Джелал ад-Дін, син Тохтамиша

Монети хана Джелал-ад-Діна
Монети хана Джелал-ад-Діна
10.12.2020
Оцініть статтю: 
(104 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

Після поразки хана Тохтамиша у війні з еміром Тимуром 1395 року, він утратив право на владу над Золотою Ордою. Тимур, володар великої імперії, що довгі роки не знав поразок, привів до влади свого ставленика, Тимур-Кутлуга. Але реальним господарем держави був хитрий та впливовий беклярбек Едигей. Щоб повернути владу в Орді, Тохтамиш уклав угоду з великим князем Литовським Вітовтом. Однак 1399 року об’єднані армії Вітовта й Тохтамиша зазнали нищівної поразки в битві на річці Ворскла від військ Тимур-Кутлуга.

Після цієї невдачі Тохтамиш утік до Сибіру, де захопив владу в Тюменському улусі з метою продовжити боротьбу з Едигеєм. Сини Тохтамиша Джелал ад-Дін і Керім-Бердей на час знайшли притулок у московського князя Василя Дмитровича, що планував використати їх у своїй боротьбі з Золотою Ордою. Утім у Москві вони пробули недовго. 1406 року Тохтамиш зазнав остаточної поразки від військ Едигея та був убитий. Після цього всесильний беклярбек зажадав від Москви видати синів Тохтамиша. Це змусило їх знову тікати, на цей раз до Великого князівства Литовського.

Самостійна політика Москви, її відмова платити данину, інтриги навколо претендентів на золотоординський престол — це все давно дратувало Едигея. Щоб покарати князя Василя Дмитровича, Едигей вирушив у військовий похід. 1408 року він зібрав велике військо та несподівано вдерся в межі Великого князівства Московського. Про те, що це було справді несподівано, свідчить «Сказання про наскок Едигея»:

«Той же зимой некий князь ордынский именем Едигей по повелению царя Булата пришел с войском на Русскую землю, а с ним четыре царевича и много татарских князей. Вот имена их: Бучак-царевич, Тегриберди-царевич, Алтамырь-царевич, Булат-царевич, князь великий Едигей, князь Махмет, Юсуп Сюлименев-сын, князь Тегиня Шихов-сын, князь Сарай Урусахов-сын, князь Ибрагим Темирязев-сын, князь Якши-бей Едигеев-сын, князь Сеит-Али-бей, князь Бурнак, князь Ерыкли Бердей. Услышав об этом, великий князь Василий Дмитриевич опечален был горем, грехов ради наших постигшим Русь: ведь вначале беззаконные измаилтяне ложный мирный договор заключили с нашими русскими князьями и прежде всего с великим князем Василием Дмитриевичем, обманчиво мирясь с ним, ибо никогда не говорят христианам истины».

Захоплений зненацька московський князь кинув столицю, втікши до Костроми. Військо Едигея спалило посад Москви і взяло в облогу Кремль. Мабуть, беклярбек планував остаточно знищити грізного суперника Орди, але за три тижні після початку облоги Едигей отримав інформацію, що боротьбу за золотоординський престол почав черговий претендент — Тимур, син хана Тимур-Кутлуга. Едигей негайно зняв облогу, взяв з жителів міста великий викуп і вернувся до Орди.

Джелал ад-Дін, син Тохтамиша, опинившись на території Великого князівства Литовського, з головою занурився у складні перипетії внутрішньої та зовнішньої політики держави. Незабаром після його приїзду до Вітовта починається «Велика війна» — вирішальна сутичка за панування над балтійським регіоном між Польщею та Литвою з одного боку й Тевтонським орденом з другого.

Джелал ад-Діна запросили взяти участь у нараді командирів польських і литовських військ, що відбулася наприкінці 1409 року в Бересті (Бресті). У нараді крім хана брали участь польський король Володислав Ягайло та великий князь Литовський Вітовт. Розробивши план майбутніх військових операцій проти тевтонців, згідно з повідомленням польського історика Яна Длугоша, «великий князь Литви від’їжджає до Литви з татарським ханом, що його цілу зиму й майже до свята Івана Хрестителя (24 червня) утримував у своїй країні з усіма його людьми та дружинами».

