Ісмаїл Гаспринський
Газета «Перекладач-Терджиман» 1884 року — 17 червня, № 22.
Якщо зібрати в одне всі відомості і факти, розказані історією і дослідженнями європейських і східних авторів про розумову і матеріальну діяльність мусульман, то не можна було б умістити їх на 500 сторінках нашої газети! Це завдання було б нам непідсильне, та до того ж в цьому випадку ми бажаємо лише в межах декількох фейлетонів вказати на ступінь розвитку, досягнуту мусульманами, звернути увагу і на їх послуги з розвитку цивілізації загалом.
На світі живуть різні народи; всі вони різняться один від одного. Ми говоримо не про різницю кольору шкіри або чисельності того чи іншого народу; ми маємо на увазі відмінність способу життя, знань і поглядів.
Є народи, що недалеко відійшли від тварин. Вони не дійшли ще до використання одягу і живуть, як мавпи, в нетрях лісів і гір, не розуміючи, що таке сім’я і житло. Харчуються ці люди плодами і частково рибою і полюванням.
Є народи, які стоять вище їх за способом життя і за знаннями, але далекі ще від типу цивілізованої людини. Є народи, які не знають ремесел, торгівлі, постійного житла і забезпеченості, але вони розуміють, що таке сім’я, суспільство і, утворюючи роди і покоління, живуть, маючи спільні інтереси. Ці народи ведуть кочове життя, засобом життя їм слугують стада різних тварин, яких вони розводять і женуть перед собою з одного місця на інше.
Є народи, які влаштовують своє життя більш зручно і заможно. Ці, знаючи ціну сім’ї, шлюбу, суспільству, живуть осіло у містах та селищах, маючи постійні житла, пристосовані більш-менш зручно, і займаються землеробством, ремеслом, торгівлею та утворюють ті чи інші держави і управління.
Ці останні теж різняться один від одного ступенем своїх знань, мистецтв та уміння жити.
Народи, які не знають землеробства, мистецтв, торгівлі та осілості, іменуються «нецивілізованими», дикими, тобто такими, що не мають міцних, зручних засобів до життя. Народи ж, які засвоїли знання землеробства, ремесел, торгівлі та утворюють селища і міста з облаштованим порядком для спільного життя і праці, вважаються цивілізованими.
Дикі народи приречені до постійної нужди і незабезпеченості свого життя, тоді як цивілізовані народи завдяки благоустрою суспільства і держави і своїм знанням у праці і мистецтвах живуть у великому достатку, забезпечені порядком і благоустроєм.
Цивілізація — такий стан людей, що забезпечує людині краще життя. Чим краще і вище цивілізація, тим краще і заможніше живуть люди. Чим більше знань і мистецтв здобувають люди, тим вище піднімається їхня цивілізація, тож ступінь її залежить від ступеня знань і мистецтва людей. Цивілізація не є надбанням одного народу або країни. Кожен народ, кожна країна можуть цивілізуватись і прогресувати, хоча через різноманітні причини один народ може йти вперед швидше, ніж інший, так само, як в одній країні цивілізація може розвинутися широко, а в інший розвиватися повільніше. Був час, коли Європа перебувала майже в дикому стані, тоді як східні країни користувалися значною цивілізацією. Відомо, що нині, навпаки, європейська цивілізація набагато вища і попереду азіатської. Були часи, коли європеєць не знав сорочки й одягався в грубі звірячі шкури, тоді як азіат вмів одягатися в полотно і шовк. Нині ж, коли азіат пересувається на верблюді, віслюку або на човні, європеєць пересувається в десять разів швидше на пароплаві або залізницею.
Таким чином, ми бачимо, що цивілізація сприяє, створює кращі способи і засоби для людського життя, але в той же час сама цивілізація знаходиться в залежності від ступеня прогресу знань, мистецтв і моральності людей. Всякий, хто піклується про розвиток знань, про кращу моральність, служить цивілізації і тим самим всьому людству.
З цієї точки зору ми бажаємо знати, що зробили корисного мусульмани, яку цивілізацію вони знайшли і наскільки розвинули її далі. Праці, твори і винаходи мусульман розкажуть нам про це правдиво.
Газета «Перекладач-Терджиман» 1884 року — 25 червня, № 23
II
Ми сказали, що спокійне, благопорядне життя людей залежить від ступеня цивілізації і що остання перебуває у найближчому співвідношенні з розвитком знань, мистецтв, торгівлі та моральності.
