Налан Дал
11.04.2018
Оцініть статтю: 
(141 оцінка)
Власкор
Зображення користувача Власкор.

«Конвой совісті» стартував у Стамбулі 6 березня 2018 року, щоб досягти провінції Хатаї на турецько-сирійському кордоні 8 березня. Учасниці з усього світу — політики, письменниці, громадські діячки та просто господині — вимагали звільнення жінок, що утримуються в сирійських в’язницях.

За словами сирійок, що самі побували в тюрмах асадівського режиму, ув’язнених жінок катують і ґвалтують; і навіть як бранка вагітніє внаслідок зґвалтування та народжує дитину — маля досить швидко гине через тортури та недоїдання. Відомий щонайменше один випадок, коли зґвалтована неповнолітня народила у в’язниці, і немовля застрелили просто на очах юної матері, — вона після того збожеволіла.

Саме тому колишні в’язні сирійських тюрем долучилися до Конвою.

Налан Дал, координатор з питань міжнародного збору коштів IHH Humanitarian Relief Foundation та одна з організаторок Конвою, приїхала до України для участі в Міжнародному жіночому форумі. Вона охоче поділилася думками про цей досвід і планами.

— Отже, як ви дійшли думки зібрати жінок з усього світу?

— Все відбувалося поступово. Ми стали думати, що можемо зробити для жінок у Сирії, бо люди в решті світу неначе вдають, що там нічого не коїться. А ми точно знали, що там, і ніяк не могли цьому зарадити. Але ми мусили щось зробити! Тоді, помалу, розпочалися наші дискусії, що тут можна вдіяти, до яких кроків удатися. Зрештою спинилися на рішенні організувати Конвой з відправною точкою в Стамбулі. Утім ми й гадки не мали, що до ініціативи долучаться стільки людей — і ось несподівано, вже за 15 діб, у нас є величезний Конвой із жінок з усього світу. Ми запрошували людей — і вони відгукнулися!

— Яким чином ширилася інформація про захід?

— Особисті зв’язки. Тут, в Україні, ми мали вихід на Жіночу громадську організацію «Мар’ям», тож попросили їх долучитися та поговорити з пані Ольгою Богомолець, запросити її, а ще поширити інформацію про ініціативу в Україні.

Все вийшло завдяки особистим зв’язкам. Я, наприклад, мала контакти з родиною Нельсона Мандели, тож я зв’язалася з ними — і вони відрядили кількох жінок, зокрема й невістку пана Мандели.

— Тобто покладалися саме на особисті контакти, і не було ніякої кампанії в соцмережах абощо?

— Соціальними мережами ми також користалися, але короткий час. Одразу до цього не вдавалися. Протягом останніх трьох днів соціальні мережі зіграли важливу роль, але покладалися здебільшого на людей, що знали особисто. Проте це стало великим рухом, і ми продовжимо цю справу, відвідаємо багато країн. Зустрічатимемося з президентами, першими леді, політиками, бо хочемо, щоб щось справді змінилося. І ці зміни — звільнення жінок із сирійських в’язниць. Відвідаємо й цю огидну країну, Росію — зустрінемося з усіма, бо саме вони реально приймають значущі рішення в Сирії.

— А як з логістикою? Я бачила знімки з цими гарними автобусами з однаковим маркуванням. Як вам удалося забезпечити достатню кількість усього потрібного?

— Останній тиждень перед стартом Конвою ми спали лише кілька годин на добу. Ми створили окремі комітети для окремих завдань. Був комітет, що займався тільки питаннями, пов’язаними з закордонними учасницями, і окремий комітет, що займався організацією туркень: туркень було дуже багато, адже це відбувалося в нашій країні.

Кожна учасниця заздалегідь заповнила анкету — ми цю інформацію перевірили, бо не могли набирати геть усіх і зробили все можливе, щоб не дати недругам пролізти в наші лави та нашкодити ініціативі. Кінець кінцем усі учасниці підписували документ — згоду з тим, що організатори не відповідають за будь-які негаразди між ними під час заходу.

