Про плани Росії щодо завоювання Криму в XVI і XVII ст.

Про плани Росії щодо завоювання Криму в XVI і XVII ст.
Юрий Крижанич
Про плани Росії щодо завоювання Криму в XVI і XVII ст.
Средневековая Астрахань
Про плани Росії щодо завоювання Криму в XVI і XVII ст.
Царь Алексей Михайлович и патриарх Никон на заседании церковного Собора
Про плани Росії щодо завоювання Криму в XVI і XVII ст.
Про плани Росії щодо завоювання Криму в XVI і XVII ст.
Про плани Росії щодо завоювання Криму в XVI і XVII ст.
13.05.2018
Оцініть статтю: 
(17 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

Анексія Російською імперією Криму 1783 року стала можливою не в результаті успішної військової кампанії, вона була наслідком тривалої і цілеспрямованої політики з ліквідації держави кримських татар. У середині XVI століття Москва зробила ряд спроб, спрямованих на захоплення Криму.

Після завоювання Казанського й Астраханського ханств найсерйознішим військовим супротивником Росії була держава кримських татар. Ще 1552 року кримський хан Девлет I Гірей, намагаючись зупинити похід російського царя Івана Грозного на Казань, завдав їй удару на випередження. Він повів свою багатотисячну армію на Тулу. Облога міста була невдалою, гарнізон зміг протриматися до приходу великих сил. У запеклій сутичці біля стін міста кримці зазнали поразки і змушені були відступити на південь.

Невдача походу була пов’язана з тим, що про рух військ Девлет Гірея росіянам стало відомо заздалегідь. Фактор раптовості було втрачено, що дозволило московській армії швидко зібратися і виступити у похід. У тому ж році здалась Казань, а через кілька років і Астрахань. Радники Івана Грозного з його найближчого оточення пропонували йому почати наступ на Крим, але цар, розуміючи всю складність походу, всіляко ухилявся від нього.

Згодом князь Андрій Курбський у листі до Івана Грозного дорікав останньому в нерішучості: «Нашему тогда царю советники храбрые и мужественные говорили и советовали, чтобы пошел сам во главе великого войска на Перекопского царя… Но наш царь об этом мало тогда думал. Мы же еще и еще раз об этом говорили и советовали. Или бы сам захотел идти или бы войско большое послал в то время на Орду. Он же не послушал…».

1555 року Іван Грозний послав до Криму військо воєводи Івана Шереметьєва. Росіяни заздалегідь дізналися, що Девлет Гірей вирушив воювати на Кавказ проти союзних Москві горян. Шереметьєву наказати розорити землі Кримського ханства і за можливості захопити фортецю на Перекопі, яка закривала доступ на півострів.

Однак Девлет Гірей лише імітував похід на Кавказ. Несподівано для всіх він змінив маршрут походу і направив свою армію на північ. Військо кримського хана було посилено турецькою артилерією та османськими яничарами. У результаті такого маневру армія Шереметьєва залишилася в тилу Девлет Гірея, який змушений був відмовитися від руху на Крим і почав швидко повертатися у кордони Росії.

Вже на підході до російського кордону Девлет Гірей дізнався, що сам цар разом з великим військом вирушив йому назустріч. Кримському хану загрожувало повне оточення, і він був змушений почати відхід. При цьому він тримав у полі зору армію Шереметьєва, яка різко поступалася у чисельності татарсько-османському війську.

Зіткнувшись з Шереметьєвим, Девлет Гірей без бою кинув свій обоз, справедливо вважаючи, що він зв’яже руки російському воєводі. Шереметьєв відправив частину свого війська разом з обозом назустріч Івану Грозному, а сам залишився з сімома тисячами воїнів біля села Судбище. Наступного дня Девлет Гірей несподівано атакував армію Шереметьєва і за кілька годин майже повністю її знищив, після чого пішов до Криму.

У XVI столітті реальних шансів завоювати Крим у Росії не було. Швидше навпаки, у півострова були всі шанси перетворити Москву на васальну державу. Досить згадати успішний похід хана Девлет Гірея на російську столицю в 1571 році, який хоча і не дав можливість Криму розширити територію за рахунок Поволжя, але все ж продемонстрував зрослу військову міць мусульманської держави.

У середині XVII століття, переживши Смутні часи, Росії вдалося стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в країні і накопичити матеріальні ресурси, щоб знову почати експансіоністську політику. Повстання Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої сприяло тому, що цар Олексій Михайлович почав розробляти далекосяжні плани із завоювання не тільки України, але і Криму, а також, за сприятливих обставин, і столиці Османської імперії, Стамбула.

У Москві з’явилася група ідеологів, які займалися обґрунтуванням претензій російського царя на історичну спадщину Візантії. Серед них варто виділити Патріарха Московського Никона і його найближчих сподвижників.

У 1659 році в столицю Росії приїхав виходець з Хорватії Юрій Крижанич. Він отримав хорошу освіту в Римі і був активним прихильником об’єднання християнських церков під владою Папи Римського. Незадовго до приїзду в Москву Крижанич відвідав Стамбул з метою вивчення робіт грецьких теологів, спрямованих проти церковної унії, а також ознайомлення з ситуацією в столиці ісламського світу. Дорогою до Росії хорватський учений деякий час пробув і в Україні, де зблизився з гетьманом Іваном Виговським.

У Москві його релігійні та політичні ідеї не знайшли розуміння у царя Олексія Михайловича. Крижанича вислали в Сибір, в місто Тобольськ. Однак з поваги до його знань і наукового авторитету йому було надано значну платню, що дозволяло займатися науковою працею. Після смерті царя в 1676 році Юрію Крижаничу дозволили покинути Росію.

На засланні Крижанич написав свою головну наукову працю «Політика», в якій, крім близьких йому ідей про слов’янську єдність, він запропонував російському уряду план із завоювання Криму. Основна його ідея полягала в тому, щоб об’єднати військові сили Росії і Польщі і спільно завдати непоправних утрат мусульманським державам — Османській імперії та Кримському ханству. Він, зокрема, писав: «Христиане всегда могут праведно воевать против врагов своего Бога… Тем более справедливую причину войны мы имеем против тех мусульман, которые причинили нам народные обиды, таковы, в первую очередь, крымцы».

На думку Крижанича, Росії варто було розширювати свої межі на південь «Против южных народов: крымцев, ногайцев и всех татар, всегда существует справедливая причина войны. В настоящее время наилучшим…представляется держать мир со всеми северными, восточными и западными народами, а воевать с одними татарами». Ідеї ​​Крижанича не знайшли на той момент підтримки в Росії. Він поїхав до Польщі, де став членом ордена єзуїтів. Ненависник мусульман взяв участь у знаменитій битві під Віднем 1683 року, під стінами якого і склав свою голову.

Парадоксальним чином через три роки після загибелі Крижанича Росія і Польща уклали союзний договір, спрямований проти Криму та Османської імперії. Однак два кримських походи російських військ, проведених у 1687 і 1689 роках, закінчилися для них безславно. План спільного завоювання Кримського ханства Росією і Польщею так ніколи і не був втілений у життя.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.