Цивілізація вказує на успіхи в тих чи інших знаннях. Якщо цивілізація цього народу є загальнолюдським знанням, то немає сумніву, що народ цей збільшив запас людських знань, що він зробив корисні відкриття та винаходи, що він удосконалив ті чи інші сторони праці і життя, що він створив кращі порядки співжиття та інше, яке послужило на користь людства.
Чим корисні були мусульмани людству? Чи допомогли чимось поліпшенню його життя.
Так. І чимало зробили корисного.
Перш ніж почати огляд діяльності мусульман на ґрунті знань і цивілізації, дозволимо собі зауважити, що європейці висловлюються неправильно, називаючи мусульманську цивілізацію «арабською». Як в середньовіччя вченою і літературною мовою всієї Європи була латинська, якою писали вчені французи, англійці, німці та інші, так у мусульман вченою мовою до останнього часу служила арабська. Як було б безпідставно називати європейську науку і цивілізацію «латинською», так, думаємо, не можна назвати «арабською» цивілізацію і науку, створену зусиллями різних племен, які прийняли іслам. Ця неточність вислову, звичайно, не була б допущена, якби не випущений з уваги факт, що частина найвидатніших учених і мислителів мусульманського світу були не арабами, наприклад, Ібн-Сіна — тюрок (за іншими біографіями — іранець); Фарабі — теж тюрок; Салягеддін-Еюбі — курд тощо.
Ближче знайомство з діячами науки і знань серед мусульман показує, що мусульманській науці служили не тільки араби, але всі значні народності, що прийняли іслам.
Ми зробимо ще одну замітку. Люди і народи успадковують плоди праці і знань своїх попередників, збільшуючи і розширюючи їх шляхом подальших праць, дослідів і спостережень. Мусульманській цивілізації передує цивілізація Єгипту і Греції; послідує після неї цивілізація Європи.
Мусульманська цивілізація є розвитком стародавньої цивілізації. Мусульмани, перейнявши науки і методи давніх, розвинули їх далі. Сучасна ж цивілізація, розвинувшись ще швидше і більше, мала підгрунтям результати, досягнуті мусульманами, і встигла випередити їх багато в чому. Але значна частина європейських вчених, ігноруючи значення мусульман у світовому русі цивілізації, силкується встановити факт безпосереднього прийняття початків цивілізації від древніх. Ми не можемо розділяти цей погляд. Від кінця давньогрецької до зачатків європейської цивілізації протікає мало не дюжина століть…
Невже за весь цей період світ був занурений в абсолютне варварство? Чому ж Європа згаяла ціле тисячоліття і почала засвоювати грецьку науку і будувати цивілізацію настільки пізно?
Історія представляє чимало даних про те, що мусульмани, засвоївши і розвинувши далі цивілізацію давніх, передали її Європі, яка наслідувала пізнання як давніх, так і мусульман. Відомо, що європейці вперше і ґрунтовно ознайомилися з творами грецьких вчених у мусульманських школах у перекладі арабською мовою. Треба зауважити, що є також вчені, які визнають заслуги мусульман перед європейською цивілізацією. Пан Дрейпер в «Історії розумового розвитку Європи» наводить багато даних, що блиск сучасної цивілізації багато в чому зобов’язаний світлу, пролитому мусульманами. Поважний учений нагадує, що сучасна астрономія, медицина, математика, архітектура та інші науки і мистецтва мають сліди арабської праці і думки.
Наслідуючи приклад перших керівників ісламу і духу священних висловів, якими є «ищи знаний от колыбели до могилы», «ищи знаний, хоть бы они находились в Китае», «знания обязательны для мужчины и женщины», «знания суть собственность мусульманина; он должен взять их где бы ни нашёл», «творенья пера благороднее дел меча», «живи, мысля и работая», «вслед за молитвой работай для своих нужд», «леность и безделье суть нечестивы» і багатьох подібних, мусульмани із завзяттям віддалися науці, праці і створили цивілізацію, що освітила світ у період від остаточного падіння давньої і до виникнення нової цивілізації, послуживши джерелом цієї останньої. Таким чином, ми переконані, що мусульмани не можуть бути чужими європейській науці і знанням.
Підготував матеріал Аль Касем Амін з книги «Ісмаїл Гаспринський. Повне зібрання творів. Т. 2. Рання публіцистика: 1879–1886 рр.».
