9 березня 2016 року виповнюється 202 роки від дня народження Великого Кобзаря Тараса Шевченка. Поет майже все життя прожив за межами України, але від цього його любов до рідного краю ставала ще сильнішою. І сьогодні, читаючи Тарасову поезію, розумієш той відчай, який примушував Кобзаря не опускати руки, а навпаки — давав йому якісь небесні сили продовжувати вірити і боротись за українське слово, за рідну Україну.

— У старих радянських традиціях влада щороку 9 березня у приміщенні зросійщеного, але за назвою і статусом українського театру проводила святкові заходи до дня народження Т. Шевченка. Перед тим, як розпочати святковий концерт, виступали лектори, говорили добрі і теплі слова про Кобзаря. За 10 хвилин розпочинався концерт, у якому майже не звучало слово Тараса! — поділився своїми спогадами про святкування річниць та роковин Тараса Шевченка в Криму Олесь Таврійський (м. Сімферополь) у статті «Кримський шлях до Тараса».

Фрагменти з цих мемуарів ми й пропонуємо увазі читача:

— Починаючи з перших років незалежності українська громада Криму, громадські організації та проукраїнські партії неодноразово звертались до керівництва АРК та в Сімферопольський міськвиконком з пропозицією виділити місце в Сімферополі для встановлення пам’ятника українському генію — поету Тарасу Шевченку, але з 1991 до 1997 року отримували відмови та формальні відписки. — пише Олесь Таврійський. — Неформально кримська влада пояснювала українцям, що встановлення пам’ятника Т. Шевченку може… збурити міжнаціональний спокій в автономії. Паралельно проросійські організації почали мусувати питання спорудження в Сімферополі пам’ятника імператриці Катерині II. Саме так кримська влада, яка завжди була єдиним цілим із шовіністичними проросійськими організаціями, «вбила двох зайців»: по-перше, розбурхала кримських татар, а по-друге, показала суспільству, що тільки «законсервований» Крим може нести мир та спокій!

У 1997 році місто Калуш Івано-Франківської області подарувало Сімферополю пам’ятник Тарасу Шевченку, який встановили на вулиці Севастопольській перед аркою парку ім. Т. Шевченка. У 2003 році в Криму було споруджено пам’ятник Т. Шевченку в Євпаторії, а в 2007 році — в Ялті.

В 2004-му кримська об’єднана делегація приїхала до могили Тараса… Він стояв і дивився на «море» людей, які несли йому квіти, і на Дніпро, і кручі. І здавалось, він чекав, що скажуть діти, переможці конкурсу «Шевченко і Крим», серед яких і кримська татарочка Хатідже Кандимова.

…Не вмре, не загине…
От-де, люде, наша слава,
Слава України!

А у відповідь багатотисячний натовп, який прийшов на прощу до Тараса, наче луною повторив за маленькими кримськими українцями: «Слава Україні! Героям Слава!». Наступного дня діти знову повернулись у зросійщений Крим, щоб кожним своїм прожитим тут днем доводити столичним дядькам, що в автономії підростає достойне покоління.

Останній багатолюдний мітинг біля пам’ятника Т. Шевченку відбувся в Сімферополі 9 березня 2014 року і був присвячений 200-й річниці від дня народження Великого Кобзаря. Народ прийшов того дня до Тараса, щоб надихнутись його вірою, силою і мужністю. Офіційно Крим ще не було оголошено окупованим, але «зелені чоловічки», як примари, вже блукали вулицями Сімферополя.

Організаторів свята 200-ї річниці від дня народження Т. Шевченка біля пам’ятника так і не дочекались. Як виявилось пізніше, їх арештували, але якимось дивом потім відпустили, видворивши з Криму. 

З повним текстом споминів Олеся Таврійського про відзначання шевченківських днів — за посиланням.