Ми також мали повідомити органи влади, щоб нас забезпечили охороною, і протягом усього заходу нас супроводжували офіцери служби безпеки та поліції — загалом до 200 осіб, що відповідали за нашу безпеку. Спочатку, коли ми сідали в автобуси в Стамбулі, їх було близько 60, але в кожному наступному місті до нас долучалося більше й більше людей, і, відповідно, збільшувався штат охоронців. Все було добре продумано й підготовано, і тільки тоді ми вирушили.

— Ви мали загальне уявлення про число людей, що мали долучитися в кожному з міст?

— Точного числа учасниць ми не знали. Зібралося близько 10 тисяч. Сподівалися, що долучаться від п’яти до семи тисяч, адже це було практично взимку, тривав навчальний рік у школах, та ще й вирушили посеред робочого тижня — здавалося, все було проти. Але, дякувати Богові, Він полегшив це для нас.

— Як сприйняло турецьке суспільство ідею, що їхні жінки кинуть усі справи та просто вирушать до кордону з Сирією?

— Для багатьох жінок це було складно, мушу визнати. Але чимало чоловіків гаряче підтримали цю ідею, бо зрештою їм відповідати за це перед Богом. Справа дуже делікатна та болюча: там ґвалтують жінок, катують ваших сестер за вірою. Якщо ви без вагомих причин забороните своїм родичкам узяти в цьому участь — для богобоязливих людей це буде неправильно. Тож чимало чоловіків схвалили ініціативу та підтримали її, хоча, звісно, були й голоси критики — не без того.

— Чи були випадки, коли чоловіки супроводжували своїх жінок, побоявшись відпустити їх без супроводу?

— Там було небагато чоловіків, і всі вони не з Туреччини. Велику групу жінок із Південноафриканської Республіки супроводжували кілька чоловіків — не через те, що вони чогось боялися, а радше через те, що деякі жінки не хотіли подорожувати без махрама (родича, опікуна). Загалом чоловіків-учасників було лише п’ятеро чи шестеро.

Однак були чоловіки, що нам допомагали: водії, організатори. У кожному автобусі, крім водія, був ще чоловік, відповідальний за логістику — бо в деяких питаннях потрібна чоловіча допомога, наприклад, щоб перетягувати спальні мішки.

— Ви сказали, що акція підняла це питання — звільнення жінок із сирійських в’язниць — на рівень, що на нього не зміг підняти його жоден уряд. Як це вийшло?

— Розумієте, соціальний тиск — дуже ефективний інструмент, особливо в політиці. Якщо вдається створити групу тиску — уряди мусять коригувати свою політику.

Ми не сподівалися, що нас запросить Президент Туреччини, бо зверталися до жінок і надіслали листа першим леді практично всіх країн світу, а також жінкам-парламентарям кожної з країн. І раптом нас бажає прийняти Президент, бо ця справа стала такою значущою, і наші голоси — такими гучними. Ми ніколи не думали, що буде такий розголос. Збираючи нових учасниць на кожній з наших стоянок, ми давали прес-конференції, і новини про це виходили в багатьох світових ЗМІ.

Відтоді ми отримуємо вельми обнадійливі телефонні дзвінки, і тепер, у рамках другої стадії нашого проекту, збираємося відвідувати різні країни, по черзі, й зустрічатися з високими державними особами, щоб насамперед поінформувати їх про цю проблему, щоб вони могли поставити її на порядок денний. Чи зроблять вони з цією інформацією бодай щось — нехай це буде їхній клопіт. А ми, хочемо принаймні донести цю інформацію, якщо вона до них не дійшла зі ЗМІ. Ми підготували наш звіт п’ятьма мовами й надсилатимемо адресатам.

Говоритимемо з людьми з різних країн, обстоюючи свою ініціативу та шукаючи підтримки. Уряди часто збираються за столом, щоб щось обговорити, але зрештою нічого не роблять. Нам не потрібні балачки — нам потрібні дії.

Бесідувала Тетяна Євлоєва

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.