Перечекати, коли закінчиться війна, і повернутись додому — головне бажання родини Фалаха Свідана. Частина його сім’ї залишилась у Сирії — час від часу від своєї дочки телефоном він дізнається про те, що його рідне місто Дараа перетворюється на руїну. Фалах каже, що головна небезпека — у небі. Зараз солдатів там уже немає, але літаки регулярно скидають бомби. В Україні сирієць уже два роки. В інтерв’ю Радіо Свобода він прокоментував події, які відбуваються в його рідній країні, розповів, що під час революції ходив на Майдан і кричав «Слава Україні», а українці до нього ставляться добре.

«Солдати відповідали нам, що вбивати наказав той, що нагорі»

— Люди вимагали відставки президента Башара аль-Асада, бо хотіли свободи, ніхто не перетендував на його «трон». Натомість солдати почали вбивати нас — спочатку стріляли з пістолетів, а потім над нами почали кружляти літаки, які скидали бомби. Ми запитували солдатів: навіщо ви вбиваєте нас? Вони відповідали: «той, що нагорі, наказав». Причини ніхто з них не знав, бо солдати — звичайні люди.

«Ти виходив на вулицю і не знав, чи повернешся»

— Вже пізніше до Сирії почали приїжджати різні формування, щоб розпочати війну і все перетворити на руїну. Вони почали вбивати нас без причини. Життя в нашому місті було дуже складним — ти виходив на вулицю і не знав, чи повернешся назад.

Коли все почалося, люди почали виїжджати: хтось в Йорданію, хтось в Ірак, хтось в Турцію. Я ж приїхав до України, бо мій син навчався тут у медичному університеті, але не планував тут жити. Якби мені сказали, що зараз у Сирії все в порядку і немає війни, я одразу б туди повернувся. Зняв би свій робочий одяг і дістався б туди якомога швидше. Сирія — моя країна, моє життя і моя любов.

«Він хоче, щоб у Сирії не залишилось сирійців»

— Але я не можу туди повернутися, бо ви знаєте, що там відбувається. Зараз там все зруйноване. У місті Дараа залишилась моя дочка з чоловіком. Вони живуть у нашому будинку і телефонують час від часу. «Тату, зараз над нами літак, який бомбардує місто», — ось, що я часто чую від неї під час телефонної розмови. Вони кажуть, що життя там нині дуже складне. Наприклад, більшість дітей у Дараа не може ходити до школи. Тому люди у своїх будинках, в кімнатах іноді навчають дітей.

Зараз у нашому місті немає солдатів, найстрашніша загроза — у небі. Зазвичай місто бомбардують літаками. Всі можуть виїхати, але не можуть повернутися. Він хоче саме цього: щоб у Сирії зовсім не залишилось сирійців. Все почалося через нього, через Башара Асада.

«У чому світ звинувачує сирійців?»

— І по телебаченню, і на Facebook люди звинуваючують сирійців. Але їх виїхало далеко не мільйон, як полюбляють казати. Скільки їх попрямувало до Європи? Дві, три, чотири тисячі? Вони пишуть на Facebook: «Погляньте, сирійці на кожній вулиці». Зачекайте, я цього не бачу. Сирійці також люди. Я не розумію, чого світ так вороже ставиться до тих, хто хоче жити у мирі.

«Ми кричали на Майдані: «Слава Україні!»

— Коли я тільки приїхав в Україну, я ходив до «Ісламського культурного центру». Тут багато людей розмовляють арабською, я приходив поспілкуватися і помолитись у мечеть, бо я мусульманин. Через рік мені запропонували роботу в продуктовому магазині неподалік. Я сказав, що не знаю української мови, але англійської виявилося вдосталь. Мій син також працює, так потихеньку й живемо. Люди тут добрі, жодного разу ніхто не сказав поганого слова.

Ще до того, як я сюди приїхав, мій син казав, що це гарна країна, хіба холодніше, ніж у нас. Але багато в чому наші батьківщини схожі. Люди тут, як і в Сирії, хочуть зростати і розвиватися. Хочуть самі будувати власну країну, бо багато років Україна була у Радянському Союзі. А коли звільнилася від нього, захотіла нового майбутнього. Так само, як і ми. З моїми друзями-сирійцями ми ходили на Майдан, кричали «Слава Україні!». Ми хочемо для вас миру і любові, бо залишаємось людьми, де б ми не були.

Джерело: Радіо Свобода