Воєначальник великого хана. Частина третя

Воєначальник великого хана. Частина третя
Битва під Корсунем
Воєначальник великого хана. Частина третя
Коронний гетьман М. Потоцький
Воєначальник великого хана. Частина третя
Воєначальник великого хана. Частина третя
01.11.2023
Оцініть статтю: 
(22 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

Частина перша                    Частина друга

Перемога в битві під Жовтими Водами визначила настрій цілої воєнної кампанії 1648 року. Українські та кримські війська довели здатність спільно громити противника, що було зовсім не простою справою з огляду на відмінності в мові, релігії та культурі двох народів. Найважливішою складовою успіху було те, що Хмельницький і Тугай-бей досягли повного порозуміння як на полі бою, так і за його межами.

Український гетьман володів кримськотатарською мовою, і це дозволяло оперативно розв’язувати всі гострі питання, що виникали у тривалому та важкому поході. Богдан Хмельницький високо цінував мужність кримців, про що відверто казав у розмові з московським послом 1849 року:

«Торік у війні з нами були [кримські татари] і голів своїх не щадили, і велику допомогу нам учинили».

Про відносини Хмельницького й Тугай-бея український історик Михайло Грушевський писав:

«[З ним] у нього, видно, було справді щире порозуміння: він служив гетьманові посередником у кримських справах і був таки, мабуть, справжньою душею цього кримсько-українського союзу».

Перемога під Жовтими Водами не означала вирішального зламу на початковому етапі війни. Поблизу фортеці Корсунь зосередилися головні сили Речі Посполитої під орудою коронного гетьмана Миколая Потоцького та польного гетьмана Марцина Калиновського. Їхня армія досягала чисельности 20 тисяч вояків і складалася з добірних частин із великим воєнним досвідом.

І хоч після Жовтих Вод до лав козацького війська почали вливатися загони добровольців з-поміж українського селянства та козацтва, загальна чисельність козацько-татарського війська була трохи менша, ніж поляки мали напередодні битви під Корсунем. З метою посилення армії на допомогу Тугай-беєві вирушив зі своїм військом кримський хан Іслям III Ґерай. Він надіслав повідомлення, що перебуває вже в Перекопі й наказав чекати на його прибуття, але Тугай-бей із Хмельницьким уже наближалися до Корсуня, тож не мали часу чекати, бо події розвивалися занадто стрімко.

Кримський історик А. Шейхумеров, оцінюючи ситуацію напередодні бою, зазначає:

«Польська армія відступала перед супротивником, уникаючи битви. Тепер результат кампанії залежав від того, чи зуміє Потоцький втекти від союзників, чи вони його наздоженуть. З огляду на швидкість татар перший варіант був малоймовірний. 24 травня військо Тугай-бея переправилося через річку Тясмин, а вранці 25 травня — через Рось. Того ж дня розпочалися бої з поляками, що стали в оборону коло Корсуня. Союзники пробували на міцність польську оборону, обстрілюючи ворога та намагаючись виманити за собою коронні хоругви».

25 травня поляки вишикували військо перед табором, і цим вирішили скористатися кримські татари: вони стали обстрілювати армію Потоцького, вривалися до її лав, а потім удавали, що відступають, намагаючись звабити поляків на переслідування. Але ті не піддалися, розуміючи, що варто зрушити лави, й вони негайно зазнають контратаки з наступним розгромом.

Увечері на нараді командирів польського війська ухвалили рішення про початок відступу до Білої Церкви — це фатально позначилося на долі армії Речі Посполитої. Знаючи, яким маршрутом рухатимуться поляки, Богдан Хмельницький послав козацький полк на чолі з Максимом Кривоносом. Той мав зробити засідку на шляху польської армії, а на його підсилення Тугай-бей надав ще й кінний загін кримських татар.

Козаки перекопали дорогу на шляху поляків, перегородивши її поваленими деревами, а ті рухалися просто в пастку. Наткнувшись на перепону, Потоцький зрозумів, що вскочив у лихо. Кримці та козаки атакували звідусіль — оточені поляки протрималися лише кілька годин та зазнали цілковитого розгрому. Це сталося 26 травня 1648 року.

З 20-тисячної армії Речі Посполитої майже половина потрапила в полон, решта загинула в бою. Сам Потоцький та його соратник Калиновський також опинилися в полоні. Хмельницький передав їх Тугай-беєві як військові трофеї (після кількох років перебування у Криму їх викуплено з полону за грубі гроші. — Авт.).

Чергова військова невдача поховала надії Речі Посполитої на швидкий розгром повстання. Поміж польською шляхтою та магнатів панували панічні настрої. Вони ще більше посилилися, коли невдовзі по війні нагло помер король Владислав IV.

Після перемоги під Корсунем козацьке військо швидко просувалося вперед, в охоплену повстанням Україну. Під натиском повстанців шляхта бігла до Польщі.

Військо Тугай-бея за угодою з Хмельницьким із величезною здобиччю й тисячами бранців повернулося до Криму. Історик Хаджи Мехмед Сенаї писав:

«Року 1508-го (1648), 19 дня місяця джумада аль-авваль, у четвер, а за римськими місяцями це перше число хазірана (червня), наказано вертатися з захопленим і з перемогами, і з радістю, й зі здобиччю, і при кожній зупинці, спалюючи та руйнуючи міста ганебних гяурів, що ганять Бога, 27 дня цього ж місяця, коли наказано перейти річку, названу Кек Суви <…> всі, щасливі через велику здобич, радісні й задоволені, легко переходячи від стоянки до стоянки, сьомого числа того ж місяця, в неділю, зупинилися коло ріки Озю (Дніпро), однієї з великих рік, подібних до Нілу, й почалося керування переправою; і цього дня прийшов чоловік із дружнім листом від Їхнього благородного брата кагилай-султана, що лишився боронити країну Крим, тобто від правофлангового султанату й помічника в керуванні державою Крим Ґерай-султана, і повідомив, що у країні Криму панує добробут у всьому та спокій, і військо з радістю перейшло річку, і наказано йому рухатися в напрямку Ферахкермана, а в середу вони спинилися коло стоянки Ор (Перекоп), і там дізналися, що настрашений  московський цар, побоюючись, прислав гінців і „казну“ (данину)».

Ціле літо 1648-го в Україні точилася запекла боротьба між повстанцями та загонами польських магнатів. Щодня становище Речі Посполитої погіршувалося. Зрештою в кінці серпня уряд ухвалив рішення про формування нової армії. Поляки знали, що кримців на території України нема, тож є шанс завдати поразки Хмельницькому. Але  гетьман мав багато інформаторів, зокрема з-поміж польської шляхти. Він оперативно отримав потрібну інформацію та негайно надіслав листа хана Іслям Ґераю, попросивши надати допомогу. Хан не зволікав, і невдовзі на з’єднання з Хмельницьким рушив кримський корпус.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.