Повідомлення Длугоша про «утримання» Джелал ад-Діна не варто сприймати буквально. Безумовно, хан з власної волі залишався в Литві, бо ситуація в Золотій Орді на той момент не була сприятлива для його повернення. Своєю участю у війні проти тевтонських лицарів він ще більше зміцнював союз з Вітовтом і водночас дякував таким чином за надану йому гостинність.

Хан і його загін брали участь у грандіозній Ґрюнвальдській битві, де на стороні тевтонців билися лицарі з багатьох європейських держав. Згідно з деякими джерелами, саме Джелал ад-Дін особисто вбив великого магістра Тевтонського Ордена Ульриха фон Юнгінгена, тим самим підірвавши бойовий дух лицарів.

Імовірно, роль мусульманського війська в бою під Ґрюнвальдом навмисне зменшено європейськими істориками, що намагалися збільшити значення польського короля Владислава та його воїнів. Хай там як, але, мабуть, золотоординських татар там була щонайменше п’ята частина від загального числа польсько-литовського війська.

Окрилений успіхом у Ґрюнвальдській битві, Джелал ад-Дін разом зі своїм військом захопив Крим, перетворивши його на опорний пункт для боротьби з Едигеєм. Якби хан на той час усвідомив, що Крим уже дозрів для самостійної ролі в історії Європи, то не став би шукати золотоординського престолу, а використовував ті ресурси й можливості, що йому надав Кримський півострів. Але Джелал ад-Дін був сином свого батька, Тохтамиша, що гнавшися за примарою Чингісхана, ставив на карту все — аби стати врівень з «великим завойовником Всесвіту».

У Криму хан зібрав значні сили й вирушив із військом на Азак (Азов). Він розбив військо хана Пулада, який загинув у цьому бою. Здавалося, дорога на Сарай відкрита, але хитрий гравець Едигей звів на престол Тимура, сина Тимур-Кутлуга, що давно претендував на ханську владу. Тимур з усією армією Золотої Орди вирушив на Азак і розгромив Джелал ад-Діна — той мусив знову тікати до Литви.

Новий хан не став терпіти всевладдя недавнього союзника Едигея. Між ними розгорілася війна. Основні бойові дії були в Хорезмі, що дозволило Джелал ад-Діну стрімким рейдом перетнути Литву, західний улус Золотої Орди та практично безперешкодно зайняти Сарай. Завдяки своїй невгамовній енергії та цілеспрямованості Джелал ад-Дін домігся бажаної влади: у кінці 1411 року він стає володарем Золотої Орди. У цей момент прийшла звістка про загибель хана Тимура. Таким чином Джелал ад-Дін стає єдиним законним ханом у державі.

Проживши кілька років у Литві та Польщі, Джелал ад-Дін бачив, як там шанують володарів європейських держав. Прийшовши до влади в Золотій Орді, він став надто безтурботний, навіть не підозрював, які інтриги плетуть навколо нього. Як союзник Литви Джелал ад-Дін автоматично став противником Москви, що змогла зробити знаряддям своїх задумів його рідного брата, Керім-Бердея. Змова виникла дуже швидко: одного вересневого дня 1412 року Джелал ад-Діна вбили. Ханом проголосили Керім-Бердея, але й він недовго вдержався на престолі, ставши жертвою чергової змови іноземних держав.

Згідно зі збереженими даними, Джелал ад-Дін був розумний та далекоглядний політик, і влада для нього не була самоціллю. Він хотів відновити могутність мусульманської Золотої Орди, зробивши державу такою, яка вона була за часів ханів Узбека й Джанібека. Але молодий хан недооцінив підступність і злобу наближених до нього людей, що завдали удару в спину тоді, коли він найменше цього чекав.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.