Вища освіта в золотоординському Криму. Що можуть розповісти дипломи тих часів

Вища освіта в золотоординському Криму. Що можуть розповісти дипломи тих часів
Рукопис із колекції Фейзулли Ефенді, бібліотека Сулейманіє, Стамбул.
Вища освіта в золотоординському Криму. Що можуть розповісти дипломи тих часів
Так у XV-тому столітті виглядав аркуш з "диплому" чи то радше "сертифікату" про вищу освіту (іджаза, букв. "дозвіл [викладати]") в Україні часів Золотої Орди.
Вища освіта в золотоординському Криму. Що можуть розповісти дипломи тих часів
Вища освіта в золотоординському Криму. Що можуть розповісти дипломи тих часів
21.09.2021
Оцініть статтю: 
(27 оцінки)
Михайло Якубович
Зображення користувача Михайло Якубович.

Михайло Якубович

Традиційно вважають, що початки ісламської освіти у Криму закладено за часів хана Узбека, коли було засноване медресе Інджибек-хатун (поряд з мечеттю, що отримала назву від імені самого хана). Це відбувалося в 1320-х роках, але попри численні свідчення розвитку ісламських наук у Криму власне кримських документів цього періоду не так і багато. Ціла група вчених XIV століття, що працювали у Криму, а згодом продовжили кар’єру за його межами — від Абу Бакра Каландара, автора «Каландар-наме», до Рукн ад-Діна аль-Киримі — залишила по собі оригінальні праці, але особливості їхнього раннього наукового шляху так і лишаються відкритими. Яка ж була вища ісламська освіта у Криму? 

Почати варто з того, що зразком для кримських медресе була, ймовірно, центральноазійська традиція, а вже згодом, у період Кримського ханства — османська.

Так, збережено два документи, що дозволяють оцінити, умовно кажучи, навчальну програму тих часів. Варто зауважити, що ісламська практика передачі знань не концентрувалася в самому закладі, як в університетах Західної Європи, а трималася безпосередньо на авторитеті вчителя-шейха, його вчителів — і так аж до загальновизнаних засновників релігійно-правових мазгабів, наприклад, Абу Ханіфи, і навіть далі. Часто список сягав сподвижників Пророка (мир йому і благословення), нехай навіть ця «історична частина» імен передавачів знання вже й мала радше символічне значення. 

Так, у 1402–1404 роках Крим відвідував центральноазійський правник Хафіз ад-Дін Ібн аль-Баззаз (1329–1413), і джерело XVI ст. (біографічний словник Махмуда аль-Кафаві) наводить текст відповідної іджази, тобто дозволу на викладання. Цей текст свого часу був опублікований нами у «Філософській думці Кримського ханства» (Київ, 2016). У ньому вчитель надає дозвіл на викладання якомусь Ахмадові з Хаджі Тархана (нині Астрахань), що спеціально прибув на навчання до міста Крим (нині Старий Крим). Серед книг, що їх викладав Ібн аль-Баззаз, передусім роботи з ханафітського права та хадисів, хоча згадана й одна праця в галузі ісламської теології (калям) — «Аль-Гаді фі Ільм аль-Калям» («Керівництво з науки каляму») авторства Ібн аль-Хаббазі. Власне, це перше свідчення викладання високої інтелектуальної традиції у Криму.

Інший документ, недавно віднайдений у Центрі рукописів Олександрійської бібліотеки (Єгипет) за загальним інвентарним номером 2166, зберігся в оригіналі. Створена в «місті Крим», тобто Старому Криму, й датована 16 рамадана 834 року, тобто 26 травня 1431-го, ця іджаза на викладання була написана Шарафом бін Камалем бін Хасаном бін Алі аль-Ханафі (пом. після 1440), також відомим як Шараф аль-Киримі. Автор кількох праць, із яких збереглася лише одна, в галузі правознавства, адресував документ якомусь Ахмадові, що стане відомим як Ахмад бін Абдалла аль-Киримі. Виходець із роду Пророка (тому перед його іменем зазначено титул сеїд), цей учений згодом поїде до Османської імперії, працюватиме в Бурсі та Стамбулі (до смерті в 1474 році). В іджазі він названий словом шаб («молодий чоловік»), і, що типово для такого документу, в ньому також перелічені навчальні праці. Зокрема, книга «Міфтах аль-Улум» («Ключ до наук») Ас-Саккакі з коментарем Аль-Джурджані (розділ «Риторика»), «Ат-Тавдіх фі Шархі т-Танкіх» («Пояснення» на «Виправлення») Садра аш-Шаріа аль-Бухарі з коментарем «Ат-Тальвіх» («Окреслення») Ат-Тафтазані, що стосується основ ісламського права, «Сахіх» Аль-Бухарі, частина коментаря до Корану Аз-Замахшарі (до сури 12, «Юсуф») і, нарешті, «Гідая» («Настанова») Бурган ад-Діна аль-Маргінані. Остання, зокрема, належить до найавторитетніших праць у галузі ханафітського права. Цікаво, що згодом сам Ахмад бін Абдалла аль-Киримі напише свій коментар на згаданий «Ат-Тальвіх», який зберігся до наших часів у кількох рукописах. 

Цікаве й викладання тафсиру Аз-Замахшарі, бо його автор був мутазилітом. Згодом його почнуть вивчати й коментувати лише в парі з іншим, «правильнішим», ашаритським коментарем Аль-Байдаві, і долучиться до популяризації праці саме Ахмад бін Абдалла аль-Киримі. Власне, він напише чи не першу в Османській імперії глосу, себто коротке пояснення до коментаря Аль-Байдаві, охопивши три перші сури Корану. Сам Шараф аль-Киримі, автор іджази, згадує як свого вчителя Ібн аль-Баззаза, хоча список «передавачів знання» тут трохи більший, аніж у документі від самого Ібн аль-Баззаза; різниться й перелік книг. Мабуть, ця відмінність пов’язана з тим, що Шараф аль-Киримі слухав в Ібн аль-Баззаза інші курси — не ті самі, як і вищезгаданий Абдалла з Хаджі Тархана. Утім, серед згаданих учених помітні ті самі вихідці з Бухари й Насафу, класики ханафітсько-матуридитської школи, що безальтернативно панувала у Криму тих часів. Мало того, у цьому випадку вже помітна місцева традиція передачі знання, коли автор кримського походження виписує «диплом» іншому авторові також із Криму. Важливо й те, що науки, які викладав Шараф аль-Киримі, він сам у тексті поділяє на «шаріатські» й також «адабні» — умовно кажучи, «гуманітарні», тобто такі, що не мають прямого зв’язку з релігійною традицією накль, «переданням від авторитета».

Це також указує на факт існування «високої» релігійної освіти, що включала риторику, логіку, теологію та філософію. І знову ж таки Ахмад аль-Киримі згодом напише розлогу працю про теорію пізнання в Ібн Арабі (як відповідь критикам) і прокоментує працю Садр ад-Діна аль-Кунаві «Ключ до потаємного» (Міфтах аль-Гайб), класику суфійської філософії. І хоча традиційно за початок «вищої мусульманської освіти» вважають заснування Зинджирли-медресе в 1500 році, як бачимо, збережені документи свідчать про сформовану тривалу традицію вищої мусульманської освіти ще в давніший період, і вона сягає принаймні початкку XV чи навіть XIV століть. А це, відповідно, ще раз показує, що культурна спадщина «української частини» Золотої Орди лишається багато в чому в полоні міфів і стереотипів про «Дике Поле». Нові документи, що завдяки активному зацифруванню стають доступними для вивчення, зможуть розповісти про це більше.